Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

лазер, якого можна було напомпувати до

спроможності розтинати метал. Спроєктували цього корабля ще

за тих часів, коли найбільші космічні загрози були пов’язані не з

навмисним насильством, а лише з радіацією та постачанням

повітря. Щось майже сміховинне.

— Ні, — зронив Мертрі. — Просто моніторте, чим вони там

займаються, прослуховуйте їхню розмову і все доносьте мені.

Насамперед мені потрібні ваші повідомлення. І жодної

ініціативи. Зрозуміло?

— Так, сер.

— Гевлоку! Ви лишаєтеся тут, нагорі, для координації з

наземною командою. Використовуйте шатли, скільки треба, для

доставки персоналу й матеріалів на поверхню. Ми прибули

сюди, аби заснувати там базу. От ми й почнемо її заснування.

— А якщо трапиться ще якийсь напад, сер? — запитала Вей.

— То це вже буде рішення самих поселенців, і ми з повагою

приймемо їхній вибір, — відповів Мертрі.

— Я не вловила, що ви маєте на увазі, сер, — сказала вона.

Тонка усмішка Мертрі не сягнула його очей.

— Наслідки мають власну гідність.

* * *

Гевлокові апартаменти були лише трішечки більші за камери

буцегарні, зате набагато комфортніші. Наприкінці своєї зміни

він тільки був укушкався у своїй аварійній кушетці, як хтось тихо

постукав у його двері, й до приміщення впхався Мертрі.

Обличчя безпекового шефа скрашала крива посмішка, нічого

надзвичайного.

— Щось скоїлося, шефе? — спитав Гевлок.

— Ти працював із поясанами, — почав Мертрі. — Яка твоя про

них думка?

— Люди як люди, — відповів Гевлок. — Є поміж них і кращі за

решту. Я й досі маю друзів на Церері.

— Чудово. Але що ти думаєш про поясан?

Обдумуючи свою відповідь, Гевлок ворухнувся, й кушеткові

ретязі стисли його.

— Вони мов які острів’яни. Мало не первісне плем’я. Яка в них

найпоширеніша спільна риса? Мені здається, їм не подобаються

типи з внутрішніх планет. Хоча іноді можуть і прийняти якого-небудь марсіянина. Для них характерна фізіологія, яку викликає

низька гравітація.

— Отже, найдужче вони ненавидять землян, — виснував

Мертрі.

— Оце ж і є те, що їх згуртовує. Ота обставина, що їх гнобить

Земля, це ж і є те, що вони мають спільного. І вони роблять із

цього культ. Ненависть до таких людей, як оце ми, творить їхню

ідентичність.

Мертрі кивнув головою.

— Знаєш, є такі люди, що за ці твої слова назвали б тебе

упередженим.

— Це упередженість, поки ти не побував там, — сказав Гевлок.

— А я був на Церері, коли спалахнула ота ворохобня через ОПА.

Я все те пережив: болючий досвід!

— Атож. Мені здається, ти маєш слушність, — мовив Мертрі. —

Ось чому я хотів поговорити з тобою. Без документальних

фіксацій. Більшість людей на нашім кораблі — це земляни чи

принаймні марсіяни. Але є й кілька типів із Пояса. Таких, як

отой механік чи технік, як там його звати?

— Бішен?

— Він. Понаглядай за цими поясаними.

— Діється щось недобре?

— Просто все зводиться до того, що скватери здебільшого — це

вихідці з Пояса й зовнішніх планет, а КЕХ — компанія земна. Не

хочу, щоб виникла плутанина через різні лояльності.

— Авжеж, сер, — мовив Гевлок. — А тоді перепитав, іще

обережніш: — Щось таки затівається, сер?

— Та поки що нічого такого. Але… ну, тобі теж можна це знати.

Маю вказівки з нашої штаб-квартири. Моє прохання надати нам

ширші повноваження чемно відхилено. Вочевидь відбувається

якась політична шамотня щодо того, як залагодити цю справу.

ОПА й ООН ведуть перемовини, хто чого хоче, щоб воно сталося.

А хочуть вони мати певність, що ми не скривдимо скватерів.

Мертрі явно стримувався, хоча гнів його відчувався, і Гевлок

перейнявся його настроєм.

— Але ж ми маємо хартію. Маємо право перебувати тут.

— Маємо.

— І не ми перші почали вбивати людей.

— Не ми.

— То яких дій від нас сподіваються? Щоб ми сиділи на наших

руках у той час, як поясани вбиватимуть нас і забиратимуть наші

речі?

— Заморожено продаж літію, який вони добувають незаконно,

— пояснив Мертрі. — А нам дано вказівку не чинити нічого

такого, що розпалило б іще більший конфлікт.

— Лайно собаче! Як вони сподіваються від нас