Sancho Pansa - ТІнІ СицилІЇ , Sancho Pansa

— Я знайду її сам, — коротко відповів він, і його голос лунав, ніби вирок.

Антоніо не встиг відповісти, бо Санчо вже зник у темряві, прямуючи до своєї машини, припаркованою неподалік. Він сів за кермо, запустив двигун, і м'яке гудіння мотора порушило нічну тишу. Але перш ніж він встиг рушити, у дзеркалі заднього виду з'явилося світло фар. Інша машина під'їжджала до нього зі швидкістю, яка не залишала сумнівів у її намірах. Санчо різко повернув кермо, вивернувши на вузьку вулицю, і натиснув на газ. Місто прокидалося під звуки реву двигунів. Його машина злітала через бруківку, маневруючи між будинками, які кидали довгі тіні. Переслідувачі були наполегливими, їхні фари блискали, ніби очі хижаків. На вузьких вулицях міста кожен поворот був небезпекою. Санчо, однак, залишався спокійним, навіть коли їхав у сантиметрах від кам'яних стін.

— Що, Антоніо, не хочеш приймати поразку? — пробурмотів він собі під ніс, різко повернувши на ще вужчу вуличку, де його переслідувачі ледве не врізалися в стіну.

Він знав, що місто має свої пастки. Під'їхавши до мосту, Санчо раптом загальмував і вискочив із машини, залишивши її так, щоб переслідувачі подумали, що він сховався десь поблизу. З даху сусіднього будинку він спостерігав, як ті в паніці шукають його, не розуміючи, що їх обіграв.

— Шах і мат, — тихо сказав Санчо, коли вони поїхали далі в пошуках, а він спокійно зник у темряві міських вулиць.

Після цієї ситуації хлопець поїхав додому де його чекала Даша з іншими дівчатами. Розповівши їм цю історію, хлопець пішов спати. Наступного ранку він прокинувся від стуків в двері, відкривши їх там стояла Ірина, здивованим поглядом хлопець схопивши пістолет направив його на неї, після чого та сказала:

Я прийшла не для перестрілки, - тремтячим голосом промовила дівчина – А що ти хочеш від мене? – грубо запитав хлопець Я тебе навіть не знаю, можу я поговорити з Дашою? – погодившись хлопець покликав Дашу, та з просоння встала і почала повільно йти до вхідних дверей.

Побачивши там Ірину дівчина відразу змінила вираз обличча, після чого надягнула пальто і попросила хлопця приготувати сніданок і заварити каву, а сама вийшла і почала говорити з нею:

—Іра? Що ти тут робиш? — холодно запитала Даша, навіть не намагаючись приховати своєї ворожості.

— Дашо, я.. я знаю, що не маю права тут бути, але.. — Ірина опустила очі, шукаючи слів. — Мені потрібна допомога. Я хочу втекти

Даша зітхнула, схрестивши руки на грудях.

- Втекти? Після всього, що ти зробила?

Ірина підвела голову, в її очах блиснули сльози.

— Я не могла інакше. Антоніо змусив мене. Якщо б я відмовилася, він убив би мене так само, як.. як Валерію

Ці слова примусили Дашу здригнутися. Вона зробила крок уперед

 — Що ти щойно сказала?

Ірина, опустивши голос, почала розповідати:

— Я зайшла до неї в кабінет. Валерія застала мене на місці злочину. Вона намагалася зупинити мене переконати повернутися, але я.. Я не мала вибору. Я.. я вистрілила першою.

 Даша мовчала кілька секунд, її руки почали тремтіти від гніву

 — Вийшло? Задоволена? Ти вбила її, а тепер приходиш сюди, щоб просити допомоги? — її голос став різкішим

 — Вимітайся звідси, поки я не втратила самоконтроль.

Ірина не змігши нічого сказати, помітила за спиною дівчини хлопця, який почав кивати головою, натякаючи щоб та йшла геть. Після того як Ірина поїхала, Даша почала ридати, вона не могла убити минулу подругу у себе на порозі, заспокоївши дівчину Санчо вирішив, щось зробити. Подзвонивши Владу він розповів про ситуацію, на що Влад відповів:

Знайди її, відправив куди потрібно, - сказав він спокійним голосом Добре але це можу бути небезпечно – це може бути підстава, - сказав хлопець хвилюючись за життя друга Я буду з Назаром, все буде добре – сказав Влад

Не кажучи Владу, що Валерія загинула від рук Ірини, він погодився сказавши йому, щоб він шукав корабель. Зібравшись хлопець видзвонив дівчат і попросив їх приїхати до Даші, а сам поїхав шукати Ірину. Знайшовши її біля звалища, він підійшов і передав їй конверт, відкривши його дівчина прочитала: «Сьогодні о сьомій вечора на південному порті, тебе чекатимуть Влад і Назар», після чого вони роз’їхались.

   Того вечора Влад підготував корабель і разом з Назаром обговорили план перевезення дівчини, помітивши фари машини вони дістали пістолети після чого помітили як в їх сторону іде дівчина, то була Ірина. Повідомивши її про спосіб її перевезення, дівчина погодилась, після чого її обв’язали мотузками і посадили в трюмі. Відправившись в плавання хлопці почали говорити і намагались не звертати увагу на теперішню ситуацію, через дванадцять годин, Влад пішов спати а Назар в свою чергу милувався зірками на чистому небі, з посмішкою на обличчі він згадував, як йому розповідала про зірки Валерія, і після лікарні Назар гадав, що залишить думки про неї але серце все горіло любов’ю до неї. Через годину Влад прокинувся перевірити хлопця посидівши ще трохи вони почали перевіряти всі мотузки і перевіряти свій маршрут. Помітивши світло в далечині Назар зразу щось запідозрив і після того як світло почало наближатися чоловік заміти озброєних людей на ньому і нічого не сказавши він спихнув Влада в воду. Нічого не зрозумівши чоловік почав вилазити з води, але зупинився почувши, що на борту багато людей, зазирнувши на борт він побачив картину, як троє мафіозі тримають Назара, а Ірина виходячи з трюму почала махати біля нього дулом пістолету:

Що ми тобі зробили? Що Валерія зробила Антоніо, що він вбив її? – зціпивши зуби запитав хлопець, А так ти не знаєш, Валерію вбив не Антоніо, а я, - з посмішкою на обличчі сказала дівчина

Після цих слів, в очах хлопця зник вогонь, а сам він перестав сперечатися і просто мовчав, Ірина розповідаючи йому як померла дівчина, почала ще голосніше сміятися але після цих слів, хлопець різко вирвався і схопився за шию дівчини почавши душити її, після чого отримав кулю в голову від одного з мафіозі. Скинувши мертве тіло з дівчини вони сіли на свій човен і поплили з місця подій, на човні Ірина і не заїкнулася про Влада, залишивши його з тілом товариша. Влад приплив до берега на кораблі, що хитався на темних хвилях. На носі, накрите старим полотном, лежало тіло Назара. Його обличчя було блідим, а руки складені на грудях, ніби він спав. Влад мовчав, дивлячись на берег із порожнім поглядом. Його одяг був промоклим і вкритим плямами крові, а на обличчі застигла суміш гніву і безнадії. Він усе ще відчував, як Назар падає поруч із ним у той момент, коли їх підставили. Це сталося так швидко, що Влад навіть не встиг зреагувати. Коли човен причалив, Влад вийшов, несучи тіло на руках. Його кроки були важкими, а серце стискалося від болю. Він знав одне: це не просто втрата друга, це новий борг, який потрібно буде сплатити кров’ю.