Axolotl - Коли музика замовкає, Axolotl

— Добре, але це не батл. Це просто танець.

Вона вийшла на середину залу. Динаміки вже розливали мелодію, і вона відчула ритм ще до того, як музика справді почалася. Її тіло саме підлаштовувалося під рухи – пластичні, точні, граційні.

І раптом поруч опинився він.

Габріель.

Алісія затримала подих. Він не кидав викликів, не намагався привернути увагу – просто вступив у танець, наче це було найприродніше у світі.

І тоді зазвучала та сама мелодія.

Пісня, під яку вони колись танцювали разом.

Алісія відчула, як серце гупнуло об ребра.

Габріель зробив крок до неї, м’яко взяв її руку у свою. Їхні тіла синхронно зрушили з місця, повторюючи знайомі рухи.

Вона не планувала цього. Не думала, що дозволить йому наблизитися. Але ось вони тут – знову разом у танці.

Габріель провів рукою по її талії, ледве торкаючись, але його дотик обпікав. Вона зробила поворот, її волосся розлетілося у повітрі, і коли вона повернулася, то опинилася на відстані подиху від нього.

Його очі були темними, глибокими, уважними.

— Довірся мені, – прошепотів він, перш ніж підхопити її у стрімкому русі.

Її тіло саме відгукнулося, ніби пам’ять про цей танець була вшита в її кістки.

Їхні рухи були плавними і водночас напруженими – ніби вони говорили одне з одним без слів.

Кожен поворот, кожен крок відгукувався десь у грудях Алісії. Вона відчувала його силу, його тепло, його подих, що ледь торкався її шкіри, коли він нахилявся ближче.

В останньому русі він обережно нахилив її назад, підтримуючи за спину, а їхні очі зустрілися.

Навколо вибухнули оплески, хтось навіть свиснув, але Алісія не чула нічого.

Лише цей погляд.

Лише цей момент.

І вона точно знала – все тільки ускладнилося.

Дихання ще нерівне, серця гупають в унісон.

У залі – кілька секунд цілковитої тиші, а потім хвиля оплесків, вигуків і навіть свисту накриває простір, ніби всі тільки цього й чекали.

Алісія кліпає, повертаючись у реальність. Її долоні спітніли, серце скажено гупає, і вона гостро усвідомлює, що стоїть надто близько до Габріеля.

Надто.

Камілла, нахилившись до Лукаса, шепоче з хитрою усмішкою:

— Так, вони або поцілуються, або поб’ються. Варіантів немає.

— А я ставлю на те, що спершу поб’ються, а потім поцілуються, – додає Лукас, ховаючи сміх у склянці з напоєм.

Алісія більше не може терпіти цей шквал емоцій. Їй потрібно повітря. Простір.

Вона різко розвертається і прямує до виходу з танцполу, пробираючись крізь натовп.

Габріель реагує миттєво.

— Алісія, почекай!

Він простягає руку, його пальці ковзають по її зап’ястку і легенько стискають.

Вона завмирає.

Це навіть не справжній дотик, а лише натяк на нього, але відчуття таке, ніби по шкірі пробіг електричний розряд.

Алісія повільно обертається. Їхні очі зустрічаються.

Темні, гарячі, сповнені незавершених розмов і слів, які вони обоє бояться вимовити.

Напруга між ними майже відчутна – щось живе, нестабільне, готове або вибухнути, або розчинитися.

Габріель робить півкроку ближче, але не відпускає її руки.

— Нам потрібно поговорити ще раз, – його голос низький, спокійний, але в ньому є щось наполегливе.

Алісія ковтає клубок у горлі, зводить очі до стелі, наче шукаючи там відповідь, а потім тихо каже:

— Я знаю.

Вона не відводить руки.

І не робить крок назад.