Іван Іванович Білик - Похорон богів

а від уцаріння Леона й Олександра в Царігороді 19-е,

а від різдва грецького бога Христа 906-е.

Прислав король франкський сла, так Ольгові промовляючи: «Єдина в нас урманська говірка й кров одна. Піди на великоморавського князя, не хоче-бо визнати нашу зверхність і наш закон. А роду він того-таки, словінського, іже суть і твої вороги!»

Сказав Ольг королеві франкському: «Піду!»

Та не сам пішов Ольг на моравського князя, а послав до угрів на Дунай, кажучи Арпадові: «Ти перед чотирма літами не послухав мене — створив мир з князем булгарським Симеоном. Послухай тепер. Піди на моравського князя, пойнявши всі череди, стада й табуни. А ще ж не послухаєш, піду на тебе з моравським князем і франкським королем!»

І вбоявсь Арпад-феєделем Ольга, послухав його. Пішли угри на моравського князя, й витолочили ниви та попалили села й городи, й хотіли населити землі Моравську і Словенську. Але сказав Арпадові Ольг: «Ці землі будуть франкському королеві, ти ж вертайся за Дунай».

І повернули угри, землі ж моравського князя посів король.

У літо 907-е. Послав Ольг до франкського короля, так до нього мовлячи: «Потребив я землю Моравську копитами угорських орд, населив ти землю Моравську. Піші споможи мені: вдар на грецького царя Леона в Італії, я ж прийду до Царягорода й обстану кораблями Суд».

Послухався король і вдарив на грецького царя в Італії, давно-бо хотів підкорити цей полуденний край. І послав цар Лсон усі кораблі до Італії, ратячись із королем.

Ольг же з дружиною й двомастами кораблів пішов на Царгород. І виступив супроти Ольга цар Леон, і була межи ними січа дужа, й побіг Леон, незможний битися зразу з ним і з франками, й многе вбивство творив Ольг, палячи села й твердині під Царемгородом, великий беручи на греках полон, і тих велів кидати в море, тих сікти мечем, а тих мучити й розстрілювати.

Сказав Леон боярам своїм і князям: зачинив Ольг море кораблями, переймаючи наші товари з борошном і вином, а сулицями підпирає стіни з берега, обставши суходіл. Буде голод і моровиця, неволя нам. Удамся в дань дикому варварові!

Сказали бояри грецькі та всі князі: «Віддавайся!» Й послав цар, і сказали сли до варяга: «Хочемо віддатися тобі в дань, не можемо битись, убо далеко наші ладді й кораблі, борошна ж не маємо. Сказав слам царським Ольг, так до них промовляючи: «Добре, йдіть!» І послав до царя воєвод своїх Карла, Фарлафа, Вермуда, Рувала й Стеміда, так мовлячи до царя: «Дай на ключ і коня по п'ять гривних». Прийшов-бо до Царягорода в двоюсот кораблів, а в комуждо кораблі ключів чотиридесять, а комонних чотири тисячі мужів.

І дав Леон по п'ять гривних на мужа, й вернувся Ольг усп'ять, і стали потому ходити купці до Царягорода, водячи товари шкір, меду, воску й мечів, як було за великого київського князя Оскола Юровнча, мав-бо Оскол з царями вічну любов.

У літо 908-е. Заратився Нискин, велій жупан іскоростенський, і зачинився в городах своїх, і була битва мала межи деревлянами й варягами, сказв-бо Нискин: «Ходили ми з вами на греків, дав Леон многу дань — по п'ять гривних на мужа, деревлянам же ти дав по одній».

І дав Ольг ще по чотири, як укладено з грецьким царем.

У літо 909-е. Пішов Ольг на деревлян, так кажучи до Нискина: «Віддайся мені в дань, як було спрежда!» Й не віддався Нискин, і зачинилися деревляни, варяги ж попалили села над Ужем та за передільним Ірпнем.

У літо 910-е. Пішов на варягів Нискин, і взяв Нискин сіверський город Любеч, і ратився по Десні.

Послав Нискин до князя чернегівського Боронислава, кажучи до нього так: «Настав час прогнати варягів, зачинись у своєму городі Чернеговому й не пускай!»

І каже Боронислав Нискинові: «Неволя нам. У городі сидить многа засада варязька, а я вже вельми старий, не годен ратитися з Ольгом».

І знову була рать, і вийшли варяги чернегівські, Нискин же пішов назад за Дніпро.

В літо 911-е. З'явилася на заході зоря велика в образі суличнім, ратище було на всхід, а рожен на захід, і убоявся Щек, і сказав до своїх варягів: «Осе вже нам погибель од Нискинових деревлян!» І вдруге сказав Ольг варягам: «Готуймо багато дорогих дарів!» Узяв дари та послав до Іскоростеня, так промовляючи до деревлян: «Многу кров пролляли ми в січах ратних, а ні ти мене зміг, ні я тебе примучив до дані. Хай будуть межи нами вічна любов і мир. Оце по Дніпро й Ірпінь буде моя волость, а по той бік буде твоя!»

Й зраділи деревляни, й клялися Дажбогом на мечі, ходячи на роту варягам, а варяги клялися Тором на своїх мечах.

Зоря ж повернулася ратищем до Києва, й заплакав Ольг Щек, так мовлячи до варягів: «Неволя моні! Злякався я був того знаку небесного, показував-бо рожном на нас, а це обернув на Іскоростень. Пощо ходили на роту до деревлян, клянучись мечами та богом Тором? Неволя мені».

В літо 912-е. Заратився Ольг, не було-бо такого літа, щоби не воював він, і надумався на деревлян і їхнього жупана, щоби примучити їх у дань.

І почули деревляни, що йде Щек на Іскоростень многим полком, і послав Нискин до Ольга, так йому мовлячи: «Ходив єси до нас у роту й присягався Тором своїм і на мечі. Пощо ж хочеш тепер зламати роту?»

Сказав деревлянам Ольг, так до жупана їхнього мовлячи: «Убоявся був того літа небесного копія, показувало-бо рожном на Київ. Але обернулося на вас. Хочуть наші боги варязькі, щоб я примучив вас у дань!»

І заплакали деревляни, й пішли до Іскоростеня назад, так мовлячи велійому жупанові: «Йде на тебе Щек». Заплакав велій жупан іскоростенський, кажучи старцям думним і веліїм та малим панам: «Оце вже наша погибель! Стоїть Щек на Ірпні, ми ж повірили його клятьбі й розпустили воїв. Зможе Щек деревлян!»

І сказали думні старці Нискинові: «Переступив Щек свого бога й свій меч — негоже битися з переступником і татем. Учинімо над варязьким татем божий суд: якщо скажуть боги помилувати — помилуємо, скажуть же погубити — хай умре яко тать!»

І створили суд божий Ольгові, скликавши