Степан Андрійович Бандера - Перспективи Української Революції

фальшиві сподівання, що різні зміни в большевизмі приведуть до переродження його хижацької природи. Головною метою большевицької тактики «поважних змін» є якраз створювати і підсичувати такі фальшиві сподівання і розкладати ними антибольшевицькі сили в світі.

Попередньо ми прийшли до висновку, що еволюційні зміни в большевизмі не прямують до перетворення його в неімперіялістичну і сприйнятливу для народів систему тому, що в ньому немає для того ідейних засновків, ані відповідного людського матеріялу. Цей висновок із теоретичного погляду є вповні підтверджений спостереженнями з цілої доцьогочасної большевицької практики. Майже сорокрічний період большевицького володіння дає аж надто багато підстав для заключних підсумків. За той час сталося багато потрясаючих подій у країнах, опанованих большевизмом, і в самому большевицькому режимі. Але серед них не можна знайти жодних доказів, чи хоч би познак на те, що в большевицькій системі вводиться, чи хоч допускається розвиток у напрямі свободи, пошанування прав і потреб народів і людини. Коли деякі події зроджують на початку проблиски надій в тому напрямі, то дальший їхній розвиток завжди показує незмінну істоту большевизму. За кулісами нібито великих змін у большевицькій системі скриваються або беззмістовні тактичні маневри, з намаганням збаламутити народ і противників, або хитро закаптурені пля-ни дальшого затиснення системи неволі й крайнього визиску. Це стосується до всіх ділянок життя. Большевики завжди послідовно і безоглядно прямують до однієї мети — до всебічного збільшення і скріплення своєї імперіялістичної машини, передусім її мілітарного, економічного й технічного потенціялу, щоб нею завоювати і підкорити собі цілий світ. У цьому напрямі є наставлена і його притримується ціла так звана еволюція большевизму.

Супроти такого стану, покладати надії на еволюційні зміни в большевицькій системі в напрямі щораз більшої свободи для народів і людської одиниці, немає жодної основи. Всякі політичні концепції, побудовані на таких сподіваннях, треба зарахувати до утопійних чи фальшивих концепцій. Поскільки ж їх підсувають за основу для настанови поневолених Москвою народів, чи для постави вільних держав супроти большевицького імперіялізму, то за такими намаганнями скривається поважна небезпека баламучення свободолюбних сил у світі, з чого найбільше скористав би большевизм.

Вже була згадка про те, що до еволюції большевизму не зараховуємо змін вимушених на большевицькому режимі боротьбою поневолених народів, чи тиском зовнішніх сил, усупереч большевицьким плянам і бажанням. Перше питання, яке виринає при цьому, стосується до самої можливости таких змін. Підсовєтська дійсність дає на нього позитивну відповідь. Для прикладу згадаємо період т. зв. українізації і НЕП-у з першого досягнення большевицького режиму, зм'ягшений курс большевицької національної й економічної політики під час другої світової війни та в повоєнні роки, пом'ягшення політики супроти т. зв. сателітних країн після мадярського повстання. Всі зміни цієї категорії є накинені большевикам незламною боротьбою та спротивом поневолених народів і надто трудними для них обставинами, так що режим не міг дати собі ради самим насильством. Вирішне значення має той факт, що він був приневолений не тільки зробити деякі зміни, щоб ними заспокоїти супротивні сили, але що він мусів піти на фактичні, хоч частинні поступки. В даних випадках большевики змушені проводити такі зміни у своїй системі, в національній, чи суспільно-економічній політиці, які щодо змісту є відступленням від большевицьких планів і якоюсь мірою відповідають вимогам народу. В цьому саме полягає істотна ріжниця між цими вимушеними справжніми змінами та змінами тактичного порядку, робленими теж під натиском, але без фактичного відступлення від большевицької лінії. Бачимо, що коли спротив і боротьба поневолених народів, чи зовнішній натиск примушує большевиків проводити якісь зміни, то в одних випадках вони роблять тільки тактичні зміни, вкладаючи в них зміст відповідний до своїх власних плянів, а в інших випадках мусять відступати від своїх плянів. У цьому рішає сила тієї боротьби чи тих обставин, з якими большевики мають діло, наскільки вони є примушені до фактичного відступу.

Далі спостерігаємо, що в большевиків завжди є намагання завернути усі зроблені під примусом поступки. Чи це діється цілком відкритим способом, чи залишається самі форми пороблених змін, а в них вкладається інший, побажаний для большевиків зміст — це вже другорядне питання тактики. Але з постійним закріпленням фактичних здобутків протибольшевицьких сил і акцій большевики ніколи не примирюються та при відповідній нагоді намагаються їх ліквідувати. Тому всі зміни, які не відповідають большевицькій меті і йдуть на користь народу, можна втримати тільки безнастанною боротьбою, так само, як тільки боротьбою можна їх відвоювати від режиму. Початок і кінець доби «українізації» і НЕП-у є клясичним прикладом. Большевицький режим мусів поступитися від свого властивого курсу в національній і економічній політиці тоді, як був доведений до катастрофального положення спротивом селянства проти започаткованої колективізації.та невгаваючою повстанською боротьбою в Україні. Коли ж опісля режим скріпив свої сили, а революційна боротьба України була приспана спрямуванням національної енергії на розбудову національного життя в рамках радянської держави, тоді прийшла нова хвиля большевицького натиску і ліквідації всіх попередніх пом'ягшень.

Змішування таких змін, що є наслідком протибольшевицької боротьби, зі змінами в межах еволюції большевизму, є фатальною політичною помилкою. Не йде тільки про неправильне розуміння, чи насвітлювання історичних явищ, їхніх причин-рушіїв і механіки їхнього розвитку. Нас цікавлять передусім фальшиві засновки для висновків на майбутнє. Йде про засадничу поставу супроти большевизму. Теза, що еволюція большевицької системи йде в напрямі злагіднення большевизму, достосування його до потреб свобідного розвитку людини і народу, є основою концепції пасивного вижидання на наслідки автоматичного розвитку. Ця концепція є протиставленням до концепції безупинної активної боротьби з большевизмом, себто (якщо йде про поневоленинй большевизмом народ) концепції революційної. Для того нам треба мати вигострений погляд в тих справах, у яких змішання причин і наслідків двох цілком різних категорій, приводить до фальшивих висновків.

Підсумки з цих міркувань можна зібрати в таких ствердженнях:

1. Еволюційні зміни в большевицькій системі, що відбуваються під переважним впливом большевицьких елементів, зміряють до скріплення большевизму, до поширення і зміцнення його панування над народами. Такі зміни не мають вартости для визвольних змагань поневолених большевизмом народів і ні трохи не причиняються до осягнення свободи й кращих умов їхнього життя;

2. істотні зміни в напрямі свободніших обставин для народу й людської одиниці можуть бути тільки відвойовані від больше-виків непереможною протибольшевицькою боротьбою народу;

3. як здобуття, так і втримування всяких поступок режиму в користь свободи народу залежить від натури і безупинности цієї боротьби;

4. суттєві зміни в підбольшевицьких умовах, виборені визвольним змаганням народу, хоч приносять тільки частинні полегші, становлять немаловажні здобутки на шляху до волі. Вони спиняють здійснення большевицьких плянів, скріплюють самостійницькі прямування