Олександр Мелентійович Волков - Вогняний бог Марранів

віддалений куток двору, де Енні намагалася зрозуміти мову королеви-миші, прийшла місіс Анна. Вона не була хоробра, як її дочки, і, пронизливо заверещавши, збиралася знепритомніти, але миші в одну мить зникли, немов провалилися крізь землю. Місіс Анна налетіла на дітей з жорстокими докорами.

— Ах ви, негідники! — кричала розлючена жінка. — Я збожеволію від ваших вигадок! То принадили на ферму хмари шкідливого вороння, то розвели мільйон мишей… Тепер чекай, що вони вип'ють яйця у пташнику і згризуть зерно у комоpax.

— Та їх набагато менше мільйона, мамо, — усміхнулась Енні. — Вони дуже милі й сумирні. Вони приходять тільки на свист і нічого не чіпають на фермі.

— І слухати нічого не хочу! сердилась місіс Анна. — Давай сюди свищик!

І на велике горе Енні свистульку у неї забрали. Побачення з мишачим поріддям припинилися.

Що й казати, довелося залишити надію і на появу Кагги-Карр, і на допомогу мишачої королеви. Тоді Енні з Тімом згадали про підземну річку, яка принесла Еллі та її троюрідного брата Фреда Каннінга у царство семи підземних королів. Подорож під землею здавалася дітям легко здійсненною.

— Справді, міркували вони, — досить дістати доброго човна, зібрати якомога більше провізії, свічок і смолоскипів, сірників… Кілька днів плавання — і ми в підземеллі. А вибратися нагору, у Чарівну країну, дуже просто.

Діти довго думали, чи взяти з собою в подорож Тотошка? Що й казати, песик був великий знавець Чарівної країни і дуже б там придався. Але собачий вік короткий, і Тотошко вже постарів, втратив колишню жвавість і енергійність, у нього вже були онуки. Так от одного з онуків, на ім'я Арго, Енні з Тімом вирішили зробити своїм супутником.

Арто дуже скидався на Тотошка, яким той був у молодості. Така ж шовковиста чорна шерсть, розумні оченята з-під кошлатих брів, та ж відданість хазяям і готовність будь якої хвилини піти за них на смерть.

Про своє рішення Енні сказала Артошкові. Чи зрозумів її песик? Напевно, зрозумів, тому що улесливо заметляв хвостиком.

Восени Енні Сміт і Тіма О'Келлі віддали вчитися. Час розпочати навчання для Тіма настав роком раніше. Але чи міг він піти до школи без своєї Енні? З криком, зі сльозами хлопчисько добився від батьків дозволу пробути вдома ще рік.

Тепер він був на голову вищий за Енні і решти першокласників і першокласниць. Рум’яний, з білявим чубчиком, широкоплечий, з міцними кулаками, він був надійним захисником Енні від будь-якого кривдника.

Звичайно, Тім та Енні сиділи за однією партою і уроки робили разом.

— От нерозлучна парочка! — сміялися дорослі.

У перші шкільні канікули Енні й Тім відпросились у батьків і поїхали в штат Айова, до Фреда Каннінга.

Коли Джон Сміт відпускав меншу доньку у далеку поїздку, з його лукавої усмішки було помітно, що він розуміє, навіщо Енні й Тім вирушили в подорож. Але він не показав їм цього і тільки побажав весело провести час.

Альфред Каннінг, студент Технологічного інституту, зустрів маленьку кузину Енні і її товариша дуже привітно. На несміливе прохання Енні провести її, Тіма і Артошка в печеру де починається підземна річка, хлопець розсміявся.

Хіба Еллі не казала тобі люба крихітко, що вхід до тієї печери завалився? Через це нам довелось вирушити у незвичайну подорож…

Енні заперечила:

— Я це знаю, але думала, що хід до підземної річки розкопаний.

— Навіщо? — запитав студент.

Дівчинка щиро здивувалася:

— Дуже просто, щоб усі могли подорожувати до Чарівної країни!

Альфред реготав аж за боки брався:

— Ох ти, моя маленька! Ти б хотіла, щоб тут відкрилось бюро екскурсій і натовпи туристів повалили в Зачаровану країну?

— А що тут поганого? — поцікавився О'Келлі.

— Це було б жахливо, — серйозно пояснив хлопець. — Чарівна країна тим і гарна, що відрізана від усього світу, і тільки тому там живуть добрі чарівниці Вілліна і Стелла, розмовляють тварини й птахи і панує вічне літо. А якщо туди нагрянуть із Штатів горласті, нахабні джентльмени й леді, то настане кінець цим милим, добродушним створінням — Мигунам і Жуванам! У наших краях уже побував заповзятливий ділок, який пропонував мені купу доларів за те, щоб я показав йому, де рити хід до печери. Грошей я не взяв, а місце показав неправильно. Він покопирсався з десятком робітників тижнів зо два і забрався ні з чим.

— Виходить, нам нічого й мріяти про те, щоб туди втрапити, — засмутилась Енні.

— Ну, ти інша річ, — втішив її Альфред. — Ти — сестра Еллі, а Еллі шанують у Чарівній країні, як могутню фею, котра так багато зробила для її жителів. Гадаю, Страшило та інші були б дуже раді, якби ти, Енні, і твій друг Тім зуміли перебратися через Велику пустелю та Кругосвітні гори й опинитися у їх благодатному краї.

— Так, а тільки як цього добитися? — зітхнула Енні.

— Велике бажання завжди відкриє шлях, — сказав Альфред. Наполегливо думайте і знайдете спосіб пробратись у країну своєї мрії. Думатиму і я, а раптом щось вийде.

Розмова з Альфредом дала дітям надію, і вони повернулися додому заспокоєні.

ПОСИЛКА ВІД ФРЕДА

анікули наближалися до кінця, коли поштовий фургон доставив на ферму Джона Сміта дві величезні скрині, прив’язані на даху. Поштар і кучер насилу спустили скрині, підтягли до будинку і, одержавши на чай, від'їхали. На скринях великими буквами була написана адреса Джона Сміта, а відправником значився Альфред Каннінг із містечка Невілл, штат Айова.

— Це від небожа Фреді, — сказала місіс Анна. — Цікаво, що може бути в таких великих скринях? Напевно, фрукти. Але чому так багато?

— Мамусю, там щось ворушиться, заявила Енні, притуливши вухо до стінки однієї із скринь. — Скажеш таке!

І все-таки доньчині слова схвилювали фермершу, і вона обминала незвичайні посилки стороною. Вирішили не відкривати їх до повернення з поля дядька Джона.

Для Енні, Тіма і всіх довколишніх дітлахів, які дізналися про пригоду, день тягнувся нескінченно. Діти запевняли, що із скринь долинає шурхіт і постукування. Цікавість до дивних посилок зросла неймовірно, але саме повернувся з поля дядько Джон. Озброївшись долотом і обценьками, фермер почав розпаковувати одну із скринь. Щойно він трохи підняв віко, як ізсередини про лунало дзвінке іржання. Джон позадкував, місіс Лина перехрестилась, хлопчики і дівчатка у захваті заверещали.

— Там конячка! — закричав трирічний малюк Боб.

— Не може бути, — відгукнувся фермер Джон. — Який кінь витримає триденне ув'язнення у цій домовині без повітря і їжі?

Проте коли віко впало, із скрині вибрався стрункий гнідий мул, стукнув копитом об землю