Олєґ Панфілов - Антирадянські історії

Ідемо далі. Чудова ст. 27: «Кожен, хто законно перебуває на території Російської Федерації, має право вільно пересуватися, вибирати місце перебування і проживання». До речі, в Конституції нема згадки про два слова — «прописка» і «реєстрація». Що, в принципі, одне й те саме. Тому тут якась розбіжність — якщо можна вільно пересуватися і вибирати місце проживання, то навіщо стільки допитливих поліцейських, які намагаються заглянути в паспорт?

До речі, деякі поліцейські чомусь підпрацьовують кондукторами: якщо ви опинилися на Тверській вулиці у Москві й поліцейський побачив у паспорті, що ви здалеку, то може вимагати «заплатити за проїзд». Залежно від того, наскільки добре поліцейський знає ст. 19 Конституції, а також від вашого зовнішнього вигляду — кучерявість, витончений розріз очей, смаглявість або, борони Боже, тюбетейка на голові, він вимагатиме заплатити за «бізнес-клас». Тільки не вимагайте у нього проїзних квитків, інакше поліцейський образиться і випише вам плацкарту до Лос-Анджелеса.

Найбільше мені подобається ст. 29. Наведу її повністю: «1. Кожному гарантується свобода думки і слова. 2. Не допускаються пропаганда або агітація, що викликають соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу. Забороняється пропаганда соціальної, расової, національної, релігійної або мовної зверхності. 3. Ніхто не може бути примушений до висловлювання своїх думок і переконань або відмови від них. 4. Кожен має право вільно шукати, отримувати, передавати, проводити і поширювати інформацію будь-яким законним способом. Перелік відомостей, що становлять державну таємницю, визначається федеральним законом. 5. Гарантується свобода масової інформації. Цензура заборонена».

Гарно написано, чи не так? Головне, що кожному гарантується. Тобто кожен росіянин може ввімкнути телевізор і насолоджуватися свободою слова, коли ведучі розповідають про події з обох боків, щоб росіяни могли знати, наприклад, що є Майдан, а є і його противники. Послухати інтерв’ю з Каспаровим, Нємцовим, або хоча б — із Навальним. Що, не показують? Це і є російська свобода слова. Свого часу гарант цих самих свобод і прав тов. Путін прибрав до рук усі незалежні канали, зробив їх державними, з державною свободою слова. Каспаров же не державна людина? Отже, йому не можна.

Свобода слова — головний демократичний інститут у всьому світі. У Росії — найголовніший. Ви ж не хочете, щоб у Державній Думі сперечалися, доводили, наприклад, переваги економічного розвитку чи необхідність витрачати гроші на «Протони», що постійно падають? Або, борони Боже, щоб депутати ще й билися. Тому в Державній Думі депутати мають бути спокійними, ввічливими і, коли треба, зобов’язані хвалити гаранта Конституції. Причому всі одразу. Ось чому в Росії своя «свобода слова». Вона не має на увазі свободу політичної думки, припустиме лише єдиновірство в одну партію. Я ж вам нагадував про СРСР? Тому, щоб отримати право «брати участь в управлінні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників», вам достатньо дивитися російське телебачення і думати так як треба.

Стаття 31 мені також подобається. У ній ідеться, що «громадяни Російської Федерації мають право збиратися мирно без зброї, проводити зібрання, мітинги і демонстрації, ходи і пікетування». До прикладу, можете, зібравшись стрункими колонами на Васильєвському спуску в Кремлі, затаврувати ганьбою «київську хунту»? Можете, ніхто не заборонить. Навпаки, похвалять. А вивісити величезний банер навпроти посольства США в Москві з лайкою на адресу Обами та інших капіталістів-імперіалістів? Також — можете. Можете пройти демонстрацією, влаштувати хід, пікетування на захист «миролюбного населення Слов’янська на чолі з Пономарьовим»? Запросто.

Ті, хто своєрідно читають Конституцію, на щось сподіваючись, можуть також спробувати провести ходи, демонстрації й марші. В цьому випадку до вас підійде вже багато «кондукторів», які пояснять, що велика кількість народу забруднює повітря столиці Російської Федерації. Можуть навіть провести в автомобіль без кондиціонера. А можуть і поштовхати трохи — в мороз це зігріває.

У цьому розділі ще багато цікавих статей, дуже схожих на передвиборчі обіцянки політиків. Тільки відмінність у тому, що політик обіцяє вам щось один раз у чотири роки, а Конституція Росії вам обіцяє постійно. І навіть обіцяє ці обіцянки виконувати, що зафіксовано у ст. 45: «Державний захист прав і свобод людини і громадянина в Російській Федерації гарантується». Не більше і не менше. І головний, мало не написав наглядач цих прав, — президент. А оскільки «наглядач» не конституційне слово, то і гарантій ніхто не дає. Замкнуте коло російської демократії: ось вам пряник — текст Конституції, а ось вам батіг — вона не працює.

Росія повернулася в СРСР давно, ще в 2000 році. У Брєжнєвській Конституції 1977 року гарантувалося багато політичних свобод, включаючи мирні зібрання і свободу слова. Уявляєте — могутній КДБ і свободи? Отож сучасна Росія точно правонаступник СРСР, зі всіма наслідками, що випливають. У 2014 році збігла половина терміну, упродовж якого Сталін очолював СРСР, і ще трохи залишилося, всього чотири роки, щоб наздогнати Брєжнєва.

Через півтора року після розвалу СРСР, у 1993 році, Росія мала шанс стати нормальною країною. Коли формувалася пострадянська співдружність — СНД, у її структурі була задумана комісія з прав людини. Але вона не пропрацювала жодного дня, оскільки була не потрібна. Нові незалежні держави переважно очолювали представники комуністичної номенклатури, які ставилися до прав людини, як Брєжнєв: у Конституції є, насправді — ні. Путін зараз ставиться до конституційних прав громадян Росії так само.

Росія визнана державами, міжнародними організаціями як неправова держава, де високий рівень ксенофобії, величезна кількість фактів порушень прав людини, а рівень свободи слова в останній двадцятці країн світу. До цього треба додати корупцію у всіх державних галузях, переслідування бізнесменів і рейдерство. Силові методи боротьби з опозицією і будь-яким виявом невдоволення ставлять Росію в один список із тоталітарними країнами. Тому Конституція — всього лише документ, про який можна сказати, що він є, але його нема. Численні закони, прийняті за останні 15 років, суперечать Основному закону. Батіг, як це неодноразово було в Росії, виявився набагато ефективнішим, аніж пряник.

Журналісти ласі до штампів, і вже який день доводиться читати про «сухумський майдан», про втечу лідера маріонеткового режиму Алєксандра Анкваба — «як Янукович», про захоплення адміністративних будівель… Щось схоже є, наприклад, утеча. Щоправда, куди — незрозуміло, кажуть, що переховується на російській військовій базі. Будівлю, де