Бернард Шоу - Пігмаліон

Гіґінс. Я розв’яжу цю проблему. Я вже наполовину її розв’язав.

Місіс Гіґінс. Ні — ви, двоє неймовірно дурних чоловічих створінь! Проблема полягає в тому, як бути з дівчиною опісля.

Гіґінс. Не бачу в цьому жодних складнощів. Вона зможе йти собі своїм шляхом, використовуючи всі переваги, яких набула в мене.

Місіс Гіґінс. Переваги — як у тієї вбогої жінки, що тільки-но була тут! Манери та звички, що не дозволяють шляхетній леді йти заробляти собі на прожиття і заразом не дають їй доходу шляхетної пані! Це ви маєте на увазі?

Пікерінґ(поблажливо, трохи занудьгувавши). О, та це ми якось залагодимо, місіс Гіґінс! (Підводиться, щоб іти).

Гіґінс(і собі підводячись). Ми підшукаємо для неї якусь легку роботу.

Пікерінґ. Вона щаслива, нівроку. Не потерпайте за неї. До побачення! (Тисне їй руку, от ніби втішає налякану дитину, й прямує до дверей).

Гіґінс. Принаймні, тепер уже пізно потерпати. Справу зроблено. До побачення, мамо! (Цілує її і йде слідом за Пікерінґом).

Пікерінґ(обернувшись, щоб кинути останнє слово втіхи). Є стільки хороших вакансій! Ми зробимо все, що треба. До побачення!

Гіґінс(до Пікерінґа, коли вони разом виходять за двері). А візьмімо її на Шекспірівську виставку в Ерлс-корт!

Пікерінґ. А чого ж — візьмім! Що то вона скаже — тільки наставляй вуха!

Гіґінс. А як вернемося додому, вона передражнить усіх тих людей!

Пікерінґ. Чудесно! (Чути, як обидва регочуть, спускаючись сходами).

Місіс Гіґінс(нетерпляче, ривком підводиться і знов сідає за свій письмовий стіл до роботи. Відгортає вбік купу безладно накиданих паперів, хапає чистий аркуш зі скриньки з письмовим приладдям і рішуче пробує писати. За третім невдалим нападом здається: шпурляє ручку на підлогу, сердито хапається за краї столу й вигукує). Ох, ці чоловіки! чоловіки!! чоловіки!!!

Зрозуміло, що Елайза поки-що не зійде за герцогиню, а Гіґінс іще не виграв свого закладу. Але півроку ще не спливло, і Елайза встигає зійти — як не за герцогиню, то за княжну. Щоб побачити краєм ока, як у неї це вийшло, уявімо одне з посольств у Лондоні літнього вечора, коли вже споночіло. Над парадними дверима нависає дашок і килим простелено аж на хідник, адже якраз триває великий прийом. Обабіч килима ріденька юрба спостерігає, як прибувають гості. Ось під’їжджає «ролс-ройс». Виходить Пікерінґ у вечірньому вбранні з орденами й медалями і допомагає висісти Елайзі — вона в манто, вечірній сукні, в діамантах, із віялом, квітами та всіма належними аксесуарами. За ними висідає Гіґінс. «Ролс-ройс» від’їжджає, і трійця підіймається східцями й заходить в будинок — двері відчиняються при їхньому наближенні. Всередині будинку вони опиняються в просторому холі, з якого ведуть нагору величні сходи. По ліву руч розташований ґардероб для джентльменів. Гості-чоловіки залишають там свої капелюхи й плащі. Праворуч — двері до жіночого ґардеробу. Леді заходять туди в накидках, а виходять — у всій своїй блискучій пишноті. Пікерінґ щось шепоче Елайзі й показує на жіночий ґардероб. Вона заходить туди. Гіґінс та Пікерінґ скидають свої плащі, беручи номерки в ґардеробника.

Один із гостей, зайнятий тим самим, стоїть спиною до глядача. Забравши свої номерки, він обертається, показуючи себе поважним молодиком із вражаюче зарослим обличчям. Він має величезні вуса, що хвилями єднаються з розкішними бакенбардами. Кущі волосся хвилюються на його бровах, його чуприна низько підстрижена на потилиці й лисніє, щедро чимось намащена. Вбраний він дуже гарно. На грудях у нього кілька нікчемних медалей. З усього видно, що це чужинець, наздогад — вусатий пандур з Угорщини, але, попри люте враження від його волохатости, він вельми люб’язний і привітно-балакучий.

Впізнавши Гіґінса, він широко розводить руки й наближається до того, сповнений ентузіазму.

Вусань. Маестро, маестро! (Обіймає Гіґінса й розціловує його в обидві щоки). Ви пам’ятаєте мене?

Гіґінс. Ні. Не пам’ятаю. Хто ви в чорта такий?

Вусань. Я — ваш учень, ваш перший учень, ваш найкращий та найбільший учень. Я той самий малий Непомук, той чудо-хлопець. Я прославив ваше ім’я по всій Європі. Ви навчали мене фонетики. Ви не могли забути мене.

Гіґінс. Чом ви не голитеся?

Непомук. Я не маю вашої імпозантної зовнішности, вашого підборіддя, гордого чола. Коли я поголюся, ніхто мене не помічає. А так усі мене знають, звуть мене «Волосатий Дік».

Гіґінс. А що ви тут робите, серед усіх цих великих цабе?

Непомук. Я — перекладач. Я розмовляю тридцятьма двома мовами, їм не обійтися без мене на цих міжнародних вечірках. Ви — великий знавець жарґону кокні: хай тільки людина розтулить рота — і ви тут-таки вкажете її точну адресу в межах Лондона. А я вкажу будь-чию адресу в межах Європи.

Ліврейний лакей збігає вниз по сходах і підходить до Непомука.

Лакей. Ви потрібні нагорі! Її світлість не може порозумітися з одним грецьким паном.

Непомук. Дякую — так, негайно!

Лакей зникає в юрбі.

Непомук(До Гіґінса). Цей грецький дипломат прикидається, ніби ні слова не розуміє й не розмовляє по-англійському. Мене він не ошукає! Він-бо син годинникаря з Кларкенвела. А розмовляє такою каліченою англійщиною, що не сміє й слова мовити, бо зразу ж виказує своє походження. Я допоможу йому прикидатися, але здеру з нього за це грубі гроші! З усіх них здеру гроші. Ха-ха! (Поспішає нагору).

Пікерінґ. Чи з цього молодця справді такий великий знавець? Чи не викриє він Елайзи й чи не почне її шантажувати?

Гіґінс. Побачимо. Викриє її — я програю свій заклад.

Елайза повертається з ґардеробної і приєднується до чоловіків.

Пікерінґ. Ну, а зараз, Елайзо, в бій! Ви готові?

Лайза. А ви нервуєтеся, полковнику?

Пікерінґ. Страшенно! Почуваюся точнісінько так, як було колись перед першим моїм боєм. Але це тільки перший раз страшно.

Лайза. А для мене це не перший раз, полковнику. Я проробляла це разів п’ятдесят — ні, сотні разів! — коли снила уяв у своєму свинарничку в Ейнджел-корті. І зараз я сню уяв. Пообіцяйте мені, що не дозволите професорові Гіґінсу розбудити мене, бо коли він мене таки розбудить, я все-все позабуваю і знов заговорю так, як говорила колись на Друрі-лейн.

Пікерінґ. Ані пари з уст, Гіґінсе! (До Елайзи). Ну, готові?

Лайза. Готова.

Пікерінґ. Ходім!

Вони підіймаються сходами, Гіґінс іде позаду. Пікерінґ щось шепоче лакеєві на першому сходовому майданчику.

Лакей першого майданчика. Міс Дулитл, полковник Пікерінґ, професор Гіґінс!

Лакей другого майданчика. Міс Дулитл, полковник Пікерінґ, професор Гіґінс!

Нагорі, де кінчаються сходи, гостей приймають посол з дружиною, біля якої стоїть Непомук.

Господиня(тиснучи