Брет Істон Елліс - Американський психопат

Він поспішає вузьким коридором, паралельним танцполу, через бар, до «Зали з канделябрами», наповненої народом із «Дрекселя», «Лемана», «Кіддера Пібоді», Першого Бостонського, «Морґана Стенлі», від Ротшильда, від Ґолдмана, навіть із «Сітібанку», Господи прости — всі у смокінгах, з келихами шампанського. «Нове відчуття» непомітно переходить у «Диявола всередині», наче це — одна пісня, а Прайс помічає в глибині кімнати Теда Медісона у двобортному шерстяному смокінгу, бавовняній сорочці з комірцем-стійкою від «Пол Сміт», з метеликом-краваткою та широким паском від «Рейнбоу Неквеар», діамантовими запонками від «Тріанон», у черевиках із лакованої шкіри та вельвету від «Ферраґамо», зі старовинним годинником «Гамільтон» від «Сакс». За Медісоном зникають у темряві залізничні колії, нині яскраво освітлені стильними зеленими й рожевими вогниками; Прайс раптом зупиняється, дивиться крізь Теда, який посміхається, помітивши Тімоті, а той пристрасно дивиться на колії, наче вони пропонують якусь свободу, втілюють втечу, якої він прагне. Але я кричу до нього: «Гей, ось Тедді!», і це розриває його заціпеніння, він трясе головою, наче хоче витрусити з неї ці думки, фокусує погляд на Медісоні й рішуче кричить: «Ні, то не Медісон, заради Бога, то Тернбол»; а хлопця, якого я вважав Медісоном, вітають двоє інших чоловіків у смокінгах, він відвертається від нас; і раптом за спиною Прайса з’являється Еберсоль, обіймає його за шию, сміючись, вдає, що хоче задушити, і Прайс скидає його руку, потискає її й каже:

— Привіт, Медісоне.

Медісон, якого я сплутав з Еберсолем, вбраний у розкішний білий лляний двобортний піджак від «Хакетт оф Лондон», куплений у «Берґдорф Ґудмен». В одній його руці — неприкурена сигара, в другій — наполовину наповнений келих шампанського.

— Містере Прайс, — гукає Медісон, — дуже радий вас бачити, сер.

— Медісоне, — кричить до нього Прайс, — нам потрібні твої послуги.

— Шукаєте проблем? — посміхається Медісон

— Чогось більш швидкодіючого, — горлає Прайс.

— Звісно, — кричить у відповідь Медісон і киває мені, чомусь прохолодно, і кричить щось на зразок: «Бейтмене», а потім: «Гарна засмага».

За Медісоном стоїть хлопець, дуже схожий на Теда Дреєра, вбраний у двобортний смокінг із комірцем-шаликом, бавовняну сорочку та картатий шовковий метелик. Я практично впевнений, що все це — марки «Поло» від «Ральф Лорен». Медісон постійно киває людям, що проходять повз нього в натовпі.

Зрештою Прайсу вривається терпець.

— Слухай, нам потрібні наркотики, — здається, волає він.

— Терпіння, Прайсе, терпіння, — кричить до нього Медісон. — Я поговорю з Рікардо.

Але він лишається на місці й продовжує кивати людям, що проштовхуються повз нас.

— То, може, зараз? — кричить Прайс.

— Чому ви не в смокінгах? — горлає Медісон.

— Скільки нам потрібно? — запитує мене Прайс, у нього відчай в очах.

— Грама вистачить, — горлаю я. — Мені завтра вранці треба в офіс.

— Готівку маєш?

Я не можу збрехати, тож киваю і даю йому сорок доларів.

— Грам, — кричить Теду Прайс.

— Познайомтеся, — рекомендує свого друга Медісон, — це Ю.

— Грам, — Прайс пхає готівку в руки Медісону. — Ю? Що?

Хлопець із Медісоном посміхаються, Тед хитає головою і горлає ім’я, яке я не розчув.

— Ні, — кричить Медісон, — Г’ю. — Так мені здається.

— Так, приємно познайомитися, Г’ю, — Прайс підводить руку й постукує вказівним пальцем по своєму золотому «Ролексу».

— Зараз повернуся, — волає Медісон. — Складіть компанію моєму другу. Скористайтеся талонами на напої.

Він зникає. Ю, Г’ю, чи як його там, розчиняється в натовпі. Я йду за Прайсом до колій. Мені хочеться закурити сигару, але сірників немає, хоча навіть просто тримати її, відчувати її аромат, знаючи, що скоро прийдуть наркотики, — це мене заспокоює. Я беру в Прайса два талони з бару і намагаюсь взяти йому «Фінляндію» з льодом, якої у них немає, про що мені стервозно повідомляє дівчина в барі, але в неї таке розкішне тіло і такий сексуальний вигляд, що я все одно лишаю їй великі чайові. Прайсу беру «Абсолют», а собі — «Джей енд Бі» з льодом. Мало не беру Тіму «Белліні», просто пожартувати, але він сьогодні надто роздратований, щоб оцінити жарт, тож доводиться пробиватися через натовп туди, де він стоїть, щоб віддати йому «Абсолют». Він бере горілку, не дякуючи, випиває одним ковтком, кривиться на склянку і нагороджує мене гнівним поглядом. Я безпорадно знизую плечима. Він повертається очима до колій, наче одержимий. Дівок у «Тунелі» нині мало.

— У мене завтра побачення з Кортні.

— З нею? — кричить він у відповідь. — Чудово.

Навіть через галас я відчуваю сарказм у його словах.

— А чому б ні? Керрузерса немає в місті.

— Так само міг би замовити дівчину в службі ескорту, — з гіркотою, не задумуючись, волає він.

— Чому? — гукаю до нього я.

— Бо переспати з нею вийде значно дорожче.

— Не може бути! — горлаю я.

— Слухай, я теж мав із цим справи, — кричить Прайс, похитуючи свою склянку. Кубики льоду, на диво, голосно дзенькають. — Мередіт така сама. Очікує, що їй будуть платити. Вони всі такі.

— Прайсе? — я роблю великий ковток віскі. — Ти безцінний.

Він вказує на рейки за спиною.

— Куди ведуть ці колії?

Починають блимати лазери.

— Я не знаю, — кажу я після тривалої паузи, невідомо, наскільки тривалої.

Мені набридає спостерігати за Прайсом, котрий не рухається і мовчить, відводячи погляд від колій тільки для того, аби подивитись, чи не йдуть Медісон або Рікардо. Жінок тут немає, тільки армія професіоналів у смокінгах з Волл-стрит. Єдина самиця танцює в кутку зали сама, здається, під «Любовний трикутник». Схоже, на ній топ із блискітками від «Рональдус Шамаск», і я зосереджуюсь на ньому, але я в такому психованому дококаїновому стані, що починаю нервово жувати талон на випивку, а дівчину затуляє якийсь тип із Волл-стрит, схожий на Бориса Каннінгема. Я вже збираюсь знову йти до бару, коли повертається Медісон — минуло двадцять хвилин. Він голосно чмихає носом і нервово шкіриться, потискає руку суворому спітнілому Прайсу, і той так швидко зривається з місця, що коли Тед намагається по-дружньому поплескати по спині, його рука провалюється в нікуди.

Я йду за Прайсом назад, через бар та танцпол, повз нижнє приміщення, нагору, мимо довгої черги до жіночої вбиральні — дивно, здавалося ж, що в клубі сьогодні немає жінок.