Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Надихавшись досхочу, я заходився шукати вентиляційний отвір, «повітропровід» через який надходив життєдайний струмінь. На це пішло небагато часу, душник був над дверима.

Від різкого притоку свіжого повітря, мов по команді, прокинулися Консель і Нед. Вони обидва скочили на ноги.

— Як спалося пану професору? — ввічливо поцікавився Консель.

— Просто чудово, друже, сподіваюся, тобі також, — відповів я і звернувся до гарпунера: — А вам, пане Ленд?

— Спав мертвим сном, пане професоре. Мені здалося, чи справді повіяло морським вітерцем?

Моряк чує море навіть уві сні! Я розповів друзям, що відбулося, поки вони спали.

— Так! — сказав гарпунер. — Тепер мені зрозуміло, що то був за свист, який ми чули, коли уявний нарвал дефілював перед «Авраамом Лінкольном»!

— Маєте рацію, пане Ленд! Ми чули його дихання.

— А скажіть-но, пане Аронаксе, котра година? Я ніяк не збагну, може, саме час обідати?

— Обідати? Ви що, ще не прокинулися, шановний гарпунере? Як на мене, то час снідати. Здається, ми проспали увесь вчорашній день аж до сьогоднішнього ранку!

— То виходить, що ми цілу добу спали? — вигукнув Консель.

— Принаймні, так мені здається.

— Я не сперечатимуся з вами, пане професоре, — сказав Нед Ленд. — Мені байдуже, сніданок, обід чи вечеря, аби лише дали поїсти. А ще краще, якби стюард здогадався нам подати все одразу!

— Так, краще все одразу! — підтримав його Консель.

— Все одразу! Ну й апетит! — сказав я. — Але нам лишається тільки чекати. Гадаю, наші тюремники не мають наміру морити нас голодом, інакше не частували б учора обідом, та ще й таким щедрим!

— Може, вони відгодовують нас на забій? — спитав Нед.

— Навряд чи! — відповів я. — Ці джентльмени не схожі на людожерів.

— А ви багато людожерів бачили на своєму віку? — поцікавився гарпунер. — Може, вони саме так і виглядають.

А що, як команда скучила за свіжиною? А ми троє, здоровані, добре вгодовані пани — чим не м'ясо?

— Не меліть дурниць, пане Ленд! Навіть не думайте про це! — вичитував я Неда Ленда. — А головне, я прошу вас не бути агресивним з тими, від кого зараз залежить життя кожного з нас. Не погіршуйте і без того кепського становища!

— А я кажу: з мене годі! — крикнув гарпунер. — Я голодний, як ціле пекло чортів! Зараз точно час снідати, обідати або вечеряти, але нам нічого не дають!

— Пане Ленд, на будь-якому кораблі слід підкорятися встановленому режимові, — зауважив я. — Підозрюю, що просто ваш шлунок занадто рано виробив сік і просто випереджає дзвінок кока!

— Доведеться звикати до їхнього режиму харчування і потерпіти, — згодився незворушний Консель.

— Це так на вас схоже, Конселю! — кричав нетерплячий канадець. — Ваша жовч не розливається намарно. Ви бережете свої нерви! Ви шляхетний і благородний настільки, що можете бути вдячним хоча б за те, що вас не з'їли. А те, що нас не годують, ви вважаєте лише маленькою неприємністю. Та ви радше помрете з голоду, ніж будете скаржитися!

— А що зміниться від того, що я кричатиму і скаржитимусь? — резонно зауважив Консель.

— Що зміниться? А те, що бодай легше стане! А якщо ці пірати — я називаю їх «піратами» лише з поваги до пана професора, насправді ж я вважаю їх людожерами — якщо ці пірати думають, що я дозволю тримати себе в клітці, де я задихаюся, і що це їм це так мине, і що вони не почують лайливих слів, які я полюбляю вживати, коли мене розлютити… то вони помиляються! Шановний пане Аронаксе, скажіть відверто, скільки ще, на вашу думку, вони протримають нас у цьому залізному ящику?

— Відверто кажучи, про це мені відомо не більше, ніж вам, друже!

— І все-таки, як ви гадаєте, скільки? — наполягав на відповіді гарпунер.

— Я міркував над цим. Варіантів є декілька. Випадок дозволив нам відкрити важливу таємницю, хоч і не до кінця. Якщо екіпаж зацікавлений у збереженні цієї таємниці настільки, що вона дорожча за життя трьох людей, то нам загрожує страшна небезпека. Якщо все простіше, і ніякої таємниці немає, і вони налаштовані миролюбно, то за першої ж нагоди ці люди повернуть нас.

— Можливо навіть, що нас зарахують до судової команди, — припустив Консель, — і триматимуть доти…

— …поки, — закінчив припущення Конселя по-своєму Нед Ленд, — поки якийсь фрегат, потужніший за «Авраама Лінкольна», не захопить це розбійницьке кодло та не відправить на шибеницю весь екіпаж і нас разом із ним.

— Ви мислите логічно, пане Ленд, — зауважив я. — Але, наскільки мені відомо, до нас ще не зверталися з жодними пропозиціями. Не варто наосліп планувати майбутнє. Повторюю ще раз: проблеми слід вирішувати по мірі їх виникнення. Мусимо чекати. І не треба нічого робити, коли робити нічого!

— А я не згоден, — заявив гарпунер. — Навпаки, не можна просто сидіти і чекати їхньої милості. Треба щось робити!

— Наприклад що, пане Ленд?

— Утікати!

— Знаєте, навіть з наземної тюрми не так-то просто втекти. Що вже й казати про підводну? Це немислимо! Куди втікати?

— Ану, друже Неде, — дошкульно звернувся до гарпунера Консель, — цікаво послухати вашої думки. Я відмовляюся вірити, що американець дозволить комусь іншому сказати останнє слово у суперечці!

Присоромлений Нед Ленд замовк. Втеча за тих умов, в яких ми опинилися, була просто неможливою. Але Нед Ленд не просто мовчав, він обдумував достойну відповідь, і вона була гідною канадця, який є наполовину французом:

— То ви хочете сказати, пане Аронаксе, що не здогадуєтеся, як належить діяти людині, коли вона не може вирватися з тюремних стін?

— Чесно? Й гадки не маю, друже!

— Та це ж так просто! Треба стати там господарем!

— Ще б пак. Ніхто ж не проти! Тільки як це зробити? — поцікавився Консель.

— Для початку потрібно позбутися всіх тюремників, стражів і наглядачів, — серйозно відповів Нед Ленд.

Його рішучість мене лякала.

— Ну годі, Неде Ленде! — сказав я. — Невже ви справді надумали захопити це судно?

— Цілком серйозно! — однозначно відповів гарпунер.

— Дурнувата затія!

— Чому ж, пане Аронаксе? Треба лише дочекатися слушного моменту. Він обов'язково трапиться, а якщо так, то чому б нам не скористатися ситуацією? Припустімо, що на цьому поплавку є два десятки осіб. То невже два французи і один канадець спасують перед ними!

Я не заперечував проти того, щоб Нед говорив на подібні диверсійні теми, бо тепер знав напевно, що господарі судна не зрозуміють нас, навіть якби й підслуховували. Однак вважав, що найкраще було не вступати в суперечку з гарпунером, одержимим новою авантюрною ідеєю. Тому я обмежився дипломатичною відмовкою.

— Якщо випаде