Григорій Іванович Лешченко - Ухилянт у Канаді, Григорій Іванович Лешченко

атмосферу оптимізму, бачив лише світлі сторони будь – якої ситуації, вірив у чудеса і здатен був радіти дрібницям, які інші люди й не помічали. Я в Києві вважав, що у нього тонка й вразлива душа, ні про яку злість і ненависть з його боку не могло бути й мови. Щедрість завжди була стилем його життя й цю рису не втратив і досі: готовий віддати останнє. Як і раніше, ніхто не може дорікати зятю, що чимось з кимось не поділився чи щось зажав. Внуку не сподобався мультик і гахнув моїм смартфоном об стінку, зять відразу поїхав і купив мені новий та ще кращий смартфон, а розрахувався своєю банківською кредитною карткою.

Зятю подобається бути благодійником, особливо до старих людей, до яких у Києві відносився з особливою теплотою, й віддавати їм останню грошину, що є в гаманці. В Україні виключенням з благородних правила зятя була лише його бабуся, але він пояснював, що вона його нещадно била. Ми якось не дуже задумувалися над дивним відношенням до старенької. Нині в Канаді до нас, пенсіонерів, відноситься так само як і до своєї бабусі, та не хоче навіть нас бачити й усіляко намагається тонко й вишукано образити, вже й не діждеться, коли позбавиться літніх людей. У Києві я думав, що Вищі сили, коли послали нам такого чудового зятя, то нагородили нас медаллю за наше просте і чесне життя трудівників, але виявилося, що медаль, як і Місяць, має дві сторони: світлу й темну.

Зятя прямо переклинило через кілька місяців після приїзду до Канади та так і не може все у своєму житті повернути до нормального стану. Чоловік доньки стає нервовим і злим, хоче посваритися з усією Канадою. Коли я в Києві нерідко вважав зятя ковтком свіжого повітря, то іноді в Канаді – стихійним лихом. Мені іноді не віриться, що в Канаді той самий зять, що і в Україні. Як підмінили. Все втрачено? У Києві зять зізнавався, що любить пригоди і в Канаді отримав їх сповна через свій характер, що раптом став важким і конфліктним.

Зять дуже цікава і колоритна особистість з жорсткою непередбачуваною вдачею, цікавіший за багатьох книжкових персонажів, має сильний і незалежний та норовливий характер. Авантюрист - експериментатор тільки запахло жареним, покинув усе і відправився у невідомість. Везіння дружить із зятем, чоловік має вроджену прекрасну інтуїцію і я вірю, що його ступор і невдачі тимчасові й до нього повернуться його унікальні якості. У Києві зять був переповненим позитивом з жагою нових емоцій і знань. У Канаді стає песимістом з купою негативу. Все, за що я любив зятя, поступово зникає і змінюється на протилежне. До війни все було фальшиве, награне? Неповага до батьків, до літніх людей. Порозвішував у себе в кімнаті ікони, накупив молитовників. Допомагає?

Прикро, хоч і цікаво, спостерігати, як природжений дипломат і миротворець, до якого зверталося чимало приятелів за порадою, як вирішити сімейні чи робочі проблеми, перетворюється на злопам’ятну людину. Безбідне й комфортне життя в Києві давало змогу зятю показувати себе лише з найкращого боку, але повномасштабне вторгнення і випробування в Канаді зірвали з нього всі маски й ми побачили який він насправді. А ті риси, які зять зберіг лише шкодить у Канаді. Тут нікому не потрібна прямолінійність; озвучення перед будь – якою людиною всього, що думає; невміння тримати язик за зубами. Життя в Канаді вчить, особливо, іммігрантів говорити те, що потрібно в конкретній ситуації. Про те, що насправді думаєте та хочете сказати, не може бути й мови. Бо матимете купу проблем.

Нині зять все більше розчаровується в Канаді й у людях довкола. Я думаю, як його вивести з цього стану. Завищені та невиправдані очікування щодо Канади та ідеалізовані уявлення про цю країну розсипалися в прах. Шукав успіху й слави, а знайшов лише пригоди. І філософія у зятя цікава: як би його так зробити, щоб нічого не робити й усе мати. От, я в Канаду переїду і все у мене буде «по щучому велінню, по моєму хотінню». Я з зятем, наче потрапив у російські народні казки.

Чомусь зять думав, що приїхав до Канади і - життя вдалося! Все! Нічого більше робити не треба. В’їзд до Канади, то не кінець здійснення мрій, а лише їх початок. Як в Україні, нахрапом добитися успіху в Канаді не вийде, а нетерплячим українцям так хочеться всього і відразу. У Канаді все робиться по плану. Усі біжать у Канаду за грішми, але тут виявляється, щоб заробити, потрібно бути не лінивим, мати спеціальність, багато працювати та ще й не завадить подружитися з Удачею. От, облом!

Після кількох місяців перебування в Канаді зять вже ходив сам не свій, бо все більше розумів, що штангу з написом «Канада» йому не підняти, тільки зганьбиться. Шлях до успіху в Канаді довгий через особливості цієї країни і потребує терпіння, майже неможливо добитися швидкого результату, як це люблять показувати голлівудські фільми, і ніяка проблема не вирішується автоматично: потрібно чекати і докладати зусиль. Радять розбити своє життя на п’ятирічки, як це робили в колишньому Радянському Союзі, й поступово наполегливо підійматися до вершин успіху. Як і мільйони іммігрантів, зять жив казками та міфами про Канаду, начебто, як про фантастичну країну, яка легко здійснить всі його мрії, не цікавився реальним станом справ. Зять отримав реальне життя в Канаді у постійному стресі, бо фантазував собі, що коли країна розвинена, то все само собою має бути на вищому рівні. Якщо впишетеся в Канаду, то так, але спочатку всім важко.

Та я й сам дивувався, чому ні по телебаченню, ні в Інтернеті ніхто не розповідав про справжнє життя в розвинених країнах, лише робили передачі та ролики з рекламою для туристів. Понад три десятиліття перед повномасштабним вторгненням жодного навіть натяку на купу проблем у розвинених країнах! Журналістів ще можна зрозуміти: то підневільні люди, які заглядають у рот тому, хто їм платить, але чому мовчали прості звичайні заробітчани чи ті, кому пощастило жити в розвинених країнах? Щоб їм заздрили та хотіли опинитися на їхньому місці? Ну, ось опинилися. Мільйони людей, які були не готові до такої зустрічі. У перший час перебування в Канаді в такий стрес, як у зятя, потрапляють майже всі. Потім про цей стрес забувають, бо треба заробляти на життя, або стрес переростає у повне несприйняття Канади, як у зятя. І оце вже проблема!

Зять