Всеволод Зіновійович Нестайко - Загадка старого клоуна

Це довго. Вистава була не з двох, як тепер, а з трьох вiддалень, з двома антрактами.

Виступали i наїзницi сестри Лобе, i комiк-звуконаслiдувач Вестман, i "лiтаючi люди" Альберто ("п'ять персон", як оголосив пшрех), i "американський автомат — моментальна фотографiя" брати Манц, i японський жонглер Тасуноске, i група дресированих коней Кiссо (яких ми бачили зранку на репетицiї), i танцюрист Миша Пергаменцев, i комiчна пантомiма "Директор кафешантану", i музична кобила Тiгретто, яку виводила мадемуазель Мадiган, i багато iншого.

Паузи мiж номерами заповнював Рудий Август — клоун у яскраво-червонiй перуцi, з великим носом картоплею i густо намазаними крейдою щоками, жалюгiдний (його весь час били по головi) i зовсiм не смiшний. Та от нарештi третє вiддiлення.

— Знаменитий приборкувач Естман з групою хижакiв!

Арену з усiх бокiв оточили залiзними iратами. I вибiгли хижаки. Леви й тигри молотили по тирсi хвостами, ведмедi спиналися на заднi лапи й люто щирились, а здоровеннецькi, як телята, плямистi доги лiниво походжали мiж ними.

Приборкувач у чорному фраку й цилiндрi, з револьвером у руцi раз у раз вигукував: "Монт!" — i лев або тигр стрибав на тумбу, потiм: "Наниз!" — i вони зiстрибували з тумби…

Та от в оркестрi дрiбно-дрiбно забарабанив барабан. З-за форгангу, освiтлений прожектором, вийшов шпрех i в напруженiй тишi зловiсним голосом вигукнув:

— Смертельний номер! Уперше в свiтi! Еквiлiбр на штейн-трапецiї без сiтки над ареною з дикими хижаками! Мадемуазель Тереза!…

Форганг гойднувся, i, вiтально пiднявши догори руку, вийшла сяюча, усмiхнена Тереза. У жовтому з блискiтками трико, вона була сонячна й прекрасна.

Один з унiформiстiв пiдбiг до звисаючої з-пiд купола мотузяної драбини, наступив ногою на нижнiй щабель, i Тереза пiд бадьорi звуки маршу легко полiзла вгору.

I от вона вже пiд самiсiньким куполом, на трапецiї.

Приборкувач Естман пiшов з арени. Там лишилися тiльки звiрi, рикаючi, неспокiйнi.

Оркестр на пiвнотi урвав мелодiю, замовк.

В цирку запанувала тиша.

Тереза розгойдувалася на трапецiї. От вона зробила стойку на руках, опустилася на голову i розвела руки.

Стоячи на головi, не тримаючись руками, вона розгойдувалася на трапецiї пiд куполом цирку.

Стороженко, блiдий, зцiпивши зуби, завмер, напружено стежачи за нею.

"Ху-у…" — перевiв я подих, коли вона нарештi сiла на трапецiї, вiтально пiднявши догори руку.

Зал вибухнув оплесками.

"Ну, здається, все гаразд. Усе буде добре. Вона переборола свiй страх".

Унiформiсти, швидко перебираючи вiрьовку, пiднiмали пiд купол до трапецiї стiлець, звичайний дерев'яний стiлець на гнутих нiжках.

Тереза взяла стiлець, поставила його двома заднiми нiжками на трапецiю i сiла на нього.

Усмiхаючись, вона сидiла на стiльцi, що стояв лише заднiми нiжками на хисткiй трапецiї, i спокiйно розгойдувалася, паче на звичайнiсiнькiй гойдалцi.

I раптом…

— А-а! — не своїм голосом закричав Стороженко. Один з тросiв, на яких трималася трапецiя, лопнув, i Тереза полетiла вниз, на арену.

— А-а-а!

Я не зрозумiв, як це сталося, але вона впала якраз мiж двох ведмедiв, якi стояли впритул один до одного. I тiльки це було причиною того, що вона не розбилася одразу на смерть. Покалiчена, вона ще змогла пiдвести голову й усмiхнутися.

Вiдчувши кров, леви й тигри нашорошилися, готовi до стрибка.

Ще мить i…

Цирк завмер.

I тут патлатий, скуйовджений дiдусь з великою сивою бородою, який стояв на гальорцi поруч з нами, щось голосно крикнув.

I чи то вiд того крику, чи хто його зна чому всi звiрi раптом кинулися геть з арени через iратчастий коридор.

За мить на аренi лишилася тiльки Тереза, яка лежала горiлиць, розкинувши руки.

Я глянув у ложу на Голозубенецького. Очi його горiли захватом, вiн усмiхався.

Наступної митi Стороженко, а за ним i Чак уже бiгли сходами вниз. Цирк збуджено вирував.

Коли ми, петляючи коридорами, збiгли нарештi вниз, Терези на аренi не було. Одна з секцiй iратчастої загорожi була знята, i унiформiсти вже занесли Терезу за форганг.

Стороженко кинувся туди.

Тереза лежала на пiдлозi з заплющеними очима, непритомна, але жива груди її здiймалися вiд переривчастого дихання.

Навколо неї юрмилися люди: i артисти, i з публiки. Осторонь хмурився опецькуватий рябий Анем. Побачивши Стороженка, один з унiформiстiв спiвчутливо поклав йому руку на плече.

— Вже викликали карету "швидкої допомоги". Кiлька переламiв. Але…

В цей час позаду якийсь юнак з публiки у студентському кашкетi голосно сказав:

— Трос був пiдпиляний. Я сам бачив. Вiн звисає якраз над мiсцем, де я сидiв.

Стороженко рiзко крутнувся й кинувся до Анема. Схопив його за груди дужими руками i пiдняв над землею.

— Задушу! Вбивця!

Подзьобане вiспувате обличчя Анема вмить налилося кров'ю, очi вирячились.

— Не я… Не я… — прохрипiв вiн. — Август…

Вiд натовпу метнулася червона перука — Рудий Август кинувся навтiки.

Стороженко випустив з рук Анема, який м'яко ляпнувся на пiдлогу, i кинувся за Рудим Августом. Чак побiг за ним.

— Не треба!… Не треба!… Не треба! — бiжачи за Стороженком, благальне повторював Чак. — Ви ж себе погубите!… Не треба!…

Але Стороженко не слухав його.

Рудому Августу вдалося вiдiрватися вiд переслiдування (Стороженко через покалiчену ногу не мiг швидко бiгати). Август десь зник.

— Не треба! Прошу вас! Не треба! — продовжував благати Чак.

Але Стороженко аж тремтiв вiд лютi.

Вiн кидався то в один, то в другий бiк, рвучко розчиняв якiсь, дверi, зазирав у рiзнi одному йому вiдомi закутки. I нарештi…

— А-а-а!

Не знаю, хто це закричав — чи Стороженко, чи Рудий Август… Рудий Август зiщулився, забившись у куток тiєї самої комiрчини, де пересиджували до початку вистави Стороженко з Чаком. Вiн пiднiс догори руки i впав навколiшки.

— Нi! Нi… Це не я! Не я! Це — Анем! Вона знехтувала ним, не прийняла його залицянь. I вiн… щоб помститися… Пообiцяв за великi грошi… Павлину… справжнiй смертельний номер…

— I ти?! За грошi?!…

— Нi!… Нi! То вiн! Усе вiн!… Я ж маленька людина…

— Брешеш!…- люто зашипiв Стороженко, замахуючись.

— Ай! — смикнувся Август, увiбравши голову в плечi. — Не вбивай! Не вбивай мене! Я… я тобi загадку зараз, секрет один вiдкрию. Великий секрет! Вiк менi дякуватимеш. Клянусь! Правду кажу!… Святий хрест! — Вiн швидко перехрестився. — Уб'єш мене — разом зi мною секрет загине. Секрет, який усiх клоунiв свiту може зробити щасливими. Святий хрест, правду кажу! Перед смертю не брешуть! — Вiн знову перехрестився. Пiднята рука Стороженка завмерла.

— Тiльки… тiльки хай вiн вийде, — кивнув Август на Чака. — Лише тобi, тобi одному…

Стороженко глянув на Чака i, наче вибачаючись, кивнув.

Чак вийшов.

Я за звичкою сiпонувся було слiдом за ним i раптом — ой! — згадав: це ж менi треба