Ляна Аракелян - Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян

– Чи означає це, що передбачення вашої колишньої учениці правдиві? –затамувавши подих, спитала Кхибра.

– І так, і ні, – випускаючи кільце диму, відповіла оракул. – Вона могла сказати тільки те, про що її попросили.

Отже, Лік усе-таки має рацію: інформація була для мене, а не для одногрупників. Пані Мерідет це щойно підтвердила.

– Ви пам’ятаєте те, що вам сказала Шелл?

Я слово в слово повторила передбачення. Оракул похмурішала. Обличчя змарніло, і тепер на нас дивилася не моложава жінка, а стара.

– Значить, він таки зважився на це, – пробурмотіла вона.

– Хто він? – по спині побіг неприємний холодок.

– Для вас це не має значення. Ідіть, адептки. Мені терміново потрібно поговорити з ректором.

Червоне око сіпнулося і немов покрилося плівкою.

– Бережи нас Бальгенза! Велика богиня мудрості, не дай дурневі накоїти справ!

Усю дорогу до гуртожитку ми мовчали. А що говорити? Оракул Мерідет говорить загадками. Але хоч трохи пролила світла на історію з Шеллієн.

– Руто, – Кхибра порушила тишу, – я бачила в кулі батька.

– Упевнена?

– Абсолютно.

– Він стояв на причалі та вдивлявся вдалечінь. У якесь портове місто. Рут, а якщо він... живий?

– Я була б дуже рада.

– Якби ти знала, як я за ним сумую...

Тролиця подивилася на мене з такою надією, що я не втрималася й обійняла подругу.

– А що бачила ти?

Я відсторонилася і знизала плечима.

– Нічого чіткого. Тіні, силуети, якийсь звір, кайдани, нашийник і... кров. Запах крові. І, якщо чесно, я аж нічогісінько не зрозуміла.

– Ох!..

Ми прийшли в гуртожиток, переодягнулися і стали лічити хвилини до приходу хлопців. Ті не змусили себе довго чекати. Прийшли всі, разом із Богрісом, який присягнувся богиням.

Я розповіла про наш сеанс в оракула і, що я дізналася про Шеллієн. Альгін присвиснув. Очі Лікраніеля блищали від азарту.

– А я казав?! Казав?! Це ланки одного ланцюга! Ми на правильному шляху, потрібно негайно вирушати на цвинтар. Я нюхом чую, що розгадка криється саме там!

– Не поспішайте, – остудив його запал Гріс. – Підемо через задню браму. По двоє. Імпульсів біля брами не запалювати. Зловить патруль – потрапимо в каталажку замість кладовища.

– Що набагато краще за поховання, – подав голос Шафран.

– Тебе ніхто не питає, – огризнулася я.

– Я всього лише дбаю про твоє життя. Без тебе немає мене. Можеш вважати мене егоїстом.

– Кхибра йде з Альгом, Гера з Рутою, а я з Ліком. Йдемо швидко. Сьогодні схід кривавого місяця. Хто зна’, що може раптово ожити. Периметр цвинтаря запечатаний закляттями, але всередині самого цвинтаря все може трапиться. Тому зайва обережність не завадить.

– Що будемо шукати? – поставив логічне запитання Герман.

– Не знаю, – знизав плечима ельф.

– Чудово! Тоді я першим це знайду! – підійняв підборіддя Альг.

– Чого ти?

– Тому що я...

– Остання буква в алфавіті, – захихотів Шафран.

– Ша! Після посваритеся! – підійняв руку ельф, запобігаючи перепалці. –Краще прикиньмо, що може бути в склепі.

– Знаки? – боязко припустила я.

– Які саме? – уривчасто запитав Лікраніель.

– Не знаю.

– Може, це якийсь предмет? – висунула версію тролиця.

– Якщо предмет, то який?

– Стривайте, а якщо це якось пов’язано з амулетом? – припустив Герман.

– Тоді нам потрібно шукати зображення краплі, дві сплетені навхрест безкінечності та восьмикутну зірку. Це повне зображення амулета. – Лік розгорнув блокнот, і ми побачили намальований від руки артефакт: восьмикутна зірка, промені якої оперезані тонким колом, а всередині хрест із двох безкінечностей з рубіновою краплею посередині.

Ми перезирнулися.

– Можливо, на цвинтарі є щось, що дасть підказку що і де шукати. Якщо знайдемо, то просунемося далі в розслідуванні, – продовжив ельф.

– Ні, має бути або склеп, або могила, де воєдино сплелися всі три символи! – сказала я. – У центрі зірки – крапля. А за краплею – хрестоподібно сплетені дві вісімки. Ось так.

Я вирвала аркуш із зошита і намалювала передбачуваний знак трохи інакше, ніж його зобразив ельф.

– Руто, ти геній! – Лік не стримався і дзвінко поцілував мене в щоку. І тут же знітився під спопеляючим поглядом Германа. – Це дружній поцілунок! – виправдався він.

Ого! А Герка ревнивий!

– На цвинтарі не галасувати, – застеріг Богріс. – По-перше, не потрібно турбувати небіжчиків або іншу нечисть, а по-друге, не наразитися б на патруль. Якщо хтось із жителів побачить адептів академії на міському цвинтарі без супроводу куратора, то одразу донесе ректорові, у поліцію, а найгірше – королю. Тоді нас або випруть на всі чотири боки, або позбавлять стипендії, або вишлють з країни.