Love - Те, що не можна називати", Love

Вони виїхали ще до світанку. Асфальтні шрами міста повільно зникали в дзеркалах, залишаючи позаду суєту, заголовки, крики. Дорога вела у тишу — туди, де дерева говорять листям, а час зупиняється.

Дача була старенькою, але мала душу. Аліна зняла пальто, повільно провела пальцями по віконній рамі, вдихаючи запах дерева й спокою.

— Тут... ніби нікого немає, — мовила вона.

— А мені здається, тут — саме ми, — посміхнувся Артем.

Вони варили каву, грілись у пледі, читали листи підтримки, що приходили попри шум і хейт. А потім — телефон задзвонив.

— Це… це редактор з Future Voices, — сказала Аліна, здивовано дивлячись на екран. — Нас запрошують на конференцію. "Говорити про правду в час тиші".

Вона підвела очі на Артема.

— Думаєш, ми готові?

— Ми вже давно готові. Просто тепер — не мовчатимемо.

---