Сергій Оріанець - Чотири подвиги, Сергій Оріанець

— Цей макет мосту... Ви самі його зробили?

— Так, месьє. Я надихався мостом Сен-Бенуа. Я хотів, щоб він був не тільки функціональним, а й виразним.

Професор усміхнувся.

— У вас є відчуття форми та пропорцій. Ми бачимо, що ви щиро захоплені. Думаю, вам варто дати шанс.

Коли співбесіда закінчилася, Антуан вийшов з аудиторії з почуттям полегшення. Він не знав, як пройшла співбесіда, але сподівався, що його прийняли.

Після короткого обговорення комісія повідомила Антуану, що його прийнято. Для нього це був момент тріумфу. Він розумів, що попереду довгий шлях, але цей крок означав початок здійснення його мрії.

Антуан вийшов із зали, озирнувшись на величні стіни інституту. Місто чекало на нього, а він був готовий підкорити його. Антуан провів решту дня, гуляючи містом і насолоджуючись його атмосферою. Він почувався живим і натхненним. Він більше не був маленьким хлопчиком із провінції. Він був студентом архітектурного інституту у великому місті.

Мрія Антуана збулася.

Гуляючи вузькими вуличками в історичному місті, брукованими старим камінням, де кожен будинок дихає історією, серед фасадів, прикрашених кованими балконами та ліпниною, Антуан запримітив невеличкий готель, у якому він вирішив залишитися на ніч.

Його вивіска, можливо, злегка вицвіла від часу, скромно повідомляла назву, написану витонченим шрифтом. Це місце, де можна знайти прихисток мандрівникові, який не бажає витрачати цілий статок, але цінує атмосферу і затишок.

Усередині його зустріла тиха напівтемрява і запах старого дерева, змішаний із легким ароматом свіжозвареної кави. Невелика стійка реєстрації, за якою стояв літній портьє, готовий поділитися кількома місцевими легендами, якщо ви готові його вислухати. Інтер’єр простий, але зі смаком: дерев’яні меблі з потертими від часу краями, затишні крісла в невеликому холі, де можна погортати старі журнали або путівники.

Номер невеликий, але чистий і охайний. Ніякої розкоші, лише найнеобхідніше: зручне ліжко, тумбочка, стілець, невеликий столик. З вікна відкривається вид на тихий дворик із повитими плющем стінами і на дахи сусідніх будинків, створюючи відчуття відокремленості та спокою. Чути приглушений шум міста, але він не порушує атмосферу затишку, а радше доповнює її, нагадуючи, що ви перебуваєте в самому серці історії.

У такому готелі немає спа-салонів і ресторанів високої кухні. Сніданок, найімовірніше, складатиметься зі свіжих булочок, джему, кави або чаю, поданих у невеликій загальній їдальні. Але саме ця простота створює особливу атмосферу. Тут відчуваєш себе не просто постояльцем, а гостем, якому раді.

Цей готель — не просто місце для ночівлі, це частина історії міста, його тихий куточок, де можна відпочити від метушні та відчути зв’язок із минулим. Він підійде тим, хто цінує не блиск і розкіш, а атмосферу, затишок і душевне тепло. Це місце, де можна зупинитися, щоб по-справжньому відчути дух міста та його мешканців, не переплачуючи за надмірності.

Розташувавши свої речі в номері, Антуан вирішив спуститися вниз, випити ароматної кави, а заразом дізнатися в портьє, де можна орендувати недороге житло в довгострокову оренду, доки він навчатиметься в інституті.

Спускаючись сходами до стійки реєстрації, Антуан одразу вловив легкий запах кави, уявивши собі ранок, коли перші промені сонця проникають крізь фіранки. Ти ще не встиг розплющити очі, але тебе вже огортає хвиля густого, насиченого аромату. Це не просто запах кави, це симфонія запахів, де кожен відтінок відіграє свою роль.

Спочатку ти відчуваєш глибокі, землисті ноти, що нагадують свіжоскопану землю після дощу. Це аромат свіжообсмажених зерен, ще теплих, що випромінюють свій первозданний запах. Потім до них домішуються солодкуваті відтінки карамелі і темного шоколаду, створюючи відчуття тепла і затишку. Це результат карамелізації цукрів у процесі обсмажування, що надає каві глибину і складність.

Далі вступають яскраві фруктові ноти, що нагадують стиглі ягоди або цитрусові. Це може бути легка кислинка, що нагадує червоні ягоди, або солодкість, що нагадує стиглі тропічні фрукти. Ці ноти залежать від сорту кави та ступеня обсмаження, але вони завжди додають аромату жвавості та свіжості.

Нарешті, наприкінці він вловив легкі димні нотки, що нагадують багаття або свіжоспечений хліб. Це результат піролізу органічних речовин у процесі обсмажування, що надає каві глибини та насиченості.

Цей аромат не просто бадьорить і пробуджує, він викликає цілу гаму емоцій: від заспокоєння і комфорту до захоплення і передчуття. Він немов запрошує зануритися у світ кави, повний таємниць і відкриттів.

Чекаючи на свою чашечку кави, Антуан задумався, що ж так загострило його почуття? Голод після прогулянки чи нові враження від змін, що безсумнівно змінять його життя.

У маленькому, пропахлому старим деревом і поліроллю холі панувала напівтемрява. За стійкою, немов витягнутий із запорошеної скрині часів, височів портьє — чоловік із обличчям, покресленим зморшками, як карта старого міста. Антуан, стискаючи в руці чашечку запашної кави, боязко наблизився.

— Добрий день, — пробурмотів він, намагаючись надати голосу впевненості.

Портьє підняв на нього погляд з-під густих сивих брів. У його очах читалися втома і багаторічний досвід спілкування з найрізноманітнішими постояльцями.

— Чим можу бути корисним, молода людино? — голос його був скрипучим, як старі двері.

— Я — я шукаю недороге житло, — Антуан запнувся, — неподалік від Архітектурного інституту.

Портьє повільно окинув його поглядом із голови до ніг, немов оцінюючи платоспроможність.

— Інститут, значить... — протягнув він. — Студент?

Антуан кивнув, протягаючи студентський квиток.

— Антуан Дюбуа, — представився він.

Портьє взяв квиток, покрутив його в руках і повернув.

— Дюбуа... — повторив він, немов пробуючи ім’я на смак. — Знаю я одного Дюбуа... правда, давно це було.