Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

— Якщо вони так дуже люблять царя та його сатрапів,— закричав хтось,— нехай і освідчуються їм у коханні, хто їм заважає? А нас нехай не чіпають, от і порядок, що може бути краще?

— Не мели дурниць! Помовч краще! — гримнули на нього звідусіль.

— Це не дурниці, це провокація. Нас..хочуть одірвати від російського пролетаріату! Це гасло розкольників!

— Увага, товариші, продовжую!..— закричав, світлочубий.— Представники робітничого класу Тифліса і всіх революційно настроєних верств Навтлуги, Ортачала, Дідубе, Мтацмінди повинні зібратися в Олександрівському саду.

— А нас пропустять?

— Жди! Зараз фаетона подадуть. Фаетоном поїдеш.

— Прорвемося й пройдемо.

— Їм і Олександрівський сад оточити неважко.

— То й нехай оточують!..

— Увага, товариші, часу лишилося мало,— світлочубий оратор ледве втихомирив юрбу.— Єдиною лавою ми виступимо з Олександрівського саду й продемонструємо самодержавству, що кінець його близький! При підтримці поліції та війська чорносотенці, звичайно, спробують розігнати нас. У відповідь ми повинні показати царизмові й тим убивцям, задурманеним релігією й горілкою, що революційний робітничий клас, селянство і всі пригноблені народи Російської імперії тісно згуртовані й перемогти їх неможливо! Товариші, революція твердо знає, чого хоче й до чого йде. Ми повинні виставити гасла, що виражають вимоги трудящих...

— Треба на ті гасла подивитися! Давай гасла! — закричав хтось.

— Навіщо дивитися на гасла?

— Треба, дорогий, треба! Є таке гасло, що прямо на шибеницю приведе...

Що тут почалося!.. Страх пропав, обережність зникла, про козаків і поліцію ніхто вже й не думав. Позбивавшись знов у купки, всі галасували, сперечалися, перебивали один одного, завзято жестикулюючи, і мало не сікалися один до одного з кулаками. Світлочубий оратор і ще кілька його приятелів кинулись заспокоювати людей і намагалися навести порядок, та все було марно, поки якийсь літній добродій, вклинившись у несподівану паузу, не загорлав:

— Товариші, де ваша революційна свідомість?! — і, не чекаючи відповіді, запропонував: — У нашому розпорядженні ціла година. Раз є потреба, обміняємося думками, але спокійно й організовано. Пропоную дати слово п’яти ораторам, кожному — по п’ять хвилин. Згодні?

— Добре! — посипалося звідусіль.

Світлочубий оратор почухав потилицю, всміхаючись, хитнув головою й сказав:

— Тільки з однією умовою: нехай кожен оголосить гасла, з якими хоче виступити. Спокійно, без викриків і голосних реплік. Хто хоче слова?

Поки перший оратор протискувався до балкона, звідки збирався промовляти, Дата Туташхіа, сміючись, сказав мені:

— Якби з царем та його ладом вони билися так, як між собою, в усьому світі про царів давно б забули...

— Ми, товариші, виступаємо під гаслом: «Хліб, земля і восьмигодинний робочий день!» — кинув з балкона перший оратор.

— Авжеж! Розгорнеш своє гасло, і враз тобі й печеного й вареного. Жди — принесуть.

— Коли вони перестануть жебрачити хліба-солі!

— Чого ж ви тільки хліба просите? Напишіть, до речі, й про вино. Після восьмигодинного робочого дня часу буде — хоч греблю гати. Їж собі, пий та спи — на землі, яку цар тобі подарує, чом і не поспати!

Літній чоловік, що запропонував усім висловитися, став поруч світлочубого, підняв руку, попросив уваги й сказав:

— Тут немає нічого смішного! Хліб правує світом!..

Але його зразу ж обірвали:

— Товариші! Нас тягнуть назад, до першого етапу революції, на вихідні позиції!

— Революцію треба поглиблювати, розвивати!

— Та нехай просять! Може, цар і підкине їм хлібця, хто знає?

— Дар добровільно нічого не віддасть! — загримів унизу чоловік, невисокий на зріст, але, видно, з надзвичайно сильними голосовими зв’язками.— Ми повинні силоміць вирвати з царизму правомочну Державну думу, і вона при підтримці широких трудящих мас встановить у Росії демократичний лад. «Хай живе Всеросійська демократична республіка!» — ось наше гасло.

— Вам кортить, вискочивши з пащеки феодальної монархії, прямісінько трапити в черево буржуазної демократії? — голосно спитав той, хто кинув гасло «Хліб, земля, восьмигодинний робочий день!».

— Зроби ласку, замовкни! Ваше місце на паперті, а не на барикаді, Стійте собі там з простягнутою рукою! — викрикнули звідкись.

— Регламент! Регламент! — почулося в натовпі, і сходами став підійматися третій оратор.

— «Право на самовизначення і національну незалежність!» — з цим гаслом ми йдемо на Головінський проспект!

— З нашою економічною відсталістю захотіли національної незалежності?!— обурився власник сильних голосових зв’язок, котрий вимагав встановлення Всеросійської демократичної республіки.— У нас і буржуазії своєї немає, а не те що розвинутої економіки, без якої незалежність — нуль!

— Годі! Годі!

— Регламент!

— Хто ще має гасла?! — запросив світлочубий.

Поки тривав цей мітинг чи зібрання — не знаю, як його назвати,— десь серед юрми, але зовсім окремо стояв гурт — чоловік десять. Вони стояли мовчки, не встряваючи ні в чиї суперечки і дуже уважно стежачи за всім, що відбувалося круг них. Коли світлочубий кинув у юрбу останнє запрошення й зійшов з балкона, від того гурту відокремився чоловік і, зійшовши на балкон, спокійно сказав:

— «Загальне збройне повстання!», «Хай живе диктатура пролетаріату!», «Всі на барикади!» Тільки ці гасла можуть принести перемогу пригнобленому народові й експлуатованим класам! Я закінчив.

— Ваші гасла правильні, але Росія ще не готова до загального й одночасного виступу. А неузгоджені дії окремих загонів пролетаріату та інших революційних класів царські сатрапи придушать легко. Товариші, ви фактично закликаєте маси до безглуздого, невиправданого кровопролиття!..

— Кров, пролита сьогодні,— запорука перемоги в майбутніх боях!

— Кров, пролита за справедливу справу, не пропаде марно!

— Надійтеся!

— Не второпаю, ми на мирну демонстрацію йдемо чи на бійню?!

— Збройне повстання — голими руками, з самими лише гаслами — та де ж це видано і хто вигадав?

— У кущі вже, ренегати?!

— А хто це ренегати?.. Ви штовхаєте народ на провокацію!..

У неймовірному гаморі вже не чути було жодного слова, тим паче що ніхто нікого не слухав, а взаємна розлюченість досягла такої сили, що в будь-кому, хто намагався взяти на себе роль миротворця, кожна із сторін вбачала свого кревного ворога. Дата Туташхіа нахилився й закричав мені у вухо:

— Слухай, я всі їхні гасла напам’ять знаю, а вони, думаєш, гасел один одного не знають?.. Як ти думаєш, чого вони оце чубляться? НІ в кого з них немає сили інших за собою повести! Ватажка в них немає. А ватажок у всьому потрібний. Та нічого, перечубляться, переказяться, поперегризають одне одному горлянки, комусь з них ця бійка на