Бруно Шульц - Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

марною та вбогою. Ваші слова сповнюють мене побоюванням, що то якась випадкова «госса» на такий ґатунок, яка минеться, як і всі моди.

Коли я отримаю відпустку, то вже напевно до Вас заїду, і ми погомонимо собі доволі про речі, які нас цікавлять. Панові Яворському сердечний уклін від мене.

Я з інтересом прочитав Ваші звіряння на тему акварелі та її можливостей. Дуже шкода, що Ви не можете цілковито присвятити себе живопису, приєднатися до якоїсь групи пейзажистів, сховатися десь, зануритися на багато місяців у краєвид і малювати.

Я питав Лещиця про ціну Ваших образків, проте, на жаль, зовсім їх [sic!] забув. Я був там двічі, вдруге з одним заможним лікарем, про котрого думав, що він придбає якісь із Ваших образків. Я бачив там близько 4–5 образків — не більше. Може б, Ви йому написали? Він уже поїхав із Трускавця.

À propo лотереї: оце водночас із Вашим листом я отримав із якоїсь львівської контори з продажу виграшних облігацій 2 номери, 2 лотерейні квитки, а позаяк вважав це за знак, а не знав, до якого [sic!] зважитися — придбав обидва, по 10 злотих, отож на кожного із нас припадає  п о   10   з л.  Зрозуміло, що байдуже, чий квиток виграє, — ми ділимо все навпіл.

Номери квитків: 62 276 і 93 131. Перший розіграш уже 18-го ц.м. Чи Ви згодні? Втім, це накладає на нас обов'язок щомісяця поновлювати ту ставку.

Дякую Вам за поради щодо тактики супроти хлопчаків у школі. Ні, все не так погано. Злостивості я в них не помічаю, а лише природний у тому віці темперамент. Я тепер відбуваю 11-й рік служби[144]. Клопотання моє про відпустку має певні шанси на успішне задоволення, принаймні так стверджує мій інспектор.

А коли йдеться про творчі плани, то мені про це важко писати. Коли будемо разом, поговоримо про це. Я також прочитаю Вам уривки, які маю. То диявольськи важка справа — щось із себе видобути.

Іноді чоловікові здається, що він має величезний матеріал і вгинається під тягарем накладеної на себе місії, — то знову зі здивуванням констатує цілковиту пустку всередині. Це звичайні перипетії — припливи та відпливи, з якими треба собі якось зарадити. Слід постійно перебувати в роботі, не переривати її — не навчати, наприклад, у школі, — бо той брак наступності вбиває натхнення.

Пам'ятайте, що навіть якщо іноді я не пишу — я думаю про Вас, і в дусі близький до Вас, і тішуся Вашою приязню. Сердечно Вас обіймаю та вітаю.

Ваш

Бруно Шульц

Дрогобич, 15 X 1934

36

Дорогий Колего!

Щиро Вас перепрошую за довге мовчання, яким я відповів на Ваш прекрасний і сумний лист, овіяний настроєм Дня поминання померлих. Звідки той похоронний тон, звідки це кокетування зі страхітливо принадною та сумною Панею могил? Чи, може, то підсвідома ремінісценція до давнього свята природи, свята смерті й розпусти, листопадових вакханалій на цвинтарях? Чи й Вас уже хапає «taedium vitae» — велика нудьга — пасивний опір, бажання саботажу, прагнення вирватися зі спільної упряжки? Я соромлюся Вас, моєї плаксивості, яка не личить чоловікові, рецидивів вагання, — Ви значно відважніші, ніж я, більш по-чоловічому зносите Вашу долю!

Уже місяць, як я нічого не писав, не малював — і маю інколи відчуття, що вже нічого порядного не напишу. Дуже мені шкода змарнувати такий успіх, якого я осягнув Крамницями, а я його змарную, якщо ще цього року не видам речі, яка стоїть принаймні на тому ж рівні. Я написав би її, якби отримав відпустку, а тут про відпустку тиша, клопотання потонуло в підземних нетрях міністерства, і я втрачаю надію, що воно випірне. Маю намір поки що написати пару статей про книжки. Мене вабить до того, щоб проаналізувати Минуле Якова Манна[145], — чудову річ, на якій можна продемонструвати переміну нашого поняття дійсності та новий погляд на суть життя.

Та чудесна осінь (справжня «друга осінь» із трактату) опадає з мене не використана, ледь зауважена. Тільки вечорами, коли повітря набуває кольорів і відблисків, і з усіх предметів, уже сутінкових, виділяються барвисті еманації, астральні тіла, тінь за тінню, я люблю дивитися на ясні небеса — мідянкові, блідо-зелені, топазові, поцятковані, мов чародійська книга, чорними знаками, турецькою абеткою ґав, і спостерігати ці гігантські галасливі та жалібні гайворонячі сейми, ті їхні широкі фантастичні польоти й кружляння, розвороти і стрімкі напади на небо, яке вони виповнюють хвилюванням своїх крил і мерехтливим карканням. Чи зауважили Ви, що іноді, відлетівши дуже далеко, вони стають наче ледь видимий туман пилу, і гинуть із очей, а відтак за несподіваного повернення, обернувшись до нас розмахом крил, перемелюються в чорну кашу, осипаються клаптями сажі та ростуть щоразу ширше й ґвалтовніше[146]?

Мушу Вам повідомити, що фальшиво, а точніше, передчасно, поінформував Вас про придбання виграшних облігацій. Між тим, я отримав листа з контори продажу виграшних облігацій, якого додаю, і з якого Ви довідаєтеся, що ми у першому розіграші не брали участі, позаяк закуплені нами номери вже були продані. У зв'язку з цим, за 20 злотих контора продажу виграшних облігацій надіслала мені 1 лотерейний квиток до другого розіграшу, оскільки у другому розіграші подвоюється ставка. Номер облігації 164617. Прекрасно, що ми не забули про пунктуальне відновлення ставки. Чи надіслати її Вам, чи й далі зберігати до грудневого й січневого розіграшу? Здається мені, що ми, втім, унаслідок цього маневру втратили не тільки перший розіграш, а й частину суми. Такі-то вони — витребеньки долі. Чи, може, такий оборот справи знеохотить Вас до подальшої гри?

Що там чувати у Вас, Дорогий? Чи малюєте? Чи Вас та осінь надихнула на якісь нові барвні формулювання? Чи маєте там гарний краєвид? Чи від Лещиця маєте якісь звістки? Напишіть мені про себе розлого!

Сердечно Вас обіймаю й вітаю.

Бруно Шульц

7 XI 1934

37

Дорогий Колего!

Ваше мовчання наводить мене на думку, чи ж би Ви на мене за щось не прогнівалися. Не пам'ятаю супроти Вас жодної провини і гублюся в здогадах, чим міг Вас уразити. Я чув також, що в «Kamenie» відсутній мій уривок, хоча я знаю від Вас, що він уже був відданий до друку. Чи й це якось пов'язане з моєю несвідомою провиною? Я вражений, заінтригований і стурбований цим несподіваним поворотом у наших стосунках. А може, щось іще стало причиною Вашого мовчання? Може, Ви занедужали?

Прошу Вас дуже, поясніть мені причину Вашого мовчання, і