Андрій Бачинський - 140 децибелів тиші

Будь-хто з натовпу міг виграти гроші, вгадавши, під якою саме склянкою лежить та кулька.

— А-а-а, наперсточники, а я думав, щось цікаве, — розчаровано сказав Роман. — Ідемо звідси!

Але Сергій похитав головою — він не хотів іти. Його дивувало, чому люди не можуть вгадати і щоразу програють гроші.

— Перестань, куди ти рипаєшся? — смикнув його Ромчик. — Пішли!

У ту ж мить наперсточник саме зупинив шалений танець на картоні і Сергій упевнено тицьнув пальцем в середню склянку.

— Хочеш зіграти, малий? — посміхнувся чоловік.

Сергій кивнув.

— Давай, але гра платна. Ставка п’ятдесят гривень. Програєш — гроші мені. Виграєш — я верну тобі твої і додам ще п’ятдесят своїх. Канає?

Сергій поліз до кишені по гроші, але Ромчик закричав на нього:

— Що ти робиш, ідіоте? Глухар приб’є нас, якщо ми без грошей вернемося!

Сергій не звертав на друга уваги і впевнено відрахував п’ятдесят гривень.

Наперсточник підняв середню склянку. Під нею дійсно виявилася кулька. Натовп вдоволено загомонів. Чоловік поклав на картонку біля Сергієвих грошей свої, але накрив їх рукою і запитав:

— А хочеш ще раз спробувати? Бачу, ти малий шустрий.

Сергій погодився. Якби Ромчик мав руки, то давно б уже відтягнув друга подалі від шахраїв. А так мусив лише приречено спостерігати, як Сергій продовжує втягуватися у небезпечну гру.

Увесь минулий рік Сергій щоденно вивчав дактиль — оту саму жестову мову і читання з губ. Його зір загострився, він легко помічав навіть найдрібніші рухи пальців та рук. Тому легко відслідковував усі маневри наперсточника і безпомилково раз за разом вгадував, де кулька. Натовп гудів, підтримуючи щасливчика. Наперсточник програв уже двісті гривень. Хтось із його помічників непомітно схопив Ромчика і витягнув його з натовпу.

— Малі, ви хто такі? Шо за фігня? Ви шо, по рогах захотіли? Ану бистро шепнув своєму фраєрку, шоб він програв усі бабки назад. І валіть звідси, поки руки не повідривав! Хотя нє, руки тобі вже хтось відірвав... Видно, пхав уже свого носа, куди не нада. Карочє, мухою давай!

Переляканий Ромчик знову «просочився» в натовп і почав щосили штовхати Сергія коліном, але той захопився грою і тільки відмахувався. Тоді Ромчик усім тілом наліг на друга і разом із ним упав на землю. Ящик перекинувся, склянки покотилися в різні боки. Люди в натовпі подумали, що то хтось із шахраїв штовхнув малого навмисно, щоб він більше не вигравав. Якийсь чоловік гнівно закричав:

— Ах ти ж гад! — і накинувся на наперсточника. А тому на допомогу підбігли його помічники. Зчинилася бійка. Усе змішалося в купу. Сергій ледве виповз з-під тієї купи і допоміг підвестися Ромчику, який безпомічно борсався поряд. Про гроші хлопці вже не думали: їм треба було чимшвидше тікати, поки не перепало від шахраїв...

Увечері Санька-Глухар був дуже незадоволений. Мало грошей принесли усі, але Сергій з Романом не принесли взагалі жодної копійки. Крім того, у них був подертий одяг, синці і подряпини на тілі. Хлопці переконували ватажка, що їм дісталася порожня електричка і не було в кого ані просити, ані красти. Ромчик виправдовувався за двох:

— Та такий дурний день! Такий день! Одна непруха! Ні людей, ні бабок! А ще я з дурі послизнувся на бруківці біля вокзалу. Серий хотів підтримати мене, але теж не втримався і гепнувся! Побився об каміння! Ну от непруха і все! Дурдом якийсь!

Ромчик намагався бути якомога переконливішим, але досвідчений бандит одразу запідозрив брехню. Бачив, що хлопці щось приховують, але бояться розповісти. Тому вирішив допитати кожного окремо. Спочатку вивів надвір Ромчика. Випитував довго, але той уперто стояв на своєму. Тоді Глухар відпустив його і звелів привести Сергія. Коли Сергій вийшов, він узяв хлопця за руку, прошкутильгав до лавки посеред двору, посадив на неї малого, а сам сів навпроти.

— Ти знаєш, як я відношуся до тебе, — сказав він. — На тебе в мене великі надії. Я віддаю тобі багато сил і знань. А кому багато дається, з того і питають. Я вже все знаю, безрукий здав. Але хочу переконатися, що ти чесний зі мною, тому давай, розказуй свою версію.

У Сергія від страху похололи руки.

«Невже Роман справді розколовся? І про наперстки, і про те, що я підмовляв його забрати усі гроші і втекти».

Сергій з жахом думав, що робити — падати на коліна й просити вибачення? А якщо Глухар обманює, що тоді?

Далі твердо стояти на своєму і переконувати, що нічого не трапилося? Голова розколювалася від сумнівів, а бандит продовжував свердлити хлопця своїм пронизливим поглядом.

Сергієві чомусь згадалася давньогрецька легенда про Гордіїв вузол, котрий ніхто не міг розв’язати, а цар Олександр Македонський просто взяв і розрубав мечем. Коли Сергіїв батько хотів підбадьорити когось, то часто повторював: «Якщо не можеш вирішити якусь проблему, то не заглиблюйся у неї, бо вона виїсть твій мозок. Краще розрубай її мечем, як Олександр Македонський, і все. І нема проблеми».

Сергій сприйняв цей спогад як знак, як допомогу від тата, який спостерігав за ним звідкілясь із того світу і намагався підказати синові, як вчинити.

Сергій вирішив більше нічого не вигадувати, а «рубати вузол». З усієї сили штовхнув Саньку-Глухаря і кинувся тікати. Бандит від несподіванки упав з лавки. Бігти за Сергієм не було сенсу: він, кульгавий, ніколи не наздогнав би хлопця. Та й для чого?

— Ну-ну, — проскреготів Глухар, важко підводячись із землі. — Побачимо, як ти протягнеш хоч день у великому місті. Завтра ж приповзеш просити вибачення. Тоді я й підшкварю твою задницю. А не приповзеш — усіх кентів, усіх ментів на ноги підніму, а знайду тебе і здеру шкіру з живого, щоб іншим не хотілося. Бач, зарвалися гівнюки...

Розділ 12

Світ не без добрих людей

Зморений полудневою спекою, Сергій куняв на задньому сидінні татового «Ланоса». Тато барабанив пальцями по керму, мама по телефону сперечалася з подругою, а шестирічна Іринка, молодша Сергієва сестра, вовтузилася й корчила усім смішні гримаси.

— Ну скільки можна чекати? — нервував тато. — Вже десять хвилин стоїмо на переїзді! Де той поїзд?!

Раптом авто струсонуло. Сергій розплющив очі — й побачив поїзд. Але той чомусь не їхав повз шлагбаум, а мчав просто на їхню машину! З-під