Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Глава 80. Троє проти всіх

Перша хвиля людей розбилася об щити латників.

— Маги чи скрині? — запитав Васкаедр.

— Маги зайняті, — швидко відповів Суртаз, — якщо перервуть заклинання, буде їм горе.

— Отже, скрині, — підсумував Шид-Аттар і різко випростав обидві руки вперед.

Темна хмара, що зірвалася з його пальців, полетіла в бік інквізиторів, що несли одну зі скринь. Трохи почекавши, до них попрямував і Васкаедр.

***

Інквізитори захвилювалися. Вайат заціпенів, усвідомлюючи те, що відбувається. Всередині сколихнулася священна лють, і йому знадобилося кілька секунд, щоб нагадати собі: істоти, що зараз б'ються об щити латників, — не нежить і не демони, тому не мають бути знищені тут і зараз. І якщо навіть інквізиторів ненадовго приголомшив зловісний знак демонічної навали, то що вже говорити про них — звичайних людей, більшість яких навіть воїнами не була. Але це не означало, що вони не були грізною силою.

Зашелестіли перші стріли. Людська маса поглинула кількох латників, що похитнулися і впали. Вайат міцніше стиснув булаву, готовий за необхідності пустити її в хід. Нетерпляче покосившись на портал, що розкривався аж надто повільно, отець-інквізитор краєм ока помітив якийсь рух. Хтось скрикнув за його спиною, а потім ліву ключицю пронизав біль і невідома сила смикнула Вайата назад.

Інстинктивно рвонувшись вперед, отець-інквізитор розвернувся, описавши булавою широке півколо. Противник за його спиною уникнув удару, але Вайат хоча би встиг його побачити. Потужна хвиля священної люті змила втому, що накопичилась за ці дні, притупила біль у ключиці та змусила забути про натовп, що біснувався позаду. Перед отцем-інквізитором стояв бойовий некромант.

***

— Зосередься, Суртазе, — наказав Шид-Аттар, — там багато болю. Але з ним складніше впоратися, тому що її завдаєш не ти.

— Надто... врізнобій все, — прошелестів тринадцятий Повелитель. — Не можу зосередитись.

— Сприймай розрізнений біль, як єдине ціле, але не перенось його на себе, — порадив некромант. — Це складніше. Навчишся — отримаєш майже невичерпне джерело сил. Поки до тебе ніхто не дістанеться, звісно...

Темна хмара тим часом налетіла на інквізиторів, що йшли попереду. Вони скрикнули, впустили скриню і, не видавши більше жодного звуку, впали на землю. Шид-Аттар примружився і повільно втягнув повітря крізь зуби.

— Я вже й призабув... — захоплено прошепотів він на видиху, — наскільки це чудово…

Суртаз тим часом повторював заклинання відлуння. Притягнути біль, не перенісши його на себе, не вдавалося. Втім, перенести — теж. Шид-Аттар, посилаючи в інквізиторів прокляття за прокляттям, скоса спостерігав за цими спробами.

— Ти ж кширр-тасс, чи не так? — поцікавився він.

— Так.

— Там є тіла, піднімай їх. І спробуй спіймати через них відлуння. Можливо, так тобі буде легше.

— Без кола? — перепитав Суртаз.

— А ти думав, що в бою хтось чекатиме, поки ти його накреслиш і всі руни виведеш?

Шид-Аттар насмішкувато пирхнув і послав згусток чорного полум'я в інквізиторів. Ті прямували на допомогу святеннику, який відчайдушно розмахував булавою в спробі дістати Васкаедра. Бойовий некромант з легкістю ухилявся від потужних, але повільних ударів, і вочевидь прагнув повернути коротку бойову косу, що застрягла в лівій ключиці супротивника.

— У тебе зараз стільки енергії, — сур-тасс перервався на швидке нерозбірливе бурмотіння, і земля під ногами інквізиторів перетворилася на в'язку жижу, — що при розумному її розподіленні можна підняти пару могильників за один раз. І ще на дракона сили залишаться.

— Але як?..

— А в цьому я тобі не помічник, у мене інша спеціалізація, — зверхньо посміхнувся третій Повелитель. — Пригадуй, чого тебе вчили, думай, імпровізуй, — посерйознішавши, він додав: — Ти надто звик, що тебе постійно захищають і спрямовують. 

З цими словами Шид-Аттар відвернувся і сів навпочіпки, кінчиками пальців торкнувся мерзлої землі. Вдалині болісно закричав хтось з інквізиторів. Цей звук, виділившись на тлі зойків та гомону натовпу, висмикнув Суртаза з ошелешеного заціпеніння. 

Третій Повелитель мав рацію. Протягом всього свого недовгого життя і ще коротшого посмертя він тільки й робив, що чекав, поки хтось мудріший і досвідченіший підкаже йому правильний шлях. І навіть у тих рішеннях, які він вважав власними, врешті-решт виявлявся чужий вплив. Власними були лише його невдачі.

Суртаз відчув злість, яку не мав відчувати. Доказ того, що він навіть нормальним лічем не зміг стати, хоч і старанно заперечував це, виправдовуючи свої реакції прижиттєвими згадками про емоції.

— Ну ж бо, Суртазе, роби вже щось, — з натиском промовив Шид-Аттар, зосереджено спостерігаючи за боєм біля воріт. — Бо Васкаедру зараз буде кепсько...

Тільки тепер ліч звернув увагу на те, що натовп вже зім'яв нечисленних латників і лучників. Хоч і сповільнившись, але так само підбадьорюючи себе розлюченим галасом, люди прямували до інквізиторів. І до бойового некроманта, що знаходився серед них.

Зосередившись на своїй злості, Суртаз якомога сильніше роздмухав її, через що його скелетоване тіло почало дрібно труситися.

Ще в Сонцеграді його вчили: воля й намір мага, підкріплені достатнім об'ємом сили — основа будь-яких чарів. Решта — ритуали, інструменти, слова заклинання — потрібні тоді, коли з тієї чи іншої причини цієї основи недостатньо.

Суртаз дійсно не потребував наразі рунічного кола. Скерованою хвилею сили він просто передав свою злість загиблим людям.

***

Васкаедр розумів, що час працює проти нього. Ухилятися від ударів охопленого кривавою люттю інквізитора було нескладно. Десяток святенників за спиною теж не викликав особливого занепокоєння, хоч і міг завдати чимало проблем. Значно сильніше ер'єт-тасса бентежив натовп, проти якого самому йому було не вистояти. А зосередитися на заклинанні, яке могло б цих людей відкинути, не давав той самий впертий інквізитор.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍