Айзек Азімов - Колиска на орбіті

і в такий спосіб пом’якшити прямий у щелепу, який ковзнув по його лівій вилиці. Він відступив, аби не спіткнутись об Мак-Грегора, що далі лежав непритомний. Ван Донган одразу ж кинувся в атаку, але тепер Лапрад зупинив його різким прямим у підборіддя. Після цього Тераї тільки парирував удари противника, спокійно вивчаючи його й вичікуючи слушної миті. Нарешті така нагода трапилась і йому вдалося завдати подвійного удару: лівий гак у печінку й одразу ж — прямий у сонячне сплетіння. Обидва удари глухо пролунали майже водночас. Ван Донган зігнувся в три погибелі, впав на коліна, а потім повільно звалився набік під захоплені крики приголомшених глядачів. Один з них підбіг до Тераї й вигукнув:

— Ей, юначе, тепер ти можеш просити в старого Жюля, що хочеш! Цей мерзотник украв у нас дві заявки, а коли ми з Дугла-сом спробували подати голос, він обох нас уклав у лікарню. Я вірив, що колись йому продірявлять шкуру, але навіть не мріяв, що хтось за всіма правилами наб’є йому морду! Де ти навчився так битись?

— Де там битись! Так, займався трохи боксом. А потім сутички з матросами на островах…

— Трохи боксом! Боже мій, від твого прямого звалиться й чемпіон, рука ніби сама б’є.

— Отже, Луїджі правду казав? Ти той самий олімпієць… Бережись!

Руде тіло майнуло в повітрі й збило його з ніг. Пролунав короткий зойк.

— Назад, Лео! Я тобі наказав…

— Він урятував тобі життя, твій лев, — мовив Жюль. — Голландець ледь не встромив тобі ножа в спину!

Тераї схопив за гриву лева й щосили потяг його назад. Лео заревів, обернув голову із закривавленими іклами, але побачивши, що це Лапрад, заспокоївся, сумирно всівся в кутку й заходився облизуватись, як кішка.

— Лікаря! — крикнув хтось.

— Якого лікаря? Він своє отримав!

Голова Ван Донгана була дивно деформована, скальп зірваний, права рука все ще стискала ніж. Розвідувачі зблідши, перезирнулись.

— Знаєш що, голубе, — мовив один з них, — ти й твій лев… Краще вже бути вашими друзями!

— Я займусь Мак-Грегором. Якщо поліція шукатиме мене…

— Поліція? — в натовпі почулося іронічне хихикання. — Ти хочеш сказати директор? Він сам тут і суд, і поліція. Звісно, Старжон розгнівається. Голландець — його найближчий підручний. Але ти не хвилюйся. За тебе свідчитимуть стільки людей, скільки треба буде, навіть ті, хто нічого не бачив!

Тераї схилився й підняв Мак-Грегора.

— Де його хижка?

— Ходімо, я тебе відведу, — озвався Жюль. — А ти, Лоуренсе, біжи по лікаря.

Від кав’ярні до хижки Мак-Грегора було метрів з двісті. Вже настала ніч, перша ніч Тераї на цій планеті. Все здавалося йому незвичним: повітря, що трохи відрізнялось від земного, запахи, крики нічних тварин. У незнайомому небі переслідували один одного два місяці. Лео, що біг за господарем, раз у раз зупинявся, принюхуючись до вітру. Раптом відкілясь зліва долинув пронизливий несамовитий свист, лев відповів погрозливим риком і присів для стрибка.

— Заспокойся, друже! — посміхнувся Жюль. — Ніякої небезпеки! Звір, що так гучно свистить, — це лише жаба завбільшки з кулак. Тут нема небезпечних тварин. Ну ось ми й прийшли.

Лапрад зайшов до кімнати й поклав Мак-Грегора на незастелене ліжко. В будиночку з колод була тільки одна кімната з великим почорнілим каміном — очевидно, взимку тут холодно. Стіл, криві табуретки й сила-силенна обшарпаних книжок — от і вся обстановка. Поки Жюль змивав кров з обличчя шотландця, Тераї переглянув кілька томів — твори з практичної геології та рудної справи, романи — і все це п’ятьма чи шістьма мовами.

— Мак розмовляє цими мовами?

— Так, і ще мовою стеків. Він тут єдиний добре володіє їхньою мовою. Я можу зв’язати лише кілька слів. Надзвичайно важка мова!

Мак-Грегор, безперечно, був освіченою людиною.

— Ти сказав, що він інженер?

— Еге ж, і він був першим директором, до Старжона, перед тим, як запив.

— Як він себе почуває?

— Скоро опритомніє. У Ван Донгана вкрай підлі удари… Були, на щастя! Як чудово, що про нього можна говорити в минулому часі!

— Невже ви його так ненавиділи?

— Він був негідником. Мерзенним негідником на службі в людини, яка не знає жалю й думає лише про прибутки. Ти сам переконаєшся. Навіщо ти прилетів сюди, Лапраде?

— На Землі надто багато божевільних. Я ситий ними по самісіньке горло.

— Божевільних ти знайдеш і тут. На скільки в тебе контракт?

— На рік, з правом продовження.

— Лише на рік? Мабуть, їм конче потрібен добрий геолог, якщо вони згодились на такий короткий строк. Працювати на ММБ — не мед. Усе, що вони друкують у своїх рекламних проспектах, — брехня! Девіз ММБ: “Іди або здохни”, а точніше: “Іди й здохни”.

— Що ж, побачимо!

— Бачу, ти вмієш за себе постояти, олімпійцю, одначе… Ага! Мак опритомнів і знову з нами.

Старий спробував підвестись на ліжку, але Жюль стримав його.

— Де я? Що зі мною? О, моя голова!..

— Ти випадково штовхнув голландця, і він тобі всипав, розбив довбешку. Коли Лапрад хотів заступитися, він намагався і йому всипати. Але трохи прорахувався й сам ураз опинився на підлозі! Тоді йому забаглося погратися з ножем, і Лапрадів лев його порішив.

— Порішив? О так, Лапрад. Олімпієць. Людина долі! Я знав, що ти маєш прийти, але не знав коли. В житті всього не запам’ятаєш. А тепер мені лишилося півроку життя і заплатити один борг… Гори Долі! Пухі, або стеки, як ви їх називаєте, знають Про це. І від цього помирають. Голос мені все пояснив…

Він знову впав на постіль і замовк. До хижки квапливо зайшов лікар.

— Що скоїлося? Знову жартики Ван Донгана? Коли це скінчиться?

— Вже скінчилось, лікарю. Вам більше не доведеться лікувати жертв цього мерзотника. Познайомтесь, Лапраде, це лікар Вертес, друг бідних розвідувачів.

Лікар Вертес був високий і худий, клинцювата борідка й пронизливий погляд надавали йому майже мефістофельського вигляду. Він утупився в Тераї.

— Хм, чудовий зразок! Метис, чи не так?

— Еге ж, і цим пишаюсь.

— Тут нема чим пишатися й чого соромитись. Нумо подивимось краще нашого потерпілого. Коли б він не пив, як свиня, прожив би до ста років без жодних геріатрів! Можете йти собі, я сам ним займусь.

Коли вони повернулись до бару, хвилювання ще не вщухло. Труп голландця прибрали, але на підлозі ще видно було темно-коричневі плями. Тераї зустріли криками “ура”, дружними попліскуваннями по плечу, запрошеннями випити. Викликана на підмогу Анна стояла за стойкою, не зводячи з Тераї захопливих очей. Від усього цього він ніяковів.

— Послухайте, друзі! Я хотів би пообідати спокійно. Я голодний