Редьярд Джозеф Кіплінг - Як і чому

Тим часом Дикий Пес, прибігши до входу в Печеру, просунув свого носа під висушеною шкурою дикого коня й почав вдихати чудові пахощі печеної баранини. А Жінка, дивлячись на баранячу лопатку, почула, як він підійшов, усміхнулася і сказала:

— Ось прийшов перший. Дикий Звіре з Диких Дрімучих Лісів, чого тобі треба?

І Дикий Пес відказав:

— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, що то за пахощі такі принадні долинають у Дикі Ліси?

Тоді Жінка схопила печену баранячу кістку й кинула її Дикому Псові, а далі сказала:

— Дикий Звіре з Диких Лісів, візьми й покуштуй!

Дикий Пес накинувся на ту кістку, а вона була смачніша за все, що йому доводилося досі їсти.

І пес сказав:

— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, дай мені ще одну.

А Жінка сказала:

— Дикий Звіре з Диких Лісів, допомагай моєму Чоловікові полювати вдень, а вночі стережи цю Печеру, і я дам тобі стільки смачних кісток, скільки захочеш.

— Еге! — муркнула Кішка, яка все те чула. — Ця Жінка дуже мудра, але я мудріша за неї.

Дикий Пес заповз до Печери, поклав голову Жінці на коліна й сказав:

— О мій Друже й Дружино мого Друга, я допомагатиму твоєму Чоловікові полювати вдень, а ночами стерегтиму вашу Печеру.

— Е! — сказала Кішка, яка все те чула. — Цей Пес страшенно дурний.

І вона подалася назад у Дикі Дрімучі Ліси, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй самотності.

Але вона нікому нічого не сказала.

Коли чоловік прокинувся, він запитав:

— Що тут робить цей Дикий Пес?

І Жінка відповіла:

— Віднині це вже не Дикий Пес, а наш Перший Друг, бо він буде нам другом завжди, завжди і завжди. Бери його, коли йтимеш на полювання.

На другий вечір Жінка нажала великий оберемок свіжої соковитої трави в прибережному лузі й висушила її біля вогню так, що трава запахла, як найкраще сіно. Потім вона сіла при вході в Печеру і сплела ремінну вуздечку з кінської шкури, а далі кинула погляд на баранячу лопатку — на велику й широку лопатоподібну кістку — і завела чародійну пісню.

Це було друге чарівництво, яке бачив світ.

А в Диких Дрімучих Лісах геть усі дикі тварини збіглись докупи і не могли збагнути, що сталося з Диким Псом.

Нарешті Дикий Кінь тупнув копитом і мовив:

— Піду тепер я, погляну та й скажу вам, чому не повернувся Дикий Пес. Кішко, ходімо зі мною.

— Нні-нні! — відповіла Кішка. — Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. З тобою я не піду.

Та все ж таки тищечком-нищечком вона подалася слідком за Диким Конем і причаїлася в такому місці, звідки все було чути.

Коли Жінка зачула легку ходу, а потім тупіт Дикого Коня, що заплутався ногою у довгій гриві, вона засміялася і сказала:

— Ось прийшов другий. Дикий Звіре з Диких Лісів, чого тобі треба?

І Дикий Кінь сказав:

— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, куди подівся Дикий Пес?

Жінка засміялася, взяла в руки баранячу лопатку, поглянула на неї і сказала:

— Дикий Звіре з Диких Лісів, ти прийшов сюди не заради Дикого Пса, а заради оцієї пахучої трави.

І Дикий Кінь, тупцюючи та плутаючись у своїй довгій гриві, відповів:

— Це правда. Дай мені покуштувати твоєї трави.

І Жінка на це сказала:

— Дикий звіре з Диких Лісів, нахили свою дику голову й носи віднині те, що я тобі дам, і ти їстимеш цю чудову траву тричі на день.

— Еге! — муркнула Кішка, яка все те чула. — Ця Жінка дуже розумна, але я розумніша за неї.

Дикий Кінь нахилив свою дику голову, і Жінка наділа на неї плетену з кінської шкури ремінну вуздечку, а Дикий Кінь дихнув Жінці в ноги та й мовив:

— О моя Господине й Дружино мого Господаря, я завжди служитиму вам за таку чудесну траву.

— Е! — сказала Кішка, яка все те чула. — Цей Кінь страшенно дурний.

І вона пішла назад у Дикі Дрімучі Ліси, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй Дикій самотності.

Але вона нікому нічого не сказала.

Коли Чоловік і Пес повернулися з полювання, Чоловік сказав:

— А що тут робить Дикий Кінь?

І Жінка відповіла:

— Це вже не Дикий Кінь, а наш Перший Помічник, бо віднині він возитиме нас завжди, завжди і завжди. Сідай на нього верхи, коли рушатимеш на полювання.

На третій день, задерши свою дику голову так, щоб не чіплятись дикими рогами за дикі дерева, до Печери підійшла Дика Корова. А слідом за нею підкралася й Кішка і сховалась так само, як перше. І з Коровою трапилось те саме, що з Диким Псом та Диким Конем, і Кішка сказала те саме, що й перше.

І коли Дика Корова пообіцяла Жінці щодня віддавати все своє молоко за чудесну траву, Кішка знову гайнула до Диких Дрімучих Лісів, помахуючи своїм диким хвостом і розгулюючи в своїй дикій самотності, точнісінько так, як це вона робила раніше.

Але й цього разу вона нікому нічого не сказала.

І коли Чоловік, Пес та Кінь повернулися з полювання й Чоловік запитав, чого сюди прийшла Дика Корова, Жінка відповіла:

— Вона вже не Дика Корова, а наша Перша Годувальниця. Вона даватиме нам тепле біле молоко завжди, завжди і завжди, і поки ти будеш на полюванні з Першим Другом та Першим Помічником, я доглядатиму нашу Годувальницю.

Наступного дня Кішка знов причаїлася біля Печери й почала виглядати, чи не прийде сюди ще який Дикий Звір. Але з Диких Дрімучих Лісів ніхто не йшов, і Кішка гуляла, як сама собі знала. Вона бачила, як Жінка доїла Корову, бачила, як палав вогонь у Печері, і вдихала звабні пахощі теплого білого молока. І Кішка не втерпіла, спитала:

— О мій Вороже й Дружино мого Ворога, скажи мені, куди поділася Дика Корова?

Жінка засміялася і сказала:

— Дикий Звіре з Диких Лісів, повертайся знову до лісу, бо я вже зачесала косу і сховала чарівну кістку, — в Печері у нас уже досить і друзів, і помічників.

Кішка сказала:

— Я не друг, і я не помічник. Я — Кішка, що гуляє, як сама собі знає, і всі місця однакові для мене. Мені лиш заманулося посидіти в твоїй Печері.

— Чому ж ти не прийшла першого вечора з нашим Першим Другом? — спитала Жінка.

Кішка страшенно розгнівалась і сказала:

— Дикий Пес щось наговорив тобі про мене?

Жінка засміялась і