Пітер Хьог - Тиша

Каспер вискочив з машини ще до того, як вона повністю спинилася. Він перестрибнув через огорожу біля придорожньої канави, видряпався крутими, глинистими схилами, піднявся на насип залізниці. Він біг на північ, стрибав зі шпали на шпалу, аж поки ліворуч вигулькнула відкрита ділянка з футбольними полями. Тут він пригнувся.

Він почув її ще до того, як побачив. Вона не повернула в бік Фріхаун, а поїхала по Скудехаунсвай.

Машина зникла за офісним центром в районі контейнерного порту. Але тепер він приблизно уявляв, куди вона прямує. Вона прямувала до мису Тіппен.

Колишнього мису більше не було. Відтоді як він востаннє покинув Данію, все змінилося. І з’явилося дещо інше.

Новобудова закрила вид на море. Але у просвіті між двома будинками він побачив намиту територію. Вона виникла перед комплексом чотириповерхових офісних будівель, виступаючи на відстань від п’ятдесяти до ста метрів у море.

Це було те саме місце, де перетнулися кола на двохсотп’ятдесятиметровому плані Стіне. Виходить, він усе-таки не помилився.

Він повільно пішов назад. Перед ним розкинувся Копенгаген. Довгі жовтуваті світлові ланцюги доріг, що ведуть до міста. Кальцієво-білий і діодно-блакитний відсвіт над центром міста, з великою чорною діркою там, де район було блоковано, — свого роду світловий вакуум. За ним, освітлені галогенними прожекторами, білі стіни сміттєспалювального заводу — монументальні, немов стіни храму. За ними — острів Амагер, немов оранжева світлова друкарська плата. В облямуванні довгих смуг посадочних вогнів, що ведуть до аеропорту Каструп, — немов ширяючих на висоті кількох метрів над морем світлових мостів.

Він спустився зі схилу біля дротяної огорожі футбольних полів і опинився на Міддельфартсґаде позаду «ягуара». Він ішов згорбившись. Порівнявшись з дверцятами водія, він випростався. Потім сперся ліктями на спущено скло.

— У мене зберігся деякий слух з часів моєї молодості, — повідомив він. — Ти тільки-но говорив телефоном, щоб дізнатися, де її треба забирати. Так от, на тому кінці дроту нікого не було. Значить, у нас два випадки зловживання довірою. Цей і питання про те, як ти дістав моє замовлення. Моє серце знемагає від цього.

Він рвучко розчинив дверцята, вхопився за сорочку, що забіліла перед ним, і рвонув її на себе. Тіло подалося за нею сантиметрів на двадцять, далі воно не рухалось. Каспер опустив очі. Обидві ноги кінчалися прямо під колінами і прикріплялися ременями до подовжених педалей. На дверцятах висіли два пластикових протези і дві милиці з телескопічним з’єднанням.

Він відпустив його. Франц Фібер ковзнув назад на сидіння. Жовті очі засвітилися.

— Ти сам був артистом, — сказав молодик. — Я знаю про тебе все. Ще дві-три технічні випадковості, і на моєму місці міг бути ти. І це ти тоді б отримував інвалідну допомогу. Ти дивишся на самого себе.

Каспер повернувся й пішов у бік Странбульвара. «Ягуар» рухався поруч з ним.

— Її треба забирати за тридцять хвилин. І тільки таксі може туди проїхати. Тож ти можеш прогуляти своє знеможене серце назад до Ґлострупа. Або ж погодитися на те, щоб тебе підкинула людина, яка бреше, намагаючись врятуватися.

Каспер сів у машину.

Вони зупинилися на червоне світло біля Орхусґаде.

— Що це побудували на мисі Тіппен? — спитав Каспер.

— Якийсь банк. Це туди поїхала лікарка. Я підвозив її туди. Двічі.

— Ти міг і помилитися.

Спина перед Каспером випросталася, немов Пам’ятник хороброму солдатові.

Каспер подивився на годинник в автомобілі.

— Ми можемо встигнути поглянути на море за тридцять хвилин?

Припливна хвиля автомобілів линула до площі Осло. Перед хвилею, там, де вона урвалась, «ягуар» повернув на червоне світло.

14

Вони минули поворот на Фріхаун. Будівлі пенсійних фондів, галереї меблів «Павстіан». Коли Каспер був дитиною, траплялося, що невеликі цирки спинялися на зиму в Північній і Південній гаванях. Тоді над цими районами стояв звук незмащених кабестанів, вугільних кранів, чобіт з дерев’яними підошвами, двотактних дизельних двигунів, паровозних гудків. Тепер він чув швидкохідні ліфти. Вентиляційні системи із звукопоглинанням. Космічне нашіптування тисячі тонн інформаційних технологій.

Вони повернули на схід. По інший бік від гавані Калькбренері, немов електричний собор, височіла станція Сванемелле. «Ягуар» з’їхав на узбіччя.

— Ласкаво просимо додому, — сказав Франц Фібер, — туди, де мешкають гроші.

Колись біля мису Тіппен, на зарослому травою полі, що збігало до берега, іржавіли старі катери. Тепер усе змінилося.

Дорога, на якій вони спинилися, була свіжозаасфальтована і пряма-прямісінька. Асфальт вилискував глибоким блиском, немов матово-чорна перлина. Північніше, на березі Ересунна, громадилися офісні доміцилії. Дорогі, позачасові, зі скла й граніту — отакі семиповерхові мавзолеї. Зліва від них розташовувались недавно збудовані крамниці й ресторани, у деяких з них ще не було господарів. «Ягуар» стояв біля величезного вікна п’ять на вісім метрів без хрестовин — суцільного шматка дзеркального скла, за яким на темному тлі сиротливо висіла одна-однісінька, яскраво освітлена краватка. По сусідству розташовувалася кондитерська крамниця. У чотирьох вітринних вікнах, у темно-синьому оточенні, на латунних підставках у формі півкуль, трохи втоплених у скриньки з благородного дерева, лежали шоколадні великодні яйця завбільшки метр на шістдесят п’ять сантиметрів.

Каспер вслухувався в музику, що лунала навколо нього. Музику ресторанів. Людей. За кілька годин вона припиниться. Але поки що вона лунала оптимально.

— Ісус, — зауважив Франц Фібер, — вигнав продавців з храму.

— У нього був кепський день, — відповів Каспер. — Напевно витратив усю готівку.

Каспер зробив знак — і «ягуар» поволі покотився вперед. Каспер розглядав вивіски. Будівлі займали рекламні агенції, аудиторські компанії, великі адвокатські контори. Комп’ютерні фірми.

Машина спинилася.

— Ось там, — сказав Франц Фібер.

Це була та споруда, яку Каспер бачив з насипу залізниці. Комплекс чорних і темно-сірих будинків, деякі з яких були побудовані на намитій ділянці. Весь район був оточений стіною — досить низькою, щоб не здаватися агресивною, але досить високою, щоб зупинити стрибуна з жердиною. І щоб закрити більшу частину краєвиду. Біля крайки води, спираючись на цоколь, стояла вежа заввишки з трубу станції Сванемелле, спрямована вгору, немов приготувалася злетіти. Усе це цілком могло б слугувати декорацією, що зображає замок Грааля з «Парцифаля».

— «Конон», — пояснив Франц. — Щось подібне до банку. Вони працюють цілодобово. Сюди часто викликають таксі.

— Мені подобається ця назва, — сказав Каспер, — відчувається в ній якась цілісність. Для всіх, хто не чужий латині.

Повз них повільно проїхала патрульна машина, пригальмувала, але потім, заспокоєна табличкою «Таксі», поїхала далі. Услід за нею, у пошуках якоїсь адреси, проїхав автофургон. «Йонекс» — свідчив напис на дверцях. Каспер оцінююче дивився на будівлі. Дві третини фасадів були зі скла.

— Треба подивитися, куди їде ця машина. «Ягуар»