Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Шахрія стояла біля вікна і дивилася на подвір'я. У небі кожні кілька хвилин лунали залпи феєрверків. Рада в новому зеленому вбранні підійшла до неї та вклонилася.

– Шахрія-султан…

Шахрія відвернулася від вікна і, посміхнувшись, хитнула головою.

– Не варто. Я в боргу перед вами! Та й ми з тобою подруги!

Рада несміливо усміхнулася, забувши, про що хотіла спитати.

- Як швидко вони забули свого колишнього султана! Я їх розумію! Мені переповнюють ті самі емоції! Тільки боюся, щоб після смерті цього не сталося зі мною. - зітхнула Шахрія, подивившись у вічі Раді.

– Тебе не забудуть! Ти не вчиниш того зла, що робив султан Омар!

- Шахрія-султан! Прибув гонець із герцогства! – наче з-під землі з'явився слуга.

Рада переглянулась із Шахрією.

– Скажи йому, що я його чекаю тут! – відповіла Шахрія. Слуга вклонився і вийшов. - Рада, поклич інших, їм теж буде цікаво послухати.

Рада швидко пішла шукати Альбрехта, Ніобу та Бруно.

Коли вони прийшли до тронної зали, гонець розгорнув сувій і прочитав написане.

– Великий герцог Мерлін просить Раду Вольфрам та герцога Альбрехта негайно повертатися до Фероманська.... Великий герцог вітає султану Шахрію зі сходженням на трон. Ніоба та Бруно Фокс залишаться у Філанті на час, доки не буде вирішена остаточна позиція герцогства в цій війні. Великий герцог сподівається, що Філанта дотримається своїх обіцянок і допоможе у вирішені конфлікту та закритті Тріщини.

Гонець також прочитав про події, що відбулися на кордоні між ними та Роеном.

– Ну що, значить, вам треба повертатись! – коли гонець замовк, сказала Шахрія.

Рада з Альбрехтом з тугою переглянулись. Коли все нарешті налагодилося, їм не хотілося їхати. Вони сподівалися побути тут ще, з Ніобою та Бруно.

- Тоді ми підемо збирати речі! Дорога назад довга! – відповів Альбрехт, вклонившись.

- Стривайте, я активую телепорт і відправлю вас завтра вранці в Зарганс! Коли побачитеся з герцогом, передайте йому, щоб і він активував телепорт! Прийде час і я накажу моїм воїнам приєднатися до вас у великій битві. - мовила Шахрія, схрестивши руки на грудях.

Рада з Альбрехтом уклонилися і пішли до своєї кімнати збирати речі.

Вперше за всю ніч вони спали спокійно, без тривог. А на ранок, після сніданку, всі вирушили до телепорту, що знаходився в окремій будівлі біля палацу.

- Вибачте за те, що влаштував султан Омар. Це навряд чи можна назвати гостинністю. Такого ніколи більше не повториться! - наостанок пообіцяла Шахрія.

- Ми чекатимемо від вас подальших звісток і, коли знадобиться, вступимо в бій разом із вами! – додав Рошан.

Шахрія кілька хвилин стояла мовчки, одна сльозинка скотилася її щокою.

– Та ну… – махнула вона рукою і, підійшовши ближче, обійняла Раду. - Рада, я дуже сумуватиму за тобою! У мене давно не було друзів! Сподіваюся, нам вдасться зустрітися до того, як ти повернешся у свій час!

Як Рада не намагалася приховати сльози, вони таки потекли в неї з очей.

– Прощавайте! – помахала дівчина рукою, тим, хто залишався та стала поруч із Альбрехтом.

Вони обмінялися кількома словами з Ніобою та Бруно і зробили крок у  арку телепорту, яка за кілька хвилин мала перенести їх у зарганський замок.