Сергій Володимирович Гридін - Дорослі зненацька

з якимось старшим дядьком (йому було близько сорока), кинула роботу у Гарика і переїхала у невеличку квартирку неподалік «Лівобережної». Судячи з усього, почувала себе непогано, от тільки іноді чомусь із сумом дивилася на Тимоху з Юлькою і важко зітхала.

Тимоха із задоволенням їв підсмажену Юлькою яєчню і не звертав уваги на брудний посуд, який накопичувався у мийці. На третій тиждень виявилось, що Юля, крім яєчні, вміє готувати лише смажену картоплю, тож кілька днів їли ще її. Чомусь вийшло так, що мама від приготування самоусунулась, чи то даючи можливість проявити себе молодій господині, чи просто не бажаючи заважати їхнім новим стосункам. А може, банально не встигала за великою купою роботи.

— Блін! Я вже скоро кукурікати буду! — скривився Тимоха, в черговий раз колупаючи виделкою недосмажене яйце з рідкуватим жовтком.

— Якісь претензії? — різко розвернулась до нього Юлька. Останніх кілька днів її постійно нудило, тож похід на кухню можна було порівняти з подвигом, а тут таке.

— Та вже хочеться щось нормальне! — відклав виделку в сторону Тимофій.

— Піцу замов, — намагаючись бути спокійною, порадила дівчина.

— За що? Грошей повний нуль, — похитав головою Тимоха.

Дійсно, треба було щось вирішувати з роботою. От вже майже місяць жили за рахунок маминих доходів. Вона набрала собі чергувань, та ще й ходила до когось ставити крапельниці і колоти уколи, маючи на тому додатковий заробіток. Квітковий бізнес Гарика, після того, як від нього пішла Марина, теж зазнавав деякого спаду. Все-таки робити такі класні композиції може далеко не кожний, тож і доставок тепер було набагато менше. Грошей вистачало хіба що на нечасті посиденьки у кафе та на цигарки. Юльчині батьки, хоча ніби й не заперечували проти їхнього спільного проживання, але грошима не допомагали, маючи на меті пояснити таким чином недолугість вчинку доньки.

— У мами візьми! — кинула Юлька, сердито змітаючи з тарілки у смітник залишок яєчні.

— А вона що? Друкарський верстат? — ображено перепитав Тимофій.

— Так підніми свій зад і придумай щось! — прошипіла дівчина. — У кого в штанях щось видатне є? У мене чи у тебе?

— Хочеш ще раз пересвідчитись? — ображено перепитав Тимофій. Він згадав, як Юлька нацькувала на нього двох гопників, які причепились у тітчиному дворі. Дівчина потім пояснила, що хотіла його перевірити на «слабо».

— Та нічого я вже не хочу! — раптом вигукнула Юлька і жбурнула у мийку тарілку, яку до цього часу тримала в руках.

Тарілка жалібно дзенькнула, розлетілась на кілька нерівних шматків. Юлька, не оглядаючись, вилетіла з кухні, гримнула дверима у спальню, залишивши ошалілого Тимоху самого.

— Що за шум, а бійки немає? — підкреслено весело спитала мама, заходячи на кухню.

Вона, коли була вдома, намагалась рідше виходити зі своєї, а вірніше, колишньої Тимофієвої кімнати, даючи свободу дій «молодятам». Кімнатами вони помінялись теж за пропозицією мами. Її спальня була більшою, та й ліжко тут було ширше.

— Та Юлька тут посуд молотить, — криво усміхнувся Тимоха.

— Буває, — знизала плечима мама і почала обережно вибирати з мийки шматки кераміки.

— Зовсім дівчина того, — покрутив пальцем біля скроні Тимофій.

— Тимку! Ну ти ж знаєш, що коли жінка вагітна, то у неї змінюється гормональний фон, а з ним і настрій. Підійди, обійми, і вона заспокоїться, — порадила мама.

— Ага! Я тепер боюсь навіть наближатись. Сичить на мене весь час, як зміюка, — поскаржився син.

— Сімейне життя — це не тільки поцілуночки. А ви вже майже родина. Он через кілька місяців будеш мати нащадка, — підморгнула Тимофієві жінка.

— Навіть боюсь це уявити! — здригнувся всім тілом Тимоха.

— Нічого, звикнеш. Головне спробувати зрозуміти одне одного, — наче маленького, погладила Тимоху по голові.

Через кілька днів Тимофій таки влаштувався офіціантом у кафе. Стало трохи легше. По-перше, з’явились нарешті якісь гроші, а по-друге, Юльку він тепер бачив тільки увечері. Часу сваритись було обмаль. Кафешка працювала з десятої ранку і до десятої вечора, поки поприбирає і дістанеться додому, була майже одинадцята. Сил після незвичних навантажень з підносом майже не залишалось, тож варто було йому вийти з-під душу і лягти у ліжко, намагаючись хоч трохи подивитись якийсь фільм, як Тимоха тут же відключався.

Однак щось таки змінилось і в дівчині. Одного ранку, не встиг Тимко продерти очі, як відчув апетитний запах, який викликав підвищене слиновиділення. Тимоха, знаючи, що мама на роботі, обережно почалапав до дверей, тихенько заглянув на кухню.

Біля плити вправно поралась Юлька, щось перевертаючи на сковороді, яка шипінням супроводжувала її дії. Дівчина тихо мугикала собі під ніс якусь мелодію, руде волосся було зібране у хвіст на потилиці, лише кілька пасем випадали і заважали, потрапляючи в очі. Вона смішно здувала їх убік, але волосся знову неслухняно поверталось на своє місце. Обличчя у неї розчервонілось, і вся вона була, на диво, тепло-домашня. Тимоха не втримався, скориставшись тим, що дівчина відійшла від плити, підступив ззаду, обійняв за талію, пробігся губами по відкритій шиї.

— Їсти сідай! — підкреслено суворо відреагувала Юлька. — Я тобі дерунів насмажила.

— Ого! — недовірливо поглянув на велику тарілку з хрусткими дерунами Тимофій.

— А ти думаєш, що дружина у тебе зовсім безрука? — задоволена собою, усміхнулась Лисичка.

«Дружина», — подумав, поглянувши на неї, Тимоха. Дивно якось. Ніби й не одружені ще, ранувато, а вже — він і вона. Чоловік і дружина? Цікаві такі слова! Ну звісно так, якщо вже у них має бути дитинка. Усвідомити себе у новій ролі було важко. З того самого дня Тимофій намагався менше звертати увагу на Юльчині часті зміни настрою.

Якось, не витримавши довгої ізоляції, до Тимохи у гості завітав Вовчик. Він спочатку отетерів, коли його зустріла в дверях Юлька у домашньому вбранні, але швидко оговтався і тільки стріляв очима, спостерігаючи за нею. Після чергового шматка якогось пирога, що його зранку приготувала дівчина, Петриляк погладив себе по животу і задоволено гикнув.

— Ех! Дивлюсь я на вас, і самому хочеться собі якусь тьолку завести, — мрійливо закотив очі.

— Фільтруй базар! Ти де тут тьолок бачиш? — напружився Тимоха.

— Та я ж в хорошому сенсі цього слова, — дружелюбно всміхнувся Вовчик. — Ви мене хоч за кума не забудьте взяти, коли дитину хрестити будете.

— А ти вже і про це знаєш? — уважно подивився на нього Тимофій.

— Та ти шо! Київ місто маленьке! Тут чутки швидко розходяться, — розплився в усмішці Петриляк.

У тому, що чутки дійсно розлітаються швидко, Тимоха пересвідчився другого вересня. Першого він вирішив до школи не йти. Все одно буде тільки урочиста лінійка з кольоровими кульками та переляканими першокласниками. На другий день осені Тимофій на уроки мало не запізнився. Юльці вночі було погано, її нудило, потім боліла голова. Він сидів біля неї, тримаючи за руку, час від часу змінював вологу хустинку