Роман Олегович Пономаренко - Бойова група «Байєрсдорф»

такого, що навіть не вмів розмовляти по-німецьки. Але слухати мусив. Хто це був? Але часто говорилося про підполковника Ремболовича»[117]. Ремболович справді не розумів німецької мови і в принципі невдоволення цим фактом Шнеллера цілком зрозуміле.

Кулеметники бойової групи під час антипартизанського рейду. Найімовірніше, це бійці важкої роти Герберта Шнеллера

Приблизно 7 березня обидві підгрупи зайняли позиції на вказаних їм місцевостях. Артилерійська батарея розгорнулася неподалік, у селі Сіль, зайнявши вогневі позиції так, щоб можна було стріляти безпосереднім вогнем в усі сторони. У це село також перекинули 2-гу роту батальйону Бріштота. Стеткевич згадував: «Першою місцевістю, де ми затрималися, було велике село Сіль, розтягнене на кілька кілометрів, з кількома тисячами мешканців. Село майже цілком польське, тобто спольщене. Старі ґазди ще вважали себе українцями і були православними, а їхні сини вже — поляки і католики. Село багате. Там зробили нашу базу»[118]. Як згадував Длябога, місцеве населення активно співпрацювало з польськими партизанами, а у хатах чоловіків майже не було, лише старі та діти. Тому коли дивізійники вперше заходили до хат, місцеве населення «прямо блідло зі страху». Як з'ясувалося, по селу останні два тижні ходили чутки, що от–от прийдуть українці і почнуть мордувати й катувати польських селян. Але згодом місцеве населення оговталось і заспокоїлося.

Однак головні сили партизанської дивізії вже покинули цей район, і бойовій групі доводилося зачищати місцевість, виловлюючи невеличкі загони польських і радянських партизанів та підпільників. Щодня в різні напрямки здійснювали короткі комбіновані рейди піхотні частини, окремо і разом із загонами кавалерійської розвідки, на пошуки слідів партизанських загонів. Дивізійник Роман Припхан згадував про тяготи служби в бойовій групі: «Вдень у повному лаштунку місили ми мокрий сніг, перемішаний з болотом, вночі «відпочивали», переважно в нетоплених поміщеннях. Наш відпочинок — це чотири години сну напереміну з двома годинами скріпленої варти — заки прийдеш із стійки й заснеш, знову треба вставати на варту»[119].

Український вартовий на околиці Білгораю

За польськими джерелами, 10 березня підрозділи бойової групи зосередилися в районі міста Звєжинєц, де діяли польські партизанські загони командирів «Гром» та «Підкова»[120]. Щоправда, більше якихось відомостей з цього приводу подано не було, тобто жодних великих акцій не проводилося. Найімовірніше, партизани вирішили затаїтись і не ризикувати. Ярослав Овад також не пригадує якихось боїв у цьому районі, пише тільки, що партизанів «розбила якась інша частина» та «забрала навіть їхні протитанкові гарматки, які ми бачили, коли були в містечку Звєжинєц»[121].

Лише іноді під час розвідувальних рейдів траплялися короткі зіткнення з партизанами, які здебільшого закінчувалися перестрілками. Кілька вояків, особливо це стосується кавалерійського розвідувального підрозділу, отримали легкі вогнепальні поранення. Приблизно після тижня маневрових рейдів, які не дали жодного результату, Долинський добився триденного відпочинку для своїх, повністю виснажених, людей та коней.

Вояки сідають у машини, щоб вирушити на пошук партизанів. Через сніг під час патрулювань стрільці зазвичай пересувалися пішки. Коли сніг зійшов, автотранспорт почали використовувати активніше

Під час патрулювань траплялися і кумедні випадки. Так, один із писарів 2-ї роти на прізвище Йонак часто співав популярну польську вояцьку пісню «Уланє, уланє, мальоване дзєці…» Чуючи її, «поляки стояли вздовж дороги з роззявленими ротами. Вони дивувалися, що якісь поляки служать у військах СС»[122]. Загалом польське населення дивилося на українців в уніформі військ СС з великим подивом та підозрою, оскільки не могли уявити, що німці дозволять створити слов'янську частину у військах СС.

Однак служба не була легкою, а війна постійно нагадувала про себе. Так, у селі Сіль уночі під час сну були вбиті два перекладачі артилерійської батареї. Це стало наукою всім іншим воякам, що пильність та обережність не можна втрачати ні на мить. Через два дні після цього двоє їздових відокремилися від батареї і також були вбиті партизанами у відкритому полі. Найімовірніше, саме в цей час трапився прикрий випадок, описаний Ярославом Овадом у споминах. В один із днів десь близько 23 години несподівано пролунав постріл. Усі тут же схопили зброю та вибігли займати оборону. Виявилося, що в одній із хат був убитий стрілець «гарний високий хлопець», за що, так ніхто і не знає. Ходили чутки, що це були якісь «партійні прорахунки», тобто якось пов'язано з ОУН. Був влаштований воєнний похорон і похоронний взвод зробив трикратний залп. А «опісля знову тривала дальше забава з погонею за партизанами»[123].

Вояки в окопі і біля бункера. У спогадах нема жодної згадки про будівництво ними оборонних споруд, маємо лише світлину, яка про це свідчить

Світлини, зроблені в березні 1944 року дивізійним військовим кореспондентом Тилявським, свідчать, що сніг у цей час уже розтанув і вояки могли активніше використовувати автомобілі. Також є світлина, де дивізійники в цей період сфотографовані в окопі біля бункера, можливо, під час постою мали змогу попрактикуватися в будівництві оборонних споруд.

Холодна погода разом із незадовільним забезпеченням зимовим одягом призвели до того, що багато вояків захворіли на грип. Стеткевич згадував один випадок: «Одного ранку проваджу селом патруль, дивлюсь йде вояк і, зрівнявшись зі мною, питає, де тут є назарет. Я, жартуючи, кажу, що не думаю, щоб тут десь близько був Назарет, бо, наскільки мені відомо, то Христос вродився в Назареті. Вояк подивився на мене і каже: «Вам хочеться жартувати, а тут чоловік хворий». Я, певна річ, показав йому, де міститься лазарет»[124].

Вояки бойової групи з селянськими підводами під час патрулювання

Незважаючи на активну розвідувальну активність, загальне становище було спокійним — партизани поводилися тихо. Через тиждень перебування в селі Сіль артилерійську батарею перекинули в Білгорай. А бойова група була зайнята розв'язанням зовсім інших проблем.

Українські дівчата радо вийшли привітати вояків бойової групи під час патрулювання. Це фото було використано в українській пропаганді, ми ж наводимо як фрагмент з газети «Голос Підкарпаття», так і саме фото

Насамперед білгорайський крайсгауптманн (окружний староста) ініціював розслідування обставин розстрілу окружного лікаря Кришкевича у Тарнограді за звинуваченням у шпигунстві. З цим лікарем крайсгауптманн перебував у дружніх взаєминах і тому влаштував йому «величні похорони» ще до прибуття бойової групи. Звіт про те, як «українські бандити» вбили невинного лікаря, був відправлений до Берліна і в штаб дивізії, куди вже повернувся з навчання командир дивізії Фрайтаґ. Почали ширитися чутки про