Джоан Роулінг - Бентежна кров, Джоан Роулінг

— Дуже неприємно про таке думати, я розумію,— без емоцій відповів Страйк.— Коли я з нею розмовляв, Дебора згадала, що доктор Бреннер приходив до них додому. Вона сказала, що він велів... гм... велів їй зняти труси...

— Ні! — з інстинктивною відразою вигукнула Дженіс.— Ні, не може... це неправильно! Якби треба було їй оглянути інтимні місця, то це так не робиться. Це могло бути тільки в клініці.

— Але ж ви казали, що вона страждає на агорафобію?

— Ну, так, але...

— Самайн, її син, назвав доктора Бреннера «брудним стариганем».

— Е... але... ні, це... це точно був медичний огляд... мабуть, після того, як вона народила. Але його мала би проводити я, медсестра... ой, як ви мене засмутили,— збентежилася Дженіс.— Оце собі думаєш, шо все на цьому світі чула, але... ні, ви мене справді засмутили. Я просто в них одного разу була, оглядала малого, а вона мені й словом не обмовилася... але чого дивуватися, тато ж там був поруч, плів мені про свої відьмацькі чари. Бідолашна, мабуть, так боялася... ох, ви мене дуже засмутили.

— Мені дуже прикро,— мовив Страйк,— але мушу спитати: ви колись чули, щоб Бреннер відвідував повій? Чи ходили про нього такі чутки в Клеркенвеллі?

— Не було такого,— відповіла Дженіс.— Якби я таке почула, то комусь сказала б. То в нашій діяльності просто неетично. Всі жінки в районі були приписані до нашої клініки. Така жінка виявилася б пацієнткою.

— Згідно з нотатками Талбота,— провадив Страйк,— якась особа заявила, що Бреннера у вечір, коли зникла Марго, бачили в Майкл-Кліфф-Гаузі. Але зі слів Бреннера, він одразу пішов з роботи додому.

— Майкл-Кліфф-Гауз... це ота «свічка» на Скіннер-стріт, чи шо? — озвалася Дженіс.— У нас там були пацієнти, але то й усе...— їй наче стало гидко.— Ой, бідна Аторнова жінка... а я його ще захищала ото, він же таке бачив на війні. Всього два тижні тому син Дороті сидів точно там, де сидите ви...

— У вас був Карл Оукден? — різко спитав Страйк.

— Був,— кивнула Дженіс,— і хоч би ноги витер. Натоптав мені тут собачим гівном.

— Чого він хотів? — спитав Страйк.

— Та прикинувся, шо зайшов спитать, як справи,— відповіла Дженіс.— Можна було б подумати, шо стільки років минуло, я його не впізнаю... але він не сильно змінився, правду кажучи. Коротше кажучи, він сидів у тому самому кріслі, шо тепер ви, і патякав усяке про давні добрі часи і про те, як тепло його мама про мене згадувала... ха! Шоб Дороті Оукден про мене добре слово сказала? Та Дороті нас з Айрін за хльорок мала, бо, бачте, спідниці короткі, удвох ходимо до пабу...

Дженіс кинула на Страйка уважний погляд.

— Карл про вас згадував. Питав, чи я з вами вже знайома. Він, знаєте, написав книжку про Марго, але в книгарні її так і не завезли, то він з того досі злиться. Вже мені все розповів. Думає написати нову книжку, і цього разу зацікавився вами. Славетний детектив розслідує справу... або терпить поразку. Карлові і те, і те згодиться.

— А що такого він говорив про Бреннера? — спитав Страйк, вирішивши подумати про наслідки втручання в справу самопроголошеного біографа потім.

— Сказав, що Бреннер був садистом, а я ж тут заступалася за доктора Бреннера... але ви мені тепер отаке сказали про Дебору Аторн...

— Оукден назвав Бреннера садистом? Сильна заява.

— От я собі те саме подумала. Карл його ніколи не любив, сказав, шо доктор Бреннер часто приходив до Дороті... я про це не знала... обідав з ними в неділю і все таке. Я собі думала, вони просто колеги. Знаєте, я так думаю, шо доктор Бреннер просто Карла насварив. То була не дитина, а лихо, я про Карла, а виріс бачте який злопам’ятний.

— Якщо Оукден знову до вас прийде,— сказав Страйк,— раджу його не пускати. Він, знаєте, сидів. Видурював гроші у...— він мало не сказав «старих»,— у самотніх жінок.

— О! — вражено вигукнула Дженіс.— Ти ба! Треба попередити Айрін. Він казав, шо далі до неї піде.

— І що, він цікавився переважно Бреннером, коли приходив?

— Та ні,— відповіла Дженіс.— Цікавився він, власне, вами, але так, про Бреннера ми говорили найбільше.

— Місіс Бітті, а у вас ще є некролог Бреннера, про який ви казали? Ви наче згадували, що вирішили його зберегти.

— А,— мовила Дженіс, кинувши погляд на нижню шухляду серванта,— так... Карл теж хтів на нього подивитися, коли взнав, шо він у мене є...

Вона підвелася з дивана й пішла до серванта. Опустилася навколішки, тримаючись за коминкову полицю, висунула шухляду й заходилася шукати.

— Трошки бардак у мене в цих вирізках. Айрін думає, шо я з глузду з’їхала з цими газетами,— сказала Дженіс, копирсаючись у паперах.— Вона сама зроду не цікавилася новинами чи політикою, а от я завжди все цікаве вирізаю: знаєте, якісь замітки про медицину, а ше, не брехатимуу, люблю історії з життя королівської родини...

Вона потягнула за край картонної папки.

— ...Айрін хай собі думає шо хоче, а я не бачу, шо тут поганого... вирізати й зберегти... історію...

Папку нарешті вдалося витягнути.

— ...з життя,— закінчила Дженіс і навколішках підібралася до журнального столика.— І шо тут хворобливого? Наче фото зберегти, нема різниці.

Вона розгорнула папку й почала перебирати вирізки. Деякі пожовкли від старості.

— Бачите? Для Айрін вирізала,— сказала Дженіс, показуючи статтю про базилік священний.— Допомагає при проблемах травлення, я була подумала, хай Едді для неї висадить у садку. Вона приймає стільки таблеток для травлення, шо шкоди більше, ніж користі, але Айрін з тих, хто в медицину без пігулок