Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

Лора (лагідно). Я нічим на це не заслужила. Через те, що багато страждала і мала постійно лежати або сидіти, я мусила приборкати своє бажання. Оскільки гуляти я не можу, то навіть маленька квітка тішить мене не менше, ніж прогулянка трояндовим садом. Промінчик сонця, що пробивається крізь віконниці, обпікає мене, мов на пляжі, — дозволяю йому ковзати мною, гріти шию, сідати на плече, на груди, спекою нагрівати сукню, а коли він зістрибує з мене і примощується на плінтусі, я здригаюсь від холоду. Шум дощу та грози на даху викликає в моїй уяві ціле розбурхане море — я бачу бурю, човен, якого шарпають хвилі, та ранкове зітхання сірого узбережжя, коли все стихає. Годинами я можу розмотувати клубок — навряд чи є коти, які тішаться з цього так, як і я. (Жульєн цілує її знову.) Зрештою, щастя — ось воно, у долоньці! Достатньо завмерти, забути про все, що було з тобою вчора і що буде завтра… І якщо пощастить зменшитися, зіщулитись у теперішньому крісла, примощеного біля вікна, можна доста посмакувати цілим Усесвітом! Найбільше щастя складається із дрібниць. (Дивиться на Жульєна.) Ти навіть не уявляєш, наскільки цієї миті я близька до тебе, наповнена тобою, приклеєна до кожного сантиметру твого тіла, приліплена до твого подиху. Я зливаюся з твоїми м’язами, відчуваю твою міць, всотую все, що є в тобі.

Жульєн. Ми що, кохаємося?

Лора. Атож…

Вони пильно дивляться одне на одного. Маг, раптом відчувши себе незручно, ховається за газетою.

Жульєн (сп’яніло). Де взятися такій глибині в одній миті? Хіба час може бути таким бездонним?

Лора (так само). О, в миті може ховатися вічність…

Вона раптом здригається і заходиться плачем. Жульєн кидається до неї і обіймає. Маг піднімає голову від газети.

Жульєн. Що сталося?

Лора. Не знаю… зненацька це стало сильнішим за мене… я відчула себе такою виснаженою…

Жульєн. Ходімо полежимо у моїй кімнаті.

Підводяться. Жульєн підтримує Лору, допомагаючи вийти, — вона здається змученою.

Лора. Жульєне, нас розлучать, це буде жахливо, нас розлучать!

Жульєн (заспокоюючи її). Та годі тобі, слід вірити…

Лора. Жульєне, ніщо не триває довго — мені це добре відомо. Нас розлучать…

Жульєн. Ходімо.

Він бере її за руку, і вони виходять. Маг дивиться їм услід. Служники, які щойно увійшли, також спостерігають за ними.

Маг обертається до служників у білому.

Маг. Гей, янголи, вам також трапляється любити?

Замість відповіді вони з ніжністю дивляться одне на одного.

Маг. Що ж, дорогенькі, — бачу, ви тут часу не гаєте! (Підходить до них.) Однак… як щодо сексу? Як ви це робите?

Янголи здивовано перезираються, ніби погано зрозумівши запитання.

Маг (задоволено). Ну хоч якась справедливість! (Відповідає на їхнє німе запитання.) Хто, я? Не сказав би, що я був видатним коханцем. Чому? (Дивиться на себе у дзеркало.) Ніколи не вважав, що це може викликати справжні почуття. (Янголи дуже здивовані.) Хіба? Таке враження, що я все життя помиляюся поверхом! (Кривляється.) Якщо хочете, можемо якось увечері повернутися до цієї розмови…

Заходить Доктор С.

Доктор С. Мені треба з вами поговорити.

Маг. О, у вас про мене новини?

Доктор С. Так.

Сідає біля нього. Вона ніби трохи збентежена. Маг лагідно усміхається їй.

Доктор С. Те, що я зараз зроблю, виходить за рамки моїх повноважень. Згідно з правилами, я не повинна вас повідомляти. Проте ви тут уже шість місяців і… я до вас прив’язалася.

Маг. Нічого собі… пахне смаленим…

Доктор С. (різко). Вам не кращає. Лікарі хочуть вас відключити.

Маг ошелешений.

Доктор С. Мені дуже шкода. Непросто таке почути.

Маг. Тобто мене хочуть вимкнути, мов якийсь фен… (Помовчавши трохи.) Я й не знав, що впав так низько, що моє життя залежить від якоїсь розетки, від медсестри, що тиняється довкола мене… (Ще трохи помовчавши.) Чого ж вони чекають?

Доктор С. Дозволу.

Маг. Ось тобі маєш! І хто його має дати?

Доктор С. Ваш небіж. Це ваш єдиний родич.

Маг. О Боже! Що, отой блазень, у якого під носом весь час збиралися жовті бульби?! Сподіваюся, він пам’ятає про всі ті полуничні цукерки, що я їх йому дарував… та про всі різдвяні вечори, проведені разом. Сподіваюсь також, що він не здогадався, — адже я дурив його в карти!

Доктор С. Поки що його не знайшли — з ним не вдається зв’язатись.

Маг (із усмішкою). Малюк завершує навчання у Штатах. (Із гордістю.) Тільки подумайте — у Сполучених Штатах!

Доктор С. Вам не варто плекати марних сподівань. Рано чи пізно він вийде на зв’язок. А вам уже ніколи не вийти з коми.

Маг. Я розумію…

Вона плескає його по плечу. Маг бере її за руку й усміхається.

Вихором влітає Жульєн — він кидається до Доктора С.

Жульєн. Хвилиночку! Докторе, я маю вас про щось попросити. Проте хочу, аби ви пообіцяли мені сказати «так».

Доктор С. (відпускаючи руку Мага). Тоді я вже кажу «ні».

Жульєн. Приділіть мені лише мить! (Доктор С. зупиняється.) Я хотів би, аби — що б не сталося — ми з Лорою залишилися разом і увійшли до ліфта теж разом. Розумієте? Щоби разом повернулися