Ерік-Емманюель Шмітт - Готель між двох світів

були новини, я не читав би газет. Мені до вподоби напруга, невідомість, життєві пригоди. Обожнюю розмірковувати над тим, що буде завтра, уявляти, як просто зараз щось відбувається. Якби я хотів дізнатися факти — гортав би підручник з історії.

Президент. А ви і справді не сповна розуму!

Маг. Ну, якщо ви втілюєте розум, то мені краще бути божевільним…

Президент (обурено). Даруйте, що?!

Маг. Прикро про це казати, але свіжих реплік вам таки дуже бракує. Я з вас кепкую — а ви все «даруйте» і «даруйте»!

Президент. Даруйте?

Маг. Ваш опір такий плаский, що коли-небудь мені справді набридне з вас кепкувати.

Президент. Даруйте? (Оговтується.) На мій погляд, через якесь дурне слово не варто втрачати друга.

Маг. Слова іноді відданіші за друзів…

Чути дзвоник, який сповіщає про те, що хтось має піти.

Доктор С. і двоє помічників заходять швидким кроком і прямують до світлової панелі. Усі стривожено спостерігають за ними. Жульєн притискає до себе Лору.

Доктор С. Пане Президенте, ваш час.

Президент (радісно). Нарешті! Виправлення цієї прикрої помилки тривало аж надто довго!

Доктор С. Пане Президенте, зрозумійте мене правильно: я не маю ні права, ні можливості повестися з вами інакше, ніж із рештою, та й квапити події мені не вигідно.

Президент (раптом м’якшає). Та годі, досить вже вам! Усе ж з’ясувалося. Годі про це говорити. Я поквапився — ось і все! Тепер мушу потрапити додому й розставити все по місцях.

Доктор С. Сподіваюся, пане Президенте, що перебування у нас було для вас дуже корисним.

Президент (несподівано). Саме так. Гадаю, я внесу зміни до заповіту.

Доктор С. (ледве слухаючи його слова). Це добре.

Президент. Мінімум залишу пані Президентовій, синів позбавлю спадку і засную фундацію.

Доктор С. (не слухаючи). Дуже добре.

Президент. Фундацію мого імені — Фундацію Дельбека. Вона матиме на меті збереження пам’яті по мені.

Доктор С. Пане Президенте, не хочете увійти до ліфта?

Президент (підходить до неї і шепоче). Знаєте, якщо хочете — я можу підтримати вашу кандидатуру до клубу «Пантери».

Доктор С. Що, даруйте?

Президент (задоволено). Ні в чому не можуть мені відмовити — навіть ліфти за мною надсилають!

Доктор С. робить знак своїм асистентам допомогти Президентові — а він стоїть собі, взявшись у боки, і підморгує Докторові С.

Президент. То як? Домовились? Я вас пораджу?

Маг. Доктор надає перевагу клубові «Отарі».

Президент (мало не задихається від люті). О! Так я і знав! Так і знав! «Отарі»! Та це ж лігво терористів!

Дверцята ліфта починають поволі зачинятися. Президент раптом ґвалтується.

Президент. Куди ви мене везете?! Не маєте права! Я все про вас розповім! Дозвольте вийти! Допоможіть!

Дверцята зачиняються. Криків Президента не чути.

Усі пильно стежать за стрілками над ліфтом, щоби дізнатися — куди потрапить Президент.

За кілька секунд стрілка вказує на Землю. Дзвоник стихає. Чути, як кабіна ліфта спускається.

Жульєн (обурено). Як?!

Маг. Очам не вірю — він повертається! (Докторові С.) Скажіть мені, що це неправда! Невже він має право на другий шанс?!

Доктор С. Він прийшов до тями. Здоров’я у Президента міцне.

Маг. Оце точно! Без егоїзму міцного здоров’я не буває.

Доктор С. Його ж усього лише велосипед збив.

Маг. Дайте мені адресу того велосипедиста — я куплю йому танк!

Жульєн. То ви дозволили померти Марі, а натомість оживили Президента?!

Доктор С. Я? Зі мною це ніяк не пов’язано. Смерть — це ні покарання, ні винагорода. Кожен із вас бачить у смерті щось особисте. Це смішно. Її нікому не уникнути. Говорячи вашою мовою, я сказав би, що ніколи ще не бачив того, хто заслуговував би на смерть.

Жульєн. Та невже? А вбивць ви тут хіба не приймаєте?

Доктор С. Вони переважно вмирають миттєво. А щодо Президента — його час іще не прийшов.

Маг (зненацька розлютившись). А як щодо моєї донечки? У двадцять років — час прийшов, га?!

Жульєн і Лора з подивом обертаються до Мага.

Доктор С. (підходячи до нього, лагідно). Вам добре відомо, що я про це думаю, — ми вже про це не раз говорили. Десять років, двадцять чи сто — ми однаково втрачаємо життя.

Маг (миттю заспокоюється). Вибачте.

Доктор С. Життя — це подарунок, зроблений усім. Смерть — також для всіх. Президент — такий, як і всі.

Маг. Хотів би я поважати всіх. Однак мені складно поважати тих, хто не поважає нікого.

Доктор С. виходить.

Жульєн. Донечка? То у вас була донька?

Маг (схоплюється). У кого? В мене? Ні-ні-ні!

Жульєн розуміє, що наполягати не варто. Лора чемно всміхається.

Усі троє сідають.

Маг. То як, серденько, коли вони виведуть вас із цього стану?

Лора. Це вже не від них залежить. Вони чекають на серце, яке можна буде мені пересадити.

Жульєн. Ти переживаєш?

Лора. Ні, зовсім ні…

Маг. Ви дуже сильна, треба сказати.

Лора. Оскільки здоров’я в моєму тілі немає, то хай пошукають його деінде.

Жульєн бере її за руку і цілує. Вона