Еліас Канетті - Засліплення

пристрасть до книжок, не пошкодую цілого дня, щоб розпалити цю його давню любов, посаджу його за роботи, які він замислив ще колись давно, й залишу цього черствого сухаря самого на себе в його похмурій стихії, яка йому здається веселою. А через півроку приїду сюди знов, навідуватись до нього — це мій борг перед ним, хоч він мені й брат і його сміховинний фах я зневажаю. Про історію його шлюбу я знаю тепер усе, що мені треба. Його міркування, які він вважає об’єктивними, прозоріші від води. Насамперед його слід заспокоїти. Особливо спокійний він тоді, коли ховає свою ненависть за міфічними або історичними жіночими постатями. За цими бастіонами своєї пам’яти він почувається в безпеці від жінки, тієї, що нагорі. Вона навіть не може йому на це відповісти. По суті, людина він обмежена, і вдача в нього дріб’язкова. Власна ненависть Петера певною мірою надихає. Можливо, трохи цього натхнення залишиться для його майбутніх праць».

— Ти перебив себе. Ти хотів сказати ще щось серйозне, — цілком спокійно, м’яким і сповненим очікування голосом урвав Ґеорґ недоладні випади Петера.

Такий поважний тон і готовність слухати збили з того пиху. Він знову сів, перебрав у пам’яті клубок думок і швидко знайшов потрібну нитку.

— Таким самим чудом, як любовний бунт у термітнику чи немислима пожежа в моїй бібліотеці, була б руйнація склепіння в Сикстинській каплиці руками самого Мікеланджело. Можливо, з наказу якогось божевільного папи він, попри свою чотирирічну працю, й заходився б зафарбовувати та зішкрібати постать за постаттю. Але Єву, цю Єву, він захистив би й від сотень папських найманців. Вона — його заповіт.

— У тебе тонкий нюх до заповітів великих митців. Історія теж підтверджує твою правоту, не тільки Гомер та Біблія. Облишмо Єву, Далілу, Клітемнестру й навіть Пенелопу, чию мерзенну натуру ти довів. Це — переконливі приклади, яскраві постаті, та хто знає, чи жили вони коли-небудь на світі взагалі? Клеопатра промовляє нам, хто любить історію, в тисячу разів більше.

— Так... Я про неї не забув, я просто до неї ще не дійшов. Гаразд, подивімося поки що на решту! Ти не такий ґрунтовний, як я. Клеопатра наказує вбити рідну сестру — всі жінки борються між собою. Вона ошукує Антонія — всі жінки ошукують чоловіків. Вона використовує його самого й азіатські провінції Риму для того, щоб жити в розкошах, — усі жінки живуть і вмирають задля своєї любови до розкошів. Вона зраджує Антонія відразу, щойно виникає небезпека. Вона запевнює його, що спалить себе. Він накладає на себе руки. Вона себе не спалює. Зате жалобне вбрання в неї напохваті, воно їй до лиця, так вона намагається звабити Октавіана. Тому, однак, не забракло розуму опустити очі. Б’юсь об заклад, він так ніколи її й не бачив. Той хитрий хлопець був у латах. А то вона ще спробувала б потертись об нього своїм тілом і припасти до бідолахи саме тієї хвилини, коли Антоній пускався духу. Цей Октавіан — справжній чоловік, чоловік на славу, своє тіло він захищає латами, очі — тим, що опускає їх! На її пісню сирени він ніби-то не відповів жодним словом. Я маю підозру, що він позатикав собі вуха, як колись Одіссей. А тільки через ніс Клеопатра причарувати його не змогла. За ніс він був спокійний. Мабуть, нюх у нього був розвинений не вельми. Чоловік, чоловік, від якого я в захваті! Цезар став її жертвою, а він — ні. А під той час вона через свій вік стала вже куди небезпечнішою, тобто настирливішою.

«Він не пробачає своїй дружині навіть вік», — міркував Ґеорґ. Він слухав ще досить довго. Не було жодного такого жіночого лиходійства, засвідченого в історії чи просто переказаного в легенді, якого Ґеорґові не довелося б почути. Філософи свої зневажливі оцінки обгрунтовували. Петер наводив цитати надійні, виголошував їх повчальним тоном, отож у пам’ять вони вкарбовувались якнайкраще. Декотрі постулати, що запам’яталися віддавна, проте хибно, він уточнював. Учитися можна завжди, навіть у педанта. Багато що було для Ґеорґа нове. «Жінка — це бур’ян, який швидко росте, незавершена людина, — сказав святий Тома Аквінський. — Її тіло визріває раніше тільки через те, що воно не таке цінне й природа менше про нього дбає». А де Томас Мор, перший комуніст нових часів, торкається законів про шлюб, за якими мають жити його утопісти? У розділі про рабство та злочини! Аттилу, вождя гунів, жінка, Гонорія, сестра римського імператора, нібито запросила до Італії, своєї батьківщини, яку той гун узяв та й добряче спустошив і поруйнував. Через кілька років Євдоксія, вдова того самого імператора, яка після чоловікової смерти вийшла заміж за його вбивцю й наступника, накликала на Рим вандалів. Своїм знаменитим спустошенням Рим завдячує Євдоксії тією самою мірою, ямою навалою гунів — її зовиці.

Помалу запал у Петера згасав. Він розмовляв щодалі спокійніше, згадуючи про страшні злочини лише мимохідь. Тема була глибша, ніж його ненависть. Щоб нічого не проминути, — головною його рисою залишалася точність, — він справедливо розподілив свою ненависть між різноманітними періодами, народами й мислителями. Тож на кожного окремого її припадало небагато. Ще годину тому Месаліна про себе почула б зовсім інше. Тепер вона щасливо відбулася кількома рядками з Ювенала. Навіть міфологія багатьох негритянських племен виявилася просякнутою зневагою до жінок. Петер залучав собі спільників скрізь, де тільки їх знаходив. Неписьменним він прощав їхнє убозтво, якщо вони тямили в жінках.

Ґеорґ скористався невеличкою затримкою пам’яти й дозволив собі шанобливо, з незмінним зацікавленням до братової розповіли зробити одну пропозицію, яка стосувалася, щоправда, тільки харчування. Петер пропозицію прийняв; він, мовляв, воліє їсти не вдома. Ця комірчина йому остогидла. Вони пішли до ресторану по сусідству. Ґеорґ відчував, що збоку за ним пильно стежать. Щойно він роззявляв рота, Петер повертався до своїх гієн. Але його слова швидко переходили в мовчання. Змовк і Ґеорґ. Кілька хвилин вони відпочивали від своєї напруженої уваги. У ресторані Петер довго вмощувався. Він совав свого стільця доти, доки сів спиною до якоїсь дами. Відразу по цьому з’явилася ще одна, ще старша й ще меткіша на око; ця заходилася розглядати навіть такого чоловіка, як Петер, вона вже була вдячна за увагу, яку сподівалася невдовзі в нього викликати, і його худорба її не бентежила. Приймаючи замовлення, старший кельнер, солідний на вигляд чоловік, стояв обличчям до Ґеорґа — він мав того за мецената другого відвідувача,