Катріна Страж - Потраплянка № 13 або 12 наречених для принца Ендрю, Катріна Страж

З рештою, я відволіклась від місцевих розмов, аж поки не вловила те, заради чого, виключаючи їжу, сюди явилась. Розмовляли двоє чоловіків, що сиділи за імпровізованою барною стійкою. Я залишила свій стіл та вмостилась поблизу них, щоб краще було чути.

- Я тобі кажу, це та сама принцеса була! – один з них намагався говорити пошепки.

- Та ну тебе, Гансе, - не погодився його співрозмовник, - щоб якась принцеса у тебе на подвір’ї бродила? Менше пий, нічого ввижатись не буде!

- Та це була та сама дівка, котру на площі обсміяли! Але як вона в моєму курнику з’явилась, я навіть не уявляю! – не здавався той, кого назвали Гансом.

- Ну раз у курнику, то напевно прилетіла разом з гусаками, - розсміявся другий чоловік.

- Ой, ну тебе, Марку. – образився Ганс. – Я так і знав, що ти не повіриш.

- Я повірю, шановний пане Гансе, - чарівно посміхнувшись, втрутилась в їх бесіду та одночасно з цим подала знак, щоб корчмар налив два кухоля зі спиртним. – Можете мені розповісти, що ви бачили?

Чоловіки замовкли, прискіпливо мене роздивляючись і зупинивши погляд на фіолетовому волоссі, та коли повні кухолі потрапили до їхніх рук, вирішили, що я варта розмови.

- Я й кажу, - пожвавішав Ганс, - вночі бачив, як саме вона по моєму подвір’ї бродила.

- А куди вона потім ділась? – запитала я, обмірковуючи, де знаходиться його будинок і чи не бреше він.

- Та не знаю, пішла собі, - відповів чоловік.

- А куди? – я вже зрозуміла, що цей слід хибний. Якщо Берта дійсно з ночі блукала містом, то її повинні були б бачити набагато більше людей, а значить, цей чолов’яга бреше. Навіщо? Ціну собі набиває? Чи полює на дармовий алкоголь?

- А не знаю, - хитро примружившись, відповів чоловік, розмахуючи вже пустим кухолем. Явно натякав на нову порцію випивки.

- Будете часто пити, білочка нагряне у гості, а може й інопланетяни заберуть на дослідження, - посміхнулась у відповідь та залишила таверну.

Те, що мене намагались відверто намахати з брехливими свідченнями, було зрозумілим. Дивно лиш те, що випадок із принцесою не обговорювався, адже не так багато часу пройшло. Городянам заплатили чи залякали? А відповіді не має. Добре, треба повертатись до палацу, тут я навряд чи знайду докази.

- Гей, пані, - до мене підбіг хлопчик, - хочете знати про принцесу?

- Так, а тобі щось відомо? – запитала у нього.

- Знаю того, хто розповість, ходімо, - хлопець жваво, майже бігом, пострибав у провулок.

- Отакої,- завернувши за ріг, я побачила, що хлопець зник.

Провулок завершився глухим кутом, і вихід з нього зараз перекрили троє чоловіків.

- Зараза, - пригадала я улюблену лайку Геральта з Рівії.

- Хіба ж можна бути такою наївною? – посміюючись, запитав один з молодиків, потроху наближаючись до мене.

- Ще й самій бродити, - гидко посміхнувся інший, повторюючи рухи свого товариша, - поважні пані поодинці не ходять.

- І місцевих пияк не пригощають, - додав перший, - але якщо ти маєш лишні гроші, ми будемо не проти їх забрати.

- А золотий батон тобі не подарувати і страусів на додачу? Чи ви з норкових шапок почали? – примружилась я.

Банальне пограбування. Двійка злодіїв розійшлись у різні боки, намагаючись затиснути мене, а третій не зрушив з місця, напевно, стояв «на шухері».

Усі чули, що напад – то кращий захист? Так от, ці двоє не чули. Я підпустила одного з них ближче та з розмаху врізала ногою у бік, а потім у голову. Чоловік похитнувся на ногах, але встояв. Не даючи йому отямитись, вдарила долонями по вухах, а потім проробила серію ударів у неприкритий живіт. Нападник зігнувся, а я схопила його за жбарки, та використовуючи вагу його тіла, зробила перекат. Чоловік приземлився в багнюку та завмер.

Його товариш вихопив ніж та почав розмахувати їм з боку в бік. Підгадавши момент, я піднирнула під його висунуту руку, перехопила її та з силою вигнула. Мужик вилаявся, випустивши ніж, але розвернувся та вхопив мене за одяг. Пам’ятаєте, як у Месниках Чорна Удова вискакувала на плечі нападникам? Я зробила так само, ще й декілька разів опустила на його макітру зціплені у замок кулаки. Мужик не втримався на ногах, і я повалилась разом із ним. Приземлитись також ефектно, як Скарлет Йоганссон, у мене не вийшло, проте я піднялась раніше за нападника та заїхала ногою йому під ребра. Він схопив мене за литку й потяг на себе. Не втримавшись, впала на нього та кілька разів заїхала кулаком йому по фізіономії. Ногу він відпустив, але і сам спробував піднятись. Стійкий, зараза. Використавши, як трамплін, накидані збоку ящики, я з розмаху заїхала йому ногою у голову. Тепер він точно не підніметься.

- Чиста перемога, - промовила я, пригадуючи сцену із Мортал Комбат, і додала зловісним шепотом, простягнувши руку до непритомного нападника, - твоя душа належить мені, - ну чим вам не чаклун Шанґ Цунґ? Я була собою задоволена.

Третій злодій, що стояв, загороджуючи вихід, і не втручався у бійку, почувши мої слова, кинувся навтьоки. Але замість нього на вході до провулку, спершись спиною об стіну та схрестивши руки на грудях, дивився на мене Голова Королівської служби безпеки.