Крістофер Паоліні - Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри

— Я так давно цього чекав, брате.

— Я теж.

Вони з Рораном перезирнулися.

— Ой! — несподівано зойкнув Ерагон і схопився за щоку, що раптово запекла від болю.

— Вона набрякає! — скрикнув Роран. — Зроби щось!

— Певно, разаки покрили вістря стріли олією Сейтр, — здогадався Ерагон. Пригадавши потрібне закляття, він швидко очистив рану від отрути, а потілі загоїв її. Завершивши магічну процедуру, юнак кілька разів широко відкрив рота, аби пересвідчитись, що з його щокою все гаразд, а потім похмуро усміхнувся:

— Уяви собі, як би ми зараз виглядали без магії.

— Коли б не магія, нам би зараз було не до Галбаторікса.

«Пізніше поговорите, — урвала їх Сапфіра. — Щойно ті рибалки дістануться Драс-Леони, Галбаторікс зможе вистежити нас за допомогою свого магічного кристала».

«Авжеж», — погодився Ерагон.

Вимовивши «Брізінгр раудрх», він загасив червоне світло, а натомість запалив магічний ліхтарик, схожий на той, яким минулої ночі вони освітлювали видолинок. Ліхтарик завис за шість дюймів від стелі, тож тепер Ерагон міг докладніше вивчити тунель. В обох стінах юнак налічив двадцять, а то й більше дверей, оббитих залізом.

— Дев'яті праворуч, — сказав він Роранові. — Швидко забирай Катріну, а я перевірю інші камери. Разаки могли залишити в них щось цікавеньке.

Роран кивнув, оглянув убитого разака, але, не знайшовши ключів, знизав плечима:

— Ну що ж, будемо діяти іншим макаром.

Він підбіг до потрібних дверей, відкинув щит і став вибивати петлі своїм молотом. Кожен удар сповняв тунель жахливим гуркотом. Ерагон хотів був допомогти братові, але той настільки поринув у роботу, що, здавалося, зовсім його не помічав. Тоді юнак пішов до першої камери, прошепотів перед її дверима три магічних слова, і двері самі прочинилися. Усе, що Ерагон знайшов у кімнатці, — це чорний ланцюг і купу гнилих кісток. Правду кажучи, нічого іншого він і не думав тут знайти. Те саме Ерагон побачив і в двох наступних камерах. Однак, впустивши чарівний ліхтарик до четвертої камери, юнак побачив там людину, яку б йому зараз краще було не бачити… Це був Слоун.

РОЗХОДЖЕННЯ

М'ясник сидів, обіпершись об стіну. Обидві його руки були прикуті до залізного кільця над головою, а подертий одяг ледь-ледь прикривав бліде, виснажене тіло. З-під його напівпрозорої шкіри випиналися кістки й вени, а на зап'ястках з'явилися виразки, з яких сочилася кров. Те, що залишилося від м'ясникового волосся, обернулося на брудні, засмоктані пасма, які спадали йому на розпухле обличчя.

Розбуджений гуркотом Роранового молота, Слоун звів голову до світла й хрипким голосом спитав:

— Хто тут?

Крізь пасма волосся Ерагон побачив очниці, що запали глибоко-глибоко в череп. Там, де мали бути повіки, залишились шматки подертої шкіри, яка звисала над кров'янистими ямами, а все обличчя довкола очей було вкрите синцями й коростою.

Збагнувши, що разаки виклювали Слоуну очі, юнак страшенно розгубився й ніяк не міг второпати, що ж йому робити. Адже саме м'ясник сказав разакам, що Ерагон знайшов яйце Сапфіри.

Більше того, Слоун убив охоронника Бірда й віддав Карвахол на поталу Імперії. І якщо Ерагон приведе його зараз до селян, то вони, звісно ж, визнають Слоуна винним і повісять.

Це було б цілком справедливо, бо м'ясник міг спокутувати свою провину тільки смертю, проте Ерагона бентежило інше. Він знав, як Роран любить Катріну, а для Катріни, що б там не було, Слоун залишався батьком. І пережити його привселюдну страту їй буде ой як нелегко. А крім того, через це вони навіть можуть посваритися з Рораном і розірвати заручини. В усякому разі, Ерагон був певен, що коли він зараз постане зі Слоуном перед селянами, то це викличе море суперечок і може відволікти їх від боротьби проти Імперії.

«Певно, найкраще буде вбити його й сказати, що я знайшов його вже мертвим», — подумав Ерагон… Його губи ворухнулися, і він хотів був уже вимовити одне зі смертельних заклять…

— Чого ти хочеш? — спитав Слоун, крутячи головою навсібіч, аби краще було чути. — Я вже розказав тобі все, що знаю!

Подумки Ерагон вилаяв себе за легкодухість. Провина Слоуна була очевидною: він убивця й зрадник. І будь-який суддя прирік би його на смерть.

Однак юнак і досі продовжував вагатися, адже перед ним була старша людина, й убити її означало те саме, що підняти руку на Хорста, Лоринга чи будь-якого іншого чоловіка зі старшого покоління Карвахола.

Трохи опанувавши себе, Ерагон знову приготувався вимовити смертельні слова, але перед його внутрішнім зором постав образ: Торкенбранд, работорговець, якого вони з Мертагом зустріли під час польоту до варденів. Він стоїть на колінах, а до нього підходить Мертаг і відтинає йому голову. Ерагон добре пам'ятав, як Торкенбранд виступав проти Мертага і як це хвилювало теперішнього новоспеченого Вершника.

«Невже я так сильно змінився, — спитав себе Ерагон, — що можу зробити те саме? Роран казав правду, я вбивав, але тільки на полі бою… проте ось так… ніколи…»

Вершник роззирнувся. Він побачив, як Роран збив останню петлю на дверях Катріниної камери. Відкинувши молота, він хотів був вибити двері всередину, але, схоже, вигадав щось краще й спробував їх підняти. Двері й справді піднялись приблизно на дюйм, але потім застрягли й захиталась у нього в руках.

— Допоможи мені! — крикнув він. — Я не хочу, аби двері впали на неї.

Ерагон знову глянув на нещасного м'ясника. У нього не залишалося часу на роздуми, але він і досі не знав, що робити…

— Ерагоне!

«Я не знаю, що діяти, — крутилось Ерагонові в голові. — Убити Слоуна — не можна, відвести його до варденів — теж не можна. Хіба пошукати якогось іншого виходу».

Звівши руку догори, немовби благословляючи м'ясника, Ерагон прошепотів: «Слітха». Тієї ж миті наручники Слоуна клацнули, і він упав на підлогу й провалився в глибокий сон. Пересвідчившись, що закляття подіяло, юнак замкнув камеру й наклав на неї охоронне закляття.

«Ну й що ти вирішив, Ерагоне?» — спитала Сапфіра.

«Почекай, будь ласка. Коли ми знову будемо разом, я все тобі поясню».

«Але що ти поясниш? Ти й досі не знаєш, що будеш робити».

«Дай мені трішки часу, і я знатиму».

— Що там таке? — поцікавився Роран, коли Ерагон узявся за двері з іншого боку.

— Я знайшов Слоуна. Здається, він мертвий…

Очі Рорана зробились великими й круглими:

— Що?

— Схоже на те, що йому скрутили в'язи.

Якоїсь миті Ерагон злякався, що Роран може йому не повірити, проте його брат тихо прошепотів:

— Може, воно й на краще. Ти готовий? Раз, два,