Ольга Іваненко - Академія трьох стихій , Ольга Іваненко

- А професора дозволили влаштовувати таке свято? - з сумнівом уточнила я в Дженні, яка вже принесла нам тацю з напоями.

- Сказали можна, якщо поводитися пристойно та закінчити до відбою, - моя сусідка простягнула мені склянку з газованою водою бузкового кольору. - Спробуй цей коктейль, він чудовий.

Я вирішила не відмовлятися й, попиваючи незвичну рідина, пішла вивчати, що ще з розваг тут пропонувалося.

Однак програма була не такою вже насиченою. Вірніше, ми до неї не були готові.

Виявляється, в умовах вечірки було прописано мати з собою купальники. Чому Дженні нам це не сказала, я не зрозуміла. І, можна сказати, образилася на цю пишну любительку русалок.

Всі гості покидали костюми та пострибали в купальниках в басейн.

А ми з Райаном влаштувалися подалі від натовпу, який весело плескався. І продовжували повільно попивати коктейлі.

- Ти вже вигадала, як помститися Дженні за приховування інформації? - запитав Райан, влаштовуючись на шезлонгу.

- Ще ні, - я відставила в сторону свій стакан. - Але прощати їй це не збираюся.

- Може, підемо за купальниками додому? Трохи побігаємо. Зате, зможемо відірватися по повній.

- Я втомилася за сьогодні кола по острову круги намотувати.

- Але вони ще годину будуть так веселитися.

- Ну, якщо вони зайняті, ми теж можемо повеселитися.

- Як саме?

- Як ти дивишся на те, щоб дізнатися більше подробиць про нашу богиню краси.

- Ти що пропонуєш зробити?

- Поритися в брудній білизні. При чому, в прямому сенсі.

Райан був ошелешений такою ідеєю, але заперечувати не став. Він мовчки встав та пішов за мною. І нехай всі думають, що ми вирішили усамітнитися. Менше буде бажаючих піти за нами.

Знайти кімнату Тіффані було справою не важкою.

Ми увійшли та прикрили за собою двері. Судячи з усього, русалка жила тут одна. Кругом висіли її вбрання, а на столі не було вільного місця від всіляких засобів та агрегатів, які обіцяли, навіть, із самої сірої мишки зробити модель світового класу.

Райан зніяковіло стояв біля дверей, не ризикуючи проходити далі. А я ж не планувала просто помилуватися нарядами нашої красуні. Тому пішла вивчати шухлядки. Раптом, щось цікаве знайду, що потім можна буде використовувати, як засіб від цієї дівчини.

На подив, у верхньому ящику були конспекти. Здавалося, їм тут взагалі не місце. Я відкрила наступний, але й тут нічого не було.

- Есмі, може, підемо вже звідси? - пошепки запитав Райан. - Нам не варто це робити.

- Але, ми, ж, нічого не візьмемо, - знизала плечима я. - Я, лише, хочу познайомитися з Тіффані ближче.

- Чесно тобі кажу, це не найкращий метод знайомства. Нас можуть помітити. І будуть великі проблеми. Давай вийдемо, поки не пізно.

Райана я вже не слухала.

На мій погляд попалося те, що я так сподівалася знайти. Особистий щоденник Тіффані. Це була товстий зошит у твердій палітурці чорного кольору. На його палітурці було безліч дрібних наклейок із сердечками та черепами. Вельми незвичне поєднання.

У передчутті чогось особливого я розкрила щоденник. Написано в ньому було небагато. Мабуть, вона почала його зовсім недавно.

Варто було мені почати читати перший запис, як щільний складений в кілька разів листок випав з середини зошита. Я підняла його й продовжила знайомитися із вмістом.

Перші рядки були присвячені моментам вступного тесту, що мене не сильно хвилювало. Хотілося знайти щось цікаве, як шепіт Райна змусив зійти нанівець.

- Хтось йде, пора вибиратися звідси, - повідомив він з тривогою в голосі.

Мені нічого не залишалося робити, як швидко впихнути щоденник в ящик та засунути його.

Райан чекав та невдоволено бурчав щось під ніс.

Порівнявшись з ним, я обережно прочинила дверцята та заглянула в коридор, там була Дженні і, швидше за все, йшла вона саме до цієї кімнати.

- І що тепер робити? - Райан закрутив головою на всі боки. - Може в шафу, або під ліжко?

- Ризиковано, - похитала я головою.

- Ні, ризиковано було лізти сюди, - Райан так почервонів, що його родима пляма у вигляді трикутника майже була непомітною на фоні щік. - Я казав, що не варто сюди приходити. Це небезпечно. Нас можуть за таке відрахувати. І все, можна попрощатися з магічною кар'єрою.

Лаявся б він ще довго, судячи з настрою. Однак двері відчинилися, і мені не залишалося нічого іншого, як схопити різко друга за плечі та міцно поцілувати в губи.

Райан сторопів і, швидше за все, тільки тому не пручався. А мені було на руку.

Обомлівши від побаченого, Дженні застрягла в проході й дивилася на нас поглядом скаженого лемура.

- Ну, чого стоїш? - я нахабно кивнула їй. - Не можна й на хвилинку усамітнитися?

Сусідка по кімнаті нічого не відповіла. А я побачила шматок паперу, який випав з щоденника та швидко заховала його в кишені.

- Усамітнюйтеся, - промямлила подруга й, опустивши очі в підлогу, покинула нас.

Варто було залишитися нам на самоті, як Райан вщипнув мене за плече.

- Ти що собі дозволяєш? - розтерла захворіла місце.

- Це ти в себе запитай, - Райан явно образився.

- Ти ж розумієш, що по-іншому було ніяк? - бажання ще що-небудь вивчати випарувалося.

- Розумію, - неохоче зізнався друг. - Але, якось, несподівано.

- Несподівано - це коли в лотерею виграєш. А у нас був лише захист від зайвих питань. І, взагалі, нічого не знайшла я. Тож, пішли, може, інші вже накупалися й буде щось більш цікаве.

Друг кивнув, і ми вийшли з кімнати Тіффані.

У дворі, й справді, вже ніхто не купався. Зараз всі сиділи біля великого багаття, загорнуті у великі рушники, та смажили зефір.

Дженні стояла біля Тіффані. Вона все ще була збентежена після спілкування з нами. Здається, я помстилася їй не заплановано. Шкода було цю дівчину. Але знатиме, як не попереджати нас.

Ми підійшли до решти, нанизали зефір на шампури та намагалися поводитися невимушено.