Сюецінь Цао - Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі

посади, цілих два роки я мандрував по різних провінціях і яких тільки дітей не бачив! Але загалом усі вони поділяються на дві категорії, я вам про них говорив. До однієї з них і належить хлопчик, народжений із яшмою в роті. До речі, чи знайомий вам пан Чжень зі Цзіньліна, начальник провінційної палати Добродійності?

— Ще б пак! — вигукнув Лен Цзисін. — Адже сім’я Чжень перебуває в близькому спорідненні з сім’єю Цзя й тісно з нею пов’язана. Мені й то не раз доводилося мати з ними справу.

Цзя Юйцунь посміхнувся й продовжував:

— Отож, торік у Цзіньліні мене рекомендували вчителем у родину Чжень. Багатство й знатність не заважають їй дотримуватися досить суворих звичаїв, і більш підходящого місця я не зміг би знайти. Хоча працювати з хлопчиком, який іще не знає грамоти, набагато сутужніше, ніж із дорослим, який склав іспити. Мене завжди тішило, коли він говорив: «Якби разом зі мною навчалися дівчатка, я краще запам’ятовував би ієрогліфи й розумів ваші пояснення, а то залишуся на все життя дурнем і невігласом». Служників, що його супроводжували, він повчав: «Слово „дівчинка“ — найчистіше та найсвятіше. До дівчаток я ставлюся з більшою побожністю, ніж до казкових тварин і рідкісних птахів, чудесних квітів і незвичайних трав. І вам, лихословам, забороняю вимовляти це слово без потреби. Запам’ятайте! А з’явиться потреба, перш ніж вимовити, прополощіть рот чистою водою або ароматним чаєм! Тому, хто наважиться порушити мій наказ, я виб’ю зуби й виколю очі!» Він був безмежно жорстокий і нелюдяний, але варто йому, повернувшись із занять, побачити дівчаток, як він перетворювався, ставав лагідним і покірним, дотепним, витонченим. Батько його карав, бив ціпком — нічого не допомагало. Коли ставало особливо боляче, хлопчик голосно кричав: «сестриці», «сестрички». Дівчатка з нього насміхалися: «Ну що ти кличеш нас? Думаєш, ми заступимося за тебе? Посоромився б». — «А мені від цього легше стає, — відповідав хлопчик. — Слово „сестрички“ — мій таємний засіб від болю». Ну хіба не забавно? Бабуся після кожного покарання лаяла сина, та й мені діставалося. Загалом, довелося відмовитися від місця. Такі діти не дорожать спадщиною предків, не слухаються ні вчителів, ні друзів. А сестри в цього хлопчика чудові, рідко зустрінеш таких!

— В родині Цзя теж три дівчини, — зауважив Лен Цзисін. — Юаньчунь, старшу дочку пана Цзя Чжена, за мудрість і благочестя, чесноти й таланти взяли до імператорського палацу. Ще є Інчунь — дочка пана Цзя Ше і його наложниці, Таньчунь — дочка пана Цзя Чжена і його наложниці, а четверта дівчина, Січунь, рідна сестра пана Цзя Чжена з палацу Нінго. Стара пані Цзя душі за ними не чує, онученята живуть і вчаться в неї в домі, всі їх хвалять.

— Досить цікаво, що в родині Чжень, на відміну від інших родин, заведено називати дівчаток так само, як і хлопчиків, пишними іменами, — вів далі Цзя Юйцунь. — Наприклад, «Чунь» — Весна, «Хун» — Червона, «Сян» — Запашна, «Юй» — Яшма. Не розумію тільки, як це могло узвичаїтися в родині Цзя!

— Ви дещо помиляєтесь, — заперечив Лен Цзисін. — Старша панянка в родині Цзя народилася в перший день Нового року, тобто на початку весни, тому її й назвали Юаньчунь — Початок весни. А потім уже слово «чунь» увійшло в імена інших дочок. У попереднім поколінні частина імені могла бути й у хлопчиків і в дівчаток однаковою. А дружину вашого хазяїна пана Ліна — рідну сестру гунів Цзя Ше й Цзя Чжена — вдома називають Цзя Мінь. Можете це перевірити, повернувшись додому.

— Цілком правильно! — розсміявся Цзя Юйцунь, ляснувши долонею по столі. — У мене є учениця, звати її Дайюй. Я не раз із подивом зауважував, що ієрогліф «мінь» вона вимовляє як «мі», а при написанні скорочує в ньому одну-дві риски. Тепер усе зрозуміло. Цілком природно, що мова й манери моєї учениці зовсім не такі, як в інших дівчаток! Виходить, як я й гадав, мати її зі знатного роду. Це видно по дочці. Позаяк вона належить до роду Жунго, то тут усе ясно. На жаль, мати дівчинки минулого місяця померла.

— Адже це наймолодша із трьох сестер старшого покоління! — скрушно зітхнув Лен Цзисін. — Так рано померла. Цікаво, кому дістануться в дружини сестри молодшого покоління?

— Так, цікаво, — погодився Цзя Юйцунь. — А є в них у родині ще хлопчики, крім сина пана Цзя Чжена, що народився з яшмою в роті, і малолітнього онука? Чи є син у Цзя Ше?

— Після Баоюя наложниця пана Цзя Чжена народила йому ще одного сина, — сказав Лен Цзисін, — але про нього мені нічого не відомо. Отже, у пана Цзя Чжена тепер два сини й один онук, а що буде далі, хто знає? У Цзя Ше теж є син на ім’я Цзя Лянь. Йому двадцять років. Четвертий рік він одружений із Ван Сіфен — племінницею дружини пана Цзя Чжена. Цей Цзя Лянь купив собі посаду, але службовими справами не цікавиться, живе в домі пана Цзя Чжена й допомагає йому по господарству. Усі в домі від малого до старого захоплюються його дружиною, і Цзя Ляню довелося поступитись їй першістю. Дружина його красива, гостра на язик, спритна і кмітлива, не всякий чоловік з нею зрівняється.

— Це ще раз підтверджує мою правоту, — всміхнувся Цзя Юйцунь, вислухавши Лен Цзисіна. — Упевнений, що люди, про яких у нас із вами йшла мова, з’явилися на світ або з волі доброї Долі, або за велінням злого Фатуму.

— Нехай добрі будуть добрими, а злі — злими, — мовив Лен Цзисін, — не нам про це судити. Давайте краще вип’ємо вина!