Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Вовча зграя і друзі по вагону

" (...) Вовча зграя – визначення вищого ступеня дружби серед магів.

Ступінь дружніх стосунків між членами зграї залежить від здатності діяти спільно, наявності взаємоповаги та щирої відданості одне одному. Подібний зв'язок можливо встановити тільки в групі від трьох осіб і більше. Такий ступінь дружби притаманний не кожному магові, як, скажімо наявність половини."

Архів Ґотлінської Бібліотеки, розділ стосунків магів та магічних істот.

 

Перед ним з'явилися величезні червоні очі. Едріан упав на підлогу і в паніці, хапаючись за опале листя і коріння дерев, повз назад. "Це тільки в моїй голові, тільки в моїй голові", не припиняючи, повторював собі він. А потім паща звіра клацнула прямо перед його обличчям, і гаряче дихання обдало його.

 

Деякий час раніше

Йшов 2017–й рік. На вулицях Ґотліна вперше за довгий час цвіли дерева, але попри це небо було затягнуте хмарами. Клімат у містечку змінювався досить часто. Калерія Торвальд, була обрана мером Ґотліна, жителі любили її і були вкрай раді тому, як вона сприяє відбудові міста і не дивно, що тепер і на півдні містечка відкрилася нова школа.

 Тепер у Ґотлін навідуються туристи, багато хто купує старі будівлі, перебудовуючи на свій манер. Тут навіть відкрили кілька лаунж–барів. Готичний вигляд Ґотліна в деяких точках міста не зовсім поєднувався з новомодними кав'ярнями, готелями, торговими центрами в окрузі, але додавав родзинки місту.

Ґотлін змінився, раніше незвідані території, зараз рясніли готелями, караоке–барами, вулицями, що складалися з котеджів багатих місцевих знаменитостей. Знайшлися забуті богом лінії метро, про які раніше ніхто не підозрював. Їх протестували, добудували маршрут, і ось, у новеньких вагонах, туристи оглядали підземелля з кристалами і скарбами. Більшість із них, звісно, бутафорські, але атмосфери місту все–таки додавали. Якраз в одному з новеньких блискучих вагонів їхав Едріан Ортега, сімнадцятирічний юнак, у компанії свого друга Пі–Джея, вони, здається, обговорювали останню відео–гру. Поки вагон пірнув під землю, замість чорноти і блискучих дротів, погляд того, хто проїжджав, зустрічали яскраві кристали, які буквально росли зі "стін" за вікнами, земля переливалася блискучими камінчиками, усюди сновигали світлячки і феєчки розміром з палець. Точніше, Едріну здавалося, що це феєчки. Напевно, це просто були світлячки. Сам вагон був порожній, хлопчики їхали вже якийсь час, і так розговорилися, що й не задумалися, куди вони прямують. Пі–Джея все хвилювало, чому дівчата ніяк не звертають на бідолаху уваги. Едріану ж було ніяково думати про таке. Він іноді бачив у школі дівчинку, але не знав її імені, та вона, чомусь шалено хвилювала хлопця. Він був дуже сором'язливим, а тому часто обривав свої думки, знаючи, що не зможе пересилити себе і познайомитися.

Вагон виїхав на блискучу станцію, і у відчинені двері ввійшла дівчина в шкіряній куртці, чорних джинсах із завищеною талією і черевиках на високих підборах. Вона була вродливою, це перше, про що подумав Едріан, вона одразу чомусь здалася йому зухвалою, у неї було злегка курчве платинове волосся, довжиною до попереку і темно–бордова губна помада. Чомусь усі дівчата з вечірнім макіяжем і в шкіряних куртках здавалися Едріану зухвалими. Напевно, в усьому винна поп–культура. Дівчина була на кілька років старша за хлопчиків. Ті, побачивши її, одразу замовкли, безглуздо витріщаючись.

–Гаряченька.– штовхнув друга ліктем Пі–Джей.

–Замовкни.– прошипів Едріан.

Пі–Джей спробував підморгнути їй.

–Не витріщайся на неї.– відсмикнув друга Едріан.– Вона подумає, що ми якихось два ідіоти.

–Ви чого, ідіоти вилупились? – запитала дівчина, впритул глянувши на хлопців.

Едріан захитав головою, зніяковіло опускаючи очі. Дівчина хмикнула і відвернулася до вікна. Вагон пересувався беззвучно, і, якби не зміна пейзажів за вікнами, можна було б припустити, що вони просто стоять на місці. Едріан намагався побороти спогади про свій сон, прибрати з пам'яті картинку страшних очей. Але вони раз по раз миготіли за вікном у темряві. Визираючи з–за кристалів, або віконної рами. Неймовірно яскрава уява хлопчини малювала йому образ вовка з криваво–червоними очима, який йшов за ним, щоб забрати хлопця, потягти в темряву. У цьому Еріан був абсолютно точно впевнений.

Він шумно втягнув повітря, злякавшись.

–Ей, ти в нормі, друже? – поцікавився Пі–Джей, помітивши зміну настрою приятеля.

Він похитав головою і протер очі. На наступній станції до вагона увійшов хлопець у чорній мантії, він здавався ще старшим, Едріан вважав людей на кілька років старших за себе, ну дуже дорослими. Перш, ніж ви відправите прийшлого на пенсію, скажу на його захист: хлопцеві не більше двадцяти одного року. І він втупився на дівчину і сів на ту саму лаву, відсунувшись до протилежного краю. Дівчина глянула в його бік і відвернулася до вікна. Едріан примружився. Відчуття, ніби ці двоє одне одного знають. Але в його оточенні, знайомі люди обіймаються або хоча б махають одне одному руками. Можливо, йому здалося. Вагон затрясло і він різкувато пригальмував на наступній станції. На ній нікого не було і вагон рушив далі. Денне світло припинило заливати вагон, він знову пірнув під землю, осяваючись світінням фосфорних фігурок за вікном, що відкидали всередину зеленуваті й сині відблиски. Станція була освітлена рожевими приглушеними лампами, і здавалося вся від того була ніжно–коралового відтінку. Прямо там, на свій вагон чекала дівчина в балетній пачці та з веснянками на обличчі. Дівчина сіла навпроти хлопчиків і тепло їм усміхнулася. Пачка трохи зігнулася за її спиною, коли вона сіла, Едріана цікавило з чого складається сама пачка, матеріал здавався йому цікавим. Хлопець у мантії спробував підсунутися до першої дівчини, з бордовими губами, які в цьому освітленні здавалися чорними, і та, не дивлячись на нього, сказала:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍