Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

Небо змінило свій колір. Воно переливалося різними відтінками червоного і виглядало так, ніби хтось щедро хлюпнув у холодну темну височінь свіжої крові, а потім якимось чином примудрився її підпалити. Відчувши всередині крижану порожнечу, Вайат зійшов з критого ґанку і роззирнувся навкруги: відблиски демонічного полум'я розтяглися на все небо, повністю витіснивши нічну синяву.

— Це ж... скільки розломів, — з тривогою промовив хтось з інквізиторів, що вийшли надвір слідом за ним.

— Світло з нами. Необхідно потрапити до столиці якнайшвидше, — сказав Вайат і насилу перевів погляд на братів. — Де чаклуни?

— Повинні бути за два будинки від нас, — охоче вказав Тармут. Отець-інквізитор із похмурим задоволенням зазначив, що хлопець може виявитися дійсно корисним.

— Веди, — наказав він, а потім звернувся до інших: — Підготуйтеся, можливо, доведеться потерпіти... — Вайат скривився, — магію. Якщо чаклуни зараз хоча би на щось здатні.

***

Шид-Аттар першим вийшов з порталу і ступив на пожухлу торішню траву, що вкривала вершину пагорба по той бік перевалу. Пройшовши кілька кроків, некромант здивовано подивився на багряну заграву в небі.

— Якби не розумів, що це значить, я навіть назвав би це видовище гарним, — промовив він.

— Що відбувається? Пожежа? — Суртаз вилетів з порталу останнім.

— Демони, — похмуро відповів Васкаедр. — Я не хочу навіть уявляти, скільки там розломів, судячи з цього сяйва.

— Схоже, вони дійсно вирішили добряче повеселитися, — погодився третій Повелитель. — І якщо всі ті демони чекають на наші дії... Схоже, нам не варто затримуватися довше за необхідне… — Шид-Аттар окинув поглядом околиці. — Хм... Все так змінилося... Взагалі нічого не впізнаю, крім гір та перевалу. Суртазе? Які тут поселення поблизу?

— Поряд із Долиною туманів, як мені колись розповідали, давно вже ніхто не живе, — почав тринадцятий Повелитель. — І коли діставався сюди з Сонцеграда, я переконався, що це справді так. А найближче поселення… — Суртаз ненадовго замислився, — на північному сході, приблизно на півдорозі до столиці Імперії.

— Чи не те це поселення, про яке згадувала Шунарра? — задумливо поцікавився Васкаедр. — Аванпост, перевалочний пункт для імперської армії та... — бойовий некромант примружився, подивившись у вказаний Суртазом бік, — місце, де зараз мають перебувати інквізитори, якщо прямують до столиці?

— Цілком ймовірно, — відповів ліч. — Інших поселень я не пригадую.

— Я так бачу, тобі починає подобатися моя витівка? — змовницьки усміхнувся Шид-Аттар.

— Ти зможеш створити туди портал? — п'ятий Повелитель проігнорував коментар друга.

— Не впевнений, що вдасться перенестися прямо до поселення, — Суртаз знизав плечима. — Я там ніколи не був, лише мапу бачив. До того ж, якщо це таке важливе місце, то там напевно є захист. Але на околицях, думаю, зможемо вийти.

— Чудово, — хмикнув Васкаедр і поглянув на третього Повелителя. — Влаштуємо інквізиторам сюрприз?

— Із задоволенням, — озвався Шид-Аттар. — Допомога потрібна? — звернувся він до Суртаза.

Ліч заперечливо хитнув головою та зосередився на заклинанні порталу. За деякий час магічна вирва викривила простір, і по той бік показалися обриси частоколу та дахів на тлі яскраво-багряного неба.

Першим пішов Васкаедр.

***

— Треба вийти за частокіл, — терпляче пояснив літній маг. Двоє його родичів — сонних, пом'ятих і розгублених — насторожено дивилися на Вайата і Тармута, які без запрошення ввалилися до будівлі, відведеної трьом чарівникам під ночівлю. Решту чарівників, разом з архімагом, забрала з собою Імператриця. — Територія поселення захищена від магії цього виду, а це означає, що блокуються не лише точки виходу, а й входу. Те саме стосується і столиці. У кращому випадку — ми потрапимо до нетрів за зовнішньою стіною.

— Навіть якщо й так, це все одно заощадить час, — відрізав отець-інквізитор. — Наскільки далеко потрібно піти?

— Буде достатньо десятка кроків від частоколу, гадаю, але... — почав було чарівник.

— Але — що?

— Нам не вистачить сил, щоб довго тримати портал. Весь обоз не встигне пройти крізь нього, — тихо промовив чарівник.

— Цього й не потрібно, — похмуро відповів Вайат. Маг підібгав губи в очевидному бажанні посперечатися з отцем-інквізитором, але не наважився це зробити та опустив очі.

— Коли вирушаємо? — спитав він.

— Прямо зараз.

***

У поселенні було неспокійно, і на спалах порталу, на подив некромантів, ніхто не звернув увагу. Крізь безперервний подзвін долинали крики та лайка.

— Це вони заграви так злякалися, чи що?.. — сховавшись у густому підліску, Васкаедр уважно розглядав глуху стіну добротного частоколу вдалині. — Заходимо тут чи обійдемо по периметру?

— Обійдемо, — запропонував Шид-Аттар. — На мою думку, якщо щось цікаве і відбувається, то біля брами.

Не чекаючи думки Суртаза, бойовий некромант тінню ковзнув уздовж частоколу праворуч, притримуючи короткі бойові коси, що постійно намагалися зачепитися за гілки.

— А я б пішов ліворуч, — зітхнув третій Повелитель, але покірно послідував за ер'єт-тассом. Лічу ж нічого не залишалося, окрім як полетіти слідом.

Чуття не підвело Васкаедра — некроманти швидко виявили браму, біля якої дійсно відбувалося щось дивне.

— Ну от, заскочити зненацька не вдасться, — зітхнув бойовий некромант. — Але так, мабуть, навіть на краще...

Біля відчинених навстіж воріт виднілися люди, деякі — в чорно-червоному інквізиторському вбранні. Святенники виносили якісь скрині.

***

Жителі селища та обозні люди розуміли, що їх залишають на вірну смерть. Все, що міг зробити Вайат — це помолитися Світлу за недаремну і не надто болісну загибель для них усіх. З огляду на обставини, їм все одно не вижити. А маги, латники, лучники та інквізитори потрібні у столиці.

Маги похмуро спостерігали за юрбою, що зібралася біля брами на шанобливій відстані від них. Зупинившись серед розчищеного від підліску простору, приблизно в рівному віддаленні від частоколу і стіни лісу, що виднівся віддалік, чаклуни впівголоса щось обговорювали. Отець-інквізитор знаходився ближче до натовпу, і за його гомоном не міг розібрати чаклунських слів. Але йому було байдуже: головне, щоб вони виконали своє завдання. Вайат зосередив свою увагу на скринях — брати обережно проносили їх поміж людей, що неспокійно переступали з ноги на ногу.