Тарас Завітайло - Діти Праліса

— Оце так, — трохи розгублено сказав Никодим, — справжній тобі лабіринт! Навіть на Низу я не бачив таких очеретів!

Протока потроху почала ширшати, і згодом човен вийшов на велику воду. Перевод був доволі широкою річкою, оточеною з усіх боків болотами, а подекуди над водою здіймалися невеличкі острівці.

Погань щиро налягала на весла, човен стрімко линув водами Переводу, минаючи острівці. Праворуч вже з’явилося гирло Рудки, а вдалині піднімалася до самого неба височенна біла стіна туману. До неї було верстов зо п’ять, а надворі вже вечоріло. Раптом вітер різко змінив напрям із попутнього на зустрічний; і здійнялися чималі хвилі.

— Ось воно, — прошепотів Мефодій.

— Щось мені не дуже хочеться пертися на ніч у той туман, — сказав Никодим і глянув на Андрія з надією, що той його підтримає. — Мало того, що він зачарований, так ще й поганню кишить! Мо’ до острівця пристанемо та переночуємо? Чи як?

— Мабуть, так і зробимо, береженого й Бог береже! — погодився козак.

Інші лише мовчки кивнули, і Никодим скерував човна до найближчого острівця.

Нечисть витягла човен на берег, розвела багаття і заходилася готувати вечерю. Щойно сонце зайшло за обрій і густі сутінки оповили довкілля, як зі сторони туману раптом долинуло моторошне виття і несамовите ревіння…

Пташка інстинктивно відчула небезпеку, і від того її мов заціпило.

— Чого ж ти мовчиш? — знову суворо спитала жінка. — Із ким ти тут розмовляла?

Пташка вирішила не казати всієї правди.

— Я почула дивний голос і пішла на нього, — відповіла дівчина.

— А чому на мене уваги не звернула?

— Перелякалася, — Пташка опустила очі.

Здалося, жінку влаштувала така відповідь.

— Недобре людям чути голос привида! Ти, мабуть, — Пташка?

Дівчина кивнула.

— Я володарка цієї діброви. Мене звати Вербичка.

Пташка з цікавістю подивилася на жінку.

— То ви — мавка?

— Так, — відповіла та.

— То ви теж можете чути привида? — спитала Пташка.

Жінка скривилася, так наче дівчина сказала їй щось неприємне.

— Так. І коли захочу, можу й побачити, варто лише зібратися з силами. Але навіщо? — жінка знову скривилася. — Я знала його ще за життя! Через нього загинула моя сестра — Берізка… Він проклятий! І заслуговує цього.

— А людина може його побачити, якщо збереться з силами? — пошепки спитала Пташка.

Мавка розсміялася.

— З якими силами? Людина нічого не може! Але ж ходімо звідси, мені неприємно бути тут…

Жінка пішла до стежки, Пташка рушила за нею.

— А от і неправда, — заперечила дівчина, — я знаю відьму Гапку і характерника Андрія! То вони таке можуть, що о-го-го!

— Жалюгідна тінь того, що можемо ми, — не обертаючись відповіла мавка.

Пташка не відповіла нічого, хоча її й образили слова мавки.

— А куди ми йдемо? — спитала вона трохи згодом.

— До річки. Маю дещо тебе запитати.

За деревами вже виднівся берег Переводу. Вербичка і Пташка вийшли на галявину і мавка опустилася на березову колоду.

— Сідай.

Пташка вмостилася поруч.

— Що ви хотіли мене запитати? — Пташка відчувала пильний погляд на собі і теж зиркнула на мавку.

Мавка так дивилася на Пташку, що тій здалося, ніби погляд мавки сягає самої душі.

— Як ти сюди потрапила? — нарешті спитала Вербичка.

Пильний і незмигний погляд мавки збентежив дівчину і вона опустила очі долу.

— Я не пам’ятаю, — тихо відповіла дівчина.

Мавка пирхнула.

— Такого не буває! Треба просто вміти згадати. Заплющ очі!

Пташка слухняно виконала наказ. Мавка торкнулася її чола. Одразу неначе блискавка спалахнула в голові дівчинки і вона побачила стару хату в Очеретянці. Усі в хаті спали. І Явтух, і Свирид, і баба Галя, й Степан та інші, а вона сама стояла серед хати з заплющеними очима. Тоді за якусь мить вона вихором вилетіла надвір і зупинилася на ґанку. Очі її все ще були заплющеними. Потім вона раптом почала обертатися, не роблячи при цьому жодного руху ногами, оберти щораз ставали швидшими й швидшими, і за якусь мить вона вже перетворилася на суцільний вихор. Але ось оберти пішли на спад, і вона