Курт Воннегут - Галапагос

коробку. Він знав, що в ній: там телефонна мережа готелю була приєднана до навколишнього світу. Добропорядний громадянин, дивлячись мільйон років тому на ту коробку подумав би: «Те, що з'єднала телефонна компанія, не сміє порушити жодна людина».

Саме така думка була напохваті й у мозкові Хесуса Ортіса. Він ніколи б не наважився пошкодити коробку, таку важливу для багатьох людей. Та людський мозок був тоді дуже великий і насмілювався навіть виступати проти свого власника. Тож мозок зажадав від Ортіса від'єднати всі телефони, ще коли той пройшов повз пральню уперше. Але мозок знав, що душа Хесуса буде рішуче проти того, щоб він показав себе поганим громадянином. Тож, аби не паралізувати його волю зовсім, мозок нашіптував йому: «Ні, ні, звичайно, ми не станемо цього робити».

На четвертому колі мозок, однак, таки примусив його зайти до пральні, але під приводом того, що він, порядний громадянин, мовляв, шукає там зелений костюм із штаньми готельної гості Мері Хепберн — костюм безслідно зник минулої ночі.

І ось бармен зламав коробку й повидирав усі з'єднання. За лічені секунди типовий мозок мільйоннорічної давності перетворив зразкового гуаякільського громадянина на зухвалого терориста.

17

На острові Манхеттен один середнього віку американський бізнесмен від реклами споглядав, як гине його шедевр — «Круїз віку до витоків природи». Він щойно перебрався до нової контори — в будинок під гербом компанії «Крайслер»; раніше там містився демонстраційний зал фірми, що виготовляла арфи, а потім збанкрутувала — як і місто Іліум, чи Еквадор, чи Філіппіни, чи Туреччина, чи багато чого ще. Звали бізнесмена Боббі Кінг.

Він перебував у тому самому часовому поясі, що й Гуаякіль, і пряма лінія, проведена від глибокої складки над його бровами у південному напрямку, мала сягнути ще глибшої складки в Ендрю Макінтоша у Гуаякілі. Та 'Макінтош марно намагався криком розбудити завмерлий телефон, усе настійніше волаючи «Алло! Алло!» З тим самим успіхом він міг би замість трубки притиснути до своєї квадратної голови опудало галапагоської морської ігуани.

На столі в Боббі Кінга й справді лежало опудало галапагоської морської ігуани, і він розважав не одного відвідувача, вдаючи, ніби переплутав його з телефонною трубкою й притискаючи до вуха з вигуками: «Алло! Алло!»

Однак тепер йому напевне було не до жартів. По-своєму він зробив не менше, ніж Чарлз Дарвін, щоб уславити Галапагоські острови — шляхом десятимісячного рекламування, яке переконало мільйони жителів планети, що перше плавання «Баійї де Дарвін» справді стане «Круїзом віку до витоків природи». Заразом Боббі Кінг уславив і чимало острівних створінь: безкрилого баклана, голубоногу олушу, злодійкуватого птаха-фрегата та багатьох інших.

Його клієнтами в цій справі були Міністерство туризму Еквадору, авіакомпанія «Екваторіана» та власники готелю «Ельдорадо» і «Баійї де Дарвін» — дядьки по батькові Зігфріда й капітана Адольфа фон Кляйстів. До речі, заробляти собі на життя не мав потреби ні готельний адміністратор, ані капітан. Вони успадкували казкове багатство, та все ж відчували, що байдики бити негаразд.

Кінг уже зрозумів, хоч ніхто йому цього ще й не сказав, що його копітка праця зійшла нанівець — «Круїз віку до витоків природи» не відбудеться.

Що ж до опудала морської ігуани на його столі, то він зробив цю рептилію талісманом круїзу — розпорядився, щоб її зображення намалювали з обох бортів на носі «Баійї де Дарвін» і щоб така емблема була на всіх рекламних оголошеннях та повідомленнях про цю подію.

Насправді це створіння могло бути понад метр завдовшки і мати страхітливий вигляд, як китайський дракон. А втім, для всіх організмів, за винятком морських водоростей, ігуана становила не більшу небезпеку, ніж ліверна ковбаса. Отак живе вона й тепер-точнісінько, як і мільйон років тому.

Ворогів вона не має, тож сидить сидьма на одному місці, видивляючись у нікуди, нічого не бажаючи й ні про що не турбуючись, аж доки зголодніє. Тоді рушає перевальцем до океану й пускається повільно, не дуже вправно пливти. Й аж за кілька метрів од берега пірнає, мов підводний човен, на глибину, і набиває себе морськими водоростями, тоді ще нестравними. Адже їх, щоб вони стали стравними, треба ще приготувати.

Тож морська ігуана виринає на поверхню, пливе на берег і знов сідає на застиглу лаву під сонцем. Вона обертається ніби на каструлю з кришкою, все нагріваючись від сонячного тепла, яке й зварює Водорості. І знов морська ігуана, як і доти, хтозна-куди видивляється, тільки тепер час від часу випльовує дедалі гарячішу солону воду.

За мільйон років, що я провів на цих островах, закон природного добору не знайшов шляхів поліпшення або, як на те пішло, погіршення цієї своєрідної схеми виживання.

Кінг знав, що шестеро людей таки приїхали до Гуаякіля, поселились у готелі «Ельдорадо» і ще сподіваються взяти участь у «Круїзі віку до витоків природи». Це було для нього трохи несподівано. Він гадав, що всі, хто замовив місця на судно, напевне відмовляться від поїздки — адже новини звідти надходили вельми погані.

Кінг мав прізвища всієї шістки. Лише одне було йому зовсім незнайоме:

Віллард Флемінг канадець. Насправді це був, звичайно, Джеймс Уейт. Кінг навіть іне уявляв собі, як цей чоловік потрапив до списку пасажирів: адже весь він, за винятком Мері Хепберн та якогось японського ветеринара з дружиною, мав складатися тільки із законодавців моди та героїв світської хроніки найвищого гатунку.

Загадкою для Кінга було й те, що Мері Хепберн приїхала без свого чоловіка

Роя. Кінг не чув про Роєву смерть. Та про Хепбернів узагалі дещо знав, хоч на тлі знаменитостей у списку пасажирів вони зяяли порожнім місцем, бо записалися на «Круїз віку до витоків природи» найпершими. Тоді Кінг ще мав сумніви, чи таки пощастить умовити славетних людей вирушити в цю мандрівку.

Коли Хепберни записалися на круїз, Кіпг справді виношував ідею якось зробити з них міні-знаменитостей — з участю в телешоу, з газетними інтерв'ю тощо. Він із ними так і не зустрівся, але одного разу побалакав з Мері по телефону, сподіваючись, усупереч усьому, знайти в цих Хепбернах щось цікаве, — попри звичайнісіньку їхню роботу в якомусь сірому промисловому місті з найвищим рівнем безробіття в країні. В котрогось із них міг бути славетний предок чи родич, або Рой міг виявитись героєм якоїсь війни, або подружжя могло виграти щось в лотерею чи пережити якусь трагедію, або ще щось.

У розмові, яку Кінг мав із Мері в січні, було й таке:

— Ну, я далека родичка Даніеля Буна, — мовила вона. — Моє дівоче прізвище було