Марія Сидорчук - Полон

class="book">Музикант говорив із чутним акцентом, але ж усі вже знали, що він американець, тому не виправляли. Жінка зацікавлено глянула в його бік:

— У тебе тут родичі?

— Мабуть, так, є, я не встиг зустрічатися. Мені зробити арешт.

Жінка (Лариса Руснак) — кадр із фільму CAPTUM

— Так навіщо ж ти приїхав? На війну?!

— Війна? Я гадати, що тут проблеми. Наша преса казати, що тут конфлікт. Музика допомагає дружити, забирає злобу. Я приїхав спасати свій народ, свою Батьківщину.

— Але ж тут війна! Навіщо?

— Тому що не можна зраджувати. Ніколи не можна зраджувати собі та кохання. Я люблю свою Батьківщину. Я мав щось робити. Я не вмію стріляти, убивати. Я можу робити музику. Тому я тут

— І довго ти в полоні? Тебе хтось шукає?

— Я не знаю, один день тут, як тиждень. Може, дзвонили, а може, дурять мене. Я боюся, що мене не відпускати. Нащо їм проблеми. Журналісти. Скандали.

— Так, з нами зв’язуватися ніхто не хоче. Четверта влада, — з гордістю зауважив Журналіст.

— Влада? Це хто тут влада? — відгукнувся Місцевий. Він підвівся на ноги, презирливо дивлячись у бік Журналіста. — То ти влада? Ти пустобрех, дресирована мавпа з мікрофоном! Що ти можеш, крім базікати в телевізорі?

— Щоб бути журналістом потрібно мати не тільки можливість, але сміливість говорити правду...

— Замовкни, владо. Я тобі зараз скажу, хто ти.

Місцевий говорив з явною погрозою, тому Жінка вирішила втрутитися в розмову:

— Постривайте, не сваріться. Скажіть, от ви представник преси, як ви вважаєте, що таке сміливість?

Журналіст задумався, але потім обличчя його засяяло і він почав говорити поблажливим тоном ментора:

— Колись я цікавився цим питанням. Навіть робив сюжет. І що мені вдалося з’ясувати...

— А коротше можна? — не вгамовувався Міс­цевий.

— Коротше не можна. Ось послухайте... Я колись сюжет готував про відвагу, брав інтерв’ю в одного професора. Той професор мені сказав, що сміливість буває трьох видів: самовпевненість, фаталізм і пасіонарність. Самовпевнена людина вірить, що Бог її любить і як мінімум не менше за інших. Звісно, самовпевнена людина може бути й атеїстом, вважати, що немає ніякого Всевишнього, а навколо бульйон з випадковостей, відповідно шансів впоратися з випадковістю у нього також не менше за інших. До речі, у патологічному варіанті сміливість від самовпевненості — це безстрашність психопатів. Вони й гадки не можуть допустити, що цей світ створений не для них, вони відчувають свою грандіозність і велич. Навіть якщо на логічному рівні вони розуміють свою смертність, відчуття грандіозності їх не по­кидає.

— Ти на що натякаєш, що я психопат? — Місцевий ледь стримувався, аби не натовкти пику Журналісту. Утім, пам’ятаючи про наслідки попередньої спроби, лише стиснув кулаки.

Тим часом Жінка з пристрасною цікавістю дивилася на Льотчика, а той лише кидав оком у її бік та одразу відвертався. Льотчикові було ніяково від такої уваги. Він добре знав: щойно він розкриє рота та почне говорити, усіх вб’ють. І лише від нього, від його мовчання залежать життя всіх полонених в цьому сараї. Журналіст продовжував віщати. Його немов прорвало до розмови.

— А от фаталіст не боїться нічого, оскільки глибоко впевнений, що від нього взагалі нічого не залежить. Звучить парадоксально, але, насправді, більша частина боягузів і стривожених людей впевнені, що від їхнього жесту і навіть від їхньої думки залежить усе, що відбувається і з ними, і з іншими людьми. Тобто це своєрідне почуття величі, гіпервідповідальність за весь світ.

Льотчик з люттю подивився на Журналіста. Він хотів відповісти, що всі ці теорії чиста брехня і відповідальність не може бути ознакою слабкості або боягузтва.

— Але ж світ мало залежить від волі людини, — промовила Жінка.

— У тому й парадокс! Ніхто ніколи не зможе точно сказати, чи був його вчинок помилкою або він лише виглядав так, а потім привів за собою удачу.

— А хто ж тоді пасіонарії? — ледь чутно спитав Хлопець.

— Пасіонарна сміливість — це коли людина не досить добре усвідомлює, де вона сама, а де та справа, якій він відданий, та ідея, якою вона горить. Пасіонарії — найсміливіші люди, оскільки в них — нуль егоцентризму, їм нема чого боятися, їх ніби взагалі немає. Найсмішніша думка для пасіонарія в його пасіонарному вибуху — про можливу смерть. Він відчуває безсмертя краще, ніж будь-хто.

— Я подібне відчуваю, коли набухаюся. Чистий пасіонарій виходить. А ти сам який за відвагою? — із сарказмом спитав Місцевий.

Я?..

Журналіст змовк і задумався. У сараї запала гнітюча тиша.

— Я насправді страхопуд рідкісний... — сказав він через хвилину й відвернувся від усіх.

Тим часом Жінка пройшлася вздовж стін сараю, помацала долонями дошки і, дивлячись угору, звернулася до інших:

— Люди, що ми тут сидимо? Здорові мужики, може, якось виламаєте ту стіну або двері? Може, через горище переліземо?

— Вони нас просто перестріляють і