Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Вона вийшла заміж у 16 років за турка, який тоді навчався на лікаря. Зараз він став дуже впливовим лікарем у Туреччині, має кілька клінік. Тамара також володіє приватними клініками та працює гінекологом. У них п’ятеро дітей і троє внуків. Молодший син, Дамір, важко справлявся з краваткою, яка ніяк не хотіла зав'язуватися.

—Давай, Дамір, тримай рівно! – підбадьорювала його мати, посміхаючись. – Ось так, чудово!

Її донька Саміра, трохи старша, стояла поряд, з гордістю спостерігаючи за молодшим братом, а її сукня сяяла молодістю і красою.

—Мамо, подивися, яка я гарна в цій сукні! – захоплено сказала Саміра, викликаючи у Тамари тепле почуття гордості.

—Ти найпрекрасніша, люба моя! – відповіла Тамара, притискаючи її до себе з ніжністю. Вона знала, що її доньки виростають у розумних та красивих жінок, готових до життя.

В цей момент Тамара згадала сумку, в яку збиралася покласти все необхідне для вечірки. Вона покликала свою служницю.

—Нейлан, принеси мені, будь ласка, сумку з одягом, я збираюся піти з дітьми на вечірку – сказала вона, але раптом її телефон задзвонив.

На екрані висвітлилося ім’я матері Олени. Тамара миттєво відчула легке занепокоєння.

—Мамо, привіт! Що сталося? – запитала вона, чуючи тривогу в голосі Олени.

—Тамара, я щойно дізналася, що Аміран живий. Він повернувся після всіх цих років, – сказала Олена з душевним хвилюванням. – Нам потрібно зустрітися усією сім’єю, щоб все обговорити. Це дуже важливо!

Тамару охопило відчуття тривоги. Вона не чула про Амірана з того часу, як він поїхав, і думка про його повернення пробудила похмурі спогади, пов'язані з минулим.

—Добре, люба, чекаю на тебе. – відповіла Олена, і дзвінок обірвався.

Тамара відійшла від телефону і стала збиратися з думками. Вона розуміла, що це не просто розмова, а можливість втрутитися у ситуацію, яка може змінити їхнє життя. В її голові завирували думки про Сибіл, про її майбутнє, про те, чого хоче Аміран.

—Мої дорогі, збирайтеся швидше, ми запізнюємося! – крикнула вона дітям, намагаючись перетворити хвилювання на позитивний настрій.

Приготування до вечірки тривали, але в голові Тамари вирувало питання: який буде план дій, коли вона зустрінеться з Аміраном? Що це означатиме для Сибіл і для всієї родини? Вона знала, що цей вечір може стати поворотним моментом у їхньому житті, і їй потрібно буде бути сильною заради своєї сестри та родини.

Зібравшись, вони вирушили на вечірку, а в серці Тамари роїлося питання, на яке їй доведеться знайти відповідь: "Яким буде мій шлях, коли всі почуття і переживання переплітаються в одну складну мережу?"

Харків, Україна

Його Величність (His Royal Highness) Великий Шейх Вадим ібн Ібрагім ібн Анвар ібн Хассім Аль-Шаф — старший син еміра Ібрагіма та королеви Маріами, старший брат Сибіл. Він володіє численними приватними клініками в Катарі, Україні та Саудівській Аравії. У минулому він був лікарем-хірургом, а зараз живе в Україні в розкішному пентхаусі зі своєю єдиною дружиною Юн Хі з Північної Кореї, яка керує мережею салонів краси. У них троє дочок.

Вадим провів весь день у своїй приватній клініці, поглинений нескінченними турботами, що належали тільки йому. З самого ранку його виснажувала рутина, а потім ці безперервні скарги пацієнтки, яка здавалася йому просто черговим проявом слабкості. І ось тепер, після всіх хвилюючих подій, життя знову пішло не в тому напрямку.

Він стояв у кімнаті Анжели та Вовчика, серед хаосу з пляшок та порожніх упаковок. Вовчик, найкращий друг Вадима з дитинства, лежав на дивані, ледве дихаючи. Анжела, як завжди, була не в собі, металася по кутах, осліплена алкоголем і своїми власними безпідставними страхами. Вадим, остаточно прийшовши до тями, оглянув обстановку. "Вдих-видих, зосередься", — сказав він собі. Він витягнув із сумки необхідні інструменти і, створюючи ізоляцію від всього ненормального навколо, підійшов до Вовчика. Провівши процедуру, він зауважив, як Вовчик почав ворушитися.

— Живий! — вигукнув Вадим, і в цей момент замер. Він подивився на Анжелу, яка знову розтягнулася на підлозі, як загублений шматок мозаїки, і в ньому прокинулася якась рішучість.

— Що з вами? Вам справді потрібна допомога! — сказав Вадим, звертаючись до жінки. Вона, здавалося, нічого не чула, поглинена своїми безтурботними роздумами.

Вадим швидко взяв себе в руки, встав і пішов на кухню. Відкривши холодильник, він знайшов кілька полуфабрикатів, які можна було розігріти. Приготувавши просту вечерю, він повернувся до кімнати.

— Гей, Вовчику, все добре? — запитав він, нахилившись над другом, який поступово приходив до тями.

— Вадим, що я зробив? — Вовчик схопився на дивані, його очі повільно звикали до світла.

Вадим кивнув, сівши поряд.

— Ми вдома, просто полежи трохи.

Анжела, все ще валяючись на підлозі, нарешті подивилася на друга.

— Навіщо ти прийшов? — пробурмотіла вона, позіхаючи. — Ти ж не збираєшся нас рятувати, чи не так?

— Можливо, — сказав Вадим, змушуючи себе посміхнутися, хоча всередині його все вирувало від злості та непорозуміння. — Але хтось повинен взяти на себе цю відповідальність.

— Навіщо тобі це потрібно? Ми алкоголіки, — пробурмотіла Анжела, усвідомлюючи безнадійність свого життя.

— Тому що, — палко сказав Вадим, — життя — це не просто нескінченне повторення, а щось більше. Навіть якщо вам зараз погано, потрібно намагатися щось змінити, а не тягнутися до дна.

Замовкнувши, він почав наводити порядок навколо. Цей процес, хоч і незначний, став для нього тією терапією, яку він шукав. Він почав збирати порожні пляшки, намагаючись створити маленьку оазу серед руйнівного хаосу.

Анжела тихо спостерігала за ним, і поступово на її обличчі з'явилися зміни — в очах з'явився інтерес. Вона повільно підвелася з підлоги і, хоч і з труднощами, підійшла до нього, протягнувши руку, щоб допомогти.