Кирило Легович - Імператор, Кирило Легович

 Частина друга. Розділ дев’ятий 

 

 Частина друга  

        Розділ дев’ятий 

 

Ось уже майже як два  роки Ейшер Ґранд  є Прем’єр-міністром  і, за сумісництвом, регентом Галактичного Союзу. Перші місяці він разом з Ромулом I намагалися знайти  вбивць батька і причетних до цього певних людей, але вагомого результату це не принесло, тому вони об’єдналися над продовженням зміцнення Союзу. І вперше за чотириста років в урядових кабінетах почали ходити розмови про створення армії. Цього бажав Ґранд і всіляко намагався підбурити на це Ромула, але той навідріз  не хотів порушувати  багаторічний спокій.   

 Генрі де Вайлайн. “Хюман у зоні турбулентності” 

 

В уряді розпочалися канікули. Ґранд відпочивав на своїй батьківщині. Тут, на Марсі, він завжди  любив  ті червоні каньйони, де текли ріки і звисали дерева. Ці краєвиди були з ним з самого дитинства, тому розум не зміг забути цю красу.  

 Тим часом Ромул з Марією обрали земний відпочинок. Вони то в Антарктику поїхали, то на півдні Чорного моря чи Карибської затоки. У них була ціла кругосвітня подорож.  

  Дзвінок від Ґранда застав імператора саме на Апеннінському півострові, під час засмаги на одну із пляжів: 

-Ґранде, щось серйозне сталось? 

-Ні-ні! Просто хотів сказати, що завтра відбудеться саміт бізнесменів, де будуть обговорювати нові виклики перед суспільством.  

-Ага, і що такого там цікавого буде? 

-Здається, будуть говорити про безпеку.  

-Аа! Про «Залізний купол», «Зірку смерті», я тебе зрозумів. Нехай собі роблять все, що заманеться. Головне, що влада не втручається в ці справи. Щось і ще ти хотів? 

-Так, я хотів ще запитати, як ви і де відпочиваєте?  

-Ой, зараз на Апеннінському півострові, а вже завтра полетимо на Місяць. 

-Хм, непогано. 

-Це Ґранд тобі дзвонить? Передай йому привіт,- лягаючи на шезлонг мовила Марія. 

-Я так розумію, ти на Марсі. Ну, тоді не буду заважати, через два  тижні зустрінемося в  кабінеті. А ще, від нашої сім’ї тобі великий привіт.  

-Дякую, навзаєм. 

  Ґранд поклав слухавку. На його обличчі було видно, що він незадоволений розмовою з Імператором. Його позиція була міцна як скеля, яку не зрушити. Хоча  гору можна здвинути, завдяки тектонічним плитам. Це й шукав Ґранд, знайти спосіб, аби хоч якось переманити Імператора на цю ідею.   

  -Ромуле, з нами ще довго буде панькатися Ґранд?- запитала Марія, повернувши голову до брата. 

-Через півтора місяця, у нас буде повноліття, я думаю ми ослабимо цей пояс “теплоти й турботи”.  

-Саме головне, аби він не скористався нами. А ти ніколи не думав, що тієї ночі саме Ґранд опинився в кабінеті?  

-Він же говорив, що його покликав батько, а коли прийшов, вже було два трупи. Ще й до того, вбивця скоїв самогубство. Якби Ґранд був би смертником батька, то того триклятого трупака в моєму кріслі не було б! 

-Просто все якось дивно мені... Тримаймо всіх  на дистанції, як раніше ми домовлялися. Ми єдині, хто лишилися з династії. Наша задача - покінчити з «Орденом»! 

-Але як, сестро?  

-Якби я знала, сказала би,-поправляючи своє кучеряве, каштанове волосся мовила Марія, спустивши сонячні окуляри, аби краще роздивитися свого брата. 

-Рано чи пізно, але ми повинні це зупинити разом. Я хочу, аби  не розлучалися. Ти моя єдина підтримка. 

-Не хвилюйся, брате! Скоро Союз  побачить нашу справжню силу!- даючи руку Ромулу мовила  Марія.  

-Ми і є Галактичний Союз, і ми мусили все робити разом! Адєви будуть правити вічно!  

 Вони лежали на лежаках у купальних костюмах, насолоджуючись сонячними променями. У їхніх головах був зв’язок міцний, який не можна було просто так знищити. Брат і сестра, на чию долю впала доля бути правителями, чию владу захищає ж їхній ворог. 

 Телефон Ґранда розривався від дзвінків. Криптор не міг додзвонитися вже понад два дні до свого боса. Але цікавість взяла гору над Прем’єр-міністром, і той взяв слухавку. 

-Мій секретар, що ти хотів? 

-Пане Ґранде, я дзвоню по іншій роботі. 

-Уважно тебе слухаю. 

-Члени «Ордену» хочуть бачити вас. Вони говорять, що Голова ради повинен бути тут. Давненько ви не відвідував Плутон.  

-Це дуже нагально? 

-Дуже! 

-Навіть відпочити не дадуть! Охх! Добре тоді,  говори, що я вже вилетів.  

-Вас зрозумів. 

 Ґранд став зі свого крісла, ще раз подивився на ці рідні краєвиди й з терплячим, але водночас роздратованим обличчям мовив самому собі: “Пора закінчувати цей спектакль!” 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍