Іван Семенович Левицький - Князь Єремія Вишневецький

пущах я вже оце заводжу села й городи, заведу силу війська й стану подужним князем, і для оборони границь од нападу чужоземців, і для своєї ролі в Польщі, ролі, вартої честі давніх уділових князів Русі.

- Як мені твої мрії та думки припали до вподоби! Як там чудово, в тих далеких диких краях! Ти станеш лицарем у невідомих краях, вславишся в битвах. Я б сама, бувши тобою, так би вчинила, - сказала Гризельда, й її ясні очі заблискали сміливістю й чоловічою завзятістю.

Вишневецький глянув на неї й вгадав те почування завзятості та міцності, яке майнуло в ясних Гризельдиних очах.

- Я люблю усе нове, усе незвичайне. Люблю навіть слухати про незвичайні дивні пригоди на війні, в битвах. Часом здається мені, що я сама ладна б йти в світи та шукати таких незвичайних пригод, шукати слави десь далеко в чужих краях.

- Це в тобі промовляє той лицарський дух, що жив і потроху живе й досі в польській шляхті. Це мені дуже подобається, бо я прикмічаю, що той дух вже починає згасати в шляхті серед розкошів життя.

- Але хто зо мною піде в ті дикі степи? Хто зважиться стати моєю вірною дружиною й жити зо мною в тих диких пущах та нетрах? - промовив Єремія згодом і важко зітхнув.

Гризельда глянула на його скоса й сподівалась, що він от-от скаже, що вибрав дійсно її за подружжя, бо вона згодиться йти з ним і в пущі і в нетри, у край козацький, небезпечний. Але Єремія мовчав і думав.

«Я ладна йти з тобою в ті пущі та нетри. Пішла б з тобою й не жалкувала б», - думала Гризельда мовчки, і ті слова вертілись в неї на думці й не виходили з голови довго-довго.

А Єремія йшов мовчки, похиливши голову, і думу думав. У його мрійній уяві заворушились давно викохані мрії панування в далеких маєтностях на правах уділового незалежного князя.

- Гризельдо! - аж крикнув Єремія, несподівано піднявши голову, - ти одна варта слави давнього роду Вишневецьких. В тебе чоловічий розум, і не видихалась давня лицарська завзятість. Ти одна варта бути княгинею Вишневецькою.

Його слова, вимовлені з гордістю на очах, навіть трохи сердито, вразили Гризельду.

«Його слова схожі на загад… Певно дуже привчився загадувати війську в битвах. Очі в його стали аж дикі. Але як ці дикі очі припали мені до серця!»

- Ти, князю, не просиш, а неначе мені даєш загад… Як тебе втямити, я й сама гаразд тому невідома, - гордо промовила Гризельда.

- Я хочу до тебе старостів слати. Чи підеш ти за мене?

- Шли, князю, старостів! Нехай вони передніше договорять з моїм панотцем. А я вже аж потім скажу своє слово, - сказала Гризельда.

Єремія трохи насупив густі рівні брови.

- Певно ждатимеш передніше старостів од князя Заславського, а потім… - обізвався перегодя Єремія й не доказав.

- Я, князю, не жду старостів ні од кого. Про князя Заславського нехай не буде мови між нами, - сказала так само гордовито Гризельда і насупила й свої русяві брови.

Чи любила вона його, чи ні, про це князь Єремія навіть не спитав у неї. Гордий своїм славним родом та своїми незлічними маєтностями, він був певний, що ні одна панянка в Польщі й на Україні не одкаснулась би од його, якби він її сватав. Але він наглядав за нею, поглядаючи скоса, й примітив, що він їй сподобався.

Гризельда повернула стежкою до палацу. Єремія мовчки йшов за нею. Обоє мовчали. Вже вони доходили до палацу, вже недалечке стояли столи коло палацу, де бенкетували двірські шляхтичі.

- Так я, Гризельдо, пришлю до тебе старостів, і старостів великих, вартих твого й мого роду. Вони побалакають з паном канцлером, а потім ти скажеш мені про свою думку, - сказав князь Єремія, виходячи по сходах на широку низьку терасу.

- Добре, князю! Присилай старостів, а вже потім я скажу тобі про свою думку, - обізвалась гордо Гризельда й вступила в палац нешвидкою, але гордою ходою.

«Горда та пишна оця дочка славного Замойського! Але ця гордовитість мені подобається. Не люблю я тих смирних паннів ягничок», - подумав Єремія, вступаючи в світлицю.

В покоях був гармидер, шум та галас. І Замойський, і німецькі посланці, і усякі випадком зайшовші гості пили та голосно балакали, аж одляски йшли по залі.

Князь Заславський бачив, як Гризельда вийшла в садок з Вишневецьким на прогуляння, й стривожився. Він пустився на хитрощі, на останній спосіб залучити собі панну Гризельду і одбити її в Єремії. Йому прийшла думка намовити і загодити бабу Ганну та Гризельдиних швачок-дівчат, щоб вони раз у раз хвалили його перед Гризельдою, одмовляли її йти заміж за Вишневецького та намовляли вийти заміж за його.

Заславський вийшов із світлиці непримітно й заглянув через двері в кімнатку, де пряла баба Ганна, де сиділи за шиттям дівчата. Він потаєнці, тихою ходою увійшов у кімнатку, ніби крадькома.

- Бабо Ганно! чи часто пак їздить до пана Замойського князь Єремія? - спитав він.

- Навідувавсь часом… нігде правди діти, - сказала баба.

- А чи не думає він часом сватати панни Гризельди? Скажи по щирій правді.

- А бог його святий знає, - обізвалась баба.

- От що, бабо, і ви, панни: я дам вам гостинця, а ви, сидячи оттутечки з панною Гризельдою, вихваляйте мене та ганьте князя Єремію. Чуєте?

І князь Заславський розшморгнув свій гаманець і подав бабі Ганні жменю талярів, а дівчатам дав по кільки талярів, ще й по парі золотих сережок. Вони поцілували князя в руку. Дівчата аж почервоніли од радощів, а баба аж облизувалась.

- І спасибі вашій ясновельможності, князю, і прости-бі вам! Вже ми хвалитимемо ясновельможного князя перед панною Гризельдою якмога, бо ваша ясновельможність таки того варта, нігде правди діти. Будемо за тебе повік бога молити, - сказала баба.

- Як тільки я оженюся з панною Замойською, тоді, бабо, і ти станеш справдішньою панією. Дам тобі землю, одягну в оксамитовий кунтуш. Будеш тільки походжати та посиденьки й походеньки панські справляти, - сказав князь Домінік.

- І справите мені шовкову намітку? - аж крикнула баба Ганна.

- Справлю й шовкову намітку. А ви, дівчата, хоч колись моркву пололи та картоплю підсапували, повиходите заміж за моїх двірських шляхтичів і станете шляхтянками. Чи чуєте? - сказав князь Домінік і вискочив з кімнати.

Князь Вишневецький увійшов у світлицю задуманий, насуплений, один однісінький тверезий чоловік серед