Іван Лисяк-Рудницький - Iсторичнi есе. Том 2

послідовників також і на Радянській Україні - протягом 1920-х років і, можливо, навіть пізніше.

62

Мазлах С. і Шахрай В. До хвилі: Що діється на Україні і з Україною. - Нью-Йорк, 1967. - С. 82. Оригінальне видання цієї брошури з’явилося в Саратові у 1919 р.

63

На тему “національних ухилів” у Комуністичній партії України див.: Lawrynenko J. Ukrainian Communism and Soviet Russian Policy Toward the Ukraine: An Annotated Bibliography, 1917-1953. - New York, 1953. Про українських лівих соціалістів-революціонерів див.: Majstrenko I. Borotbism: A Chapter in the History of Ukrainian Communism. - New York, 1954. Про українських незалежних соціал-демократів див.: Хирко В. А. Крах ідеології та політики націоналістичної партії укапістів // Український історичний журнал. - 1968. - N 12. - С. 24-35.

64

Дві найважливіші перекладені англійською мовою документальні роботи, які відбивають ідеї сучасної інтелектуальної опозиції в Українській РСР, - праця Івана Дзюби (див. примітку 23) і Вячеслава Чорновола: The Chornovil Papers / Ed. V. Chornovil. - New York - Toronto - London, 1968. Див також: Luckyj G. Turmoil in the Ukraine // Problems of Communism. - 1968. - Vol. 17. - N 4. - P. 14-20.

65

Драгомановська критика крайніх виявів українського націоналізму міститься у двох останніх працях, які можна вважати його політичним заповітом: “Чудацькі думки про українську національну справу” (1892) та “Листи на Наддніпрянську Україну” (1894). У цих творах Драгоманов наголошував на необхідності спирати національні аспірації на універсальні наукові й етичні вартості: “Ми признаємо не тілько право живих груп людей, в тім числі і національних, на автономію, а й безмірні користи, які виносять люди від такої автономії. Тілько ми не можемо шукати собі провідних думок для громадської праці, культурної, політичної і соціальної, в почуттях і інтересах національних, бо інакше ми б заплутались в усяких суб’єктивностях, в лісі історичних традицій і т. д. Ми шукаємо таких провідних і контрольних думок в наукових виводах і інтересах інтернаціональних, вселюдських. Через те, коротко кажучи, ми відкидаємо не національности, а націоналізм, а надто такий, котрий себе сам виразно протиставляє людськости, або космополітизму”. - Драгоманов М. П. Листи на Наддніпрянську Україну. - 2-е вид. - Відень, 1915. - С. 38.

66

Kutschabsky W. Die Westukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1918-1923. - Berlin, 1934. - S. 2.

67

Автор цих рядків мав нагоду відгукнутися на книгу Решетаря рецензією, що в ній були висловлені й деякі критичні зауваження. Див. The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the United States, Vol. II, No 2, Нью-Йорк, 1952.

68

Dr. W. Kutschabsky, Die Westukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahren 1917-1928 (Берлін, 1934).

69

Характеристичний у цьому відношенні речевий тон та намагання до наукового підходу, що їх можна було помітити в доповідях студійного дня українсько-американського студентства, присвяченого сорокріччю нашої державности (Філядельфія, жовтень 1958).

70

Цю тугу нашої сучасної публічної опінії за новою, більш безсторонньою поставою у відношенні до різних державницьких формацій періоду визвольних змагань у щиросердечний, хоч і трохи наївний, спосіб висловив один з читачів джерсі-сітської “Свободи”, що недавно у листі до редакції зформулював надію, що одного дня побачимо спільний монумент на честь Петлюри, Скоропадського та Коновальця. До цього можна зауважити наступне: поперше, для історично-політичної думки йдеться про зрозуміння та концепційне охоплення явищ, а не про “бронзу”. Подруге, Коновалець, який спочатку був командиром одного військового з’єднання, а потім вождем однієї партії, формально не належить до тієї самої категорії, як ті, що в різні часи стояли на чолі української держави.

71

“Ці слова, сказані Вячеславом Липинським в 1920 р...” - див.: Липинський В. Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1916-1926. - [Відень], 1926. - С. 62.

72

Див. Сергій Мазлах і Василь Шахрай, До хвилі (Нью-Йорк, Пролог, 1967).

73

Порівняй слова Липинського 1926 року: “І як у руїні, що ми оце пережили, не всі соціялісти були рушниками, але всі руїнники були соціялістами, так відтепер на націоналізм перехрищуються всі, що здатні тільки до одного - руйнувати Україну”. (Листи до братів-хліборобів, стор. XVII).

74

І. Мазепа, Підстави нашого відродження, I-II (видавництво “Прометей”, 1946, 1949). Справу, що про неї йде тут мова, автор розглядає в першому томі, що має заголовок “Причини нашої бездержавности”.

75

Контраст між двома розуміннями слова “народ” прекрасно схопив російський поет і наш землях, правнук гетьмана Розумовського, граф Олексій Толстой (“Поток-Богатырь”, 1871; підкреслення наші):

19

И, увидя Потока, к нему свысока Патриот обратился сурово:

“Говори, уважаешь ли ты мужика?”

Но Поток вопрошает: “Какового?”

“Мужика вообще, что смиреньем велик!”

Но Поток говорит: “Есть мужик и мужик:

Если он не пропьет урожаю,

Я тогда мужика уважаю!”

20

“Феодал! - закричал на него патриот -

Знай, что только в народе спасенье!”

Но Поток говорит: “Я ведь тоже народ,

Так за что для меня исключенье?”

Но к нему патриот: “Ты парод, да не тот!

Править Русью призван только черный народ,

То по старой системе всяк равен,

А по нашей лишь он полноправен!”

76

Варто було б, щоб хтось описав для нашої громадськости генезу американської конституції. Дозріла мудрість, політична культура та реалізм учасників Конституційної конвенції 1787 року не може не викликати подиву. У нас часто думають, що політичним провідникам вистачає патріотизму і доброї волі.

77

Деякі наші публіцисти почали останнього часу закидати Ленінові, що він був “контрреволюціонер”. Це характеристичний симптом “перемішання язиків”, яке наступило із поняттям “революція” та “контрреволюція” і було можливе тому, що в цих поняттях криється сильний діялектичний елемент. Очевидно, що - в певному сенсі - Ленін дійсно був “контрреволюціонер”: він загнуздав революційну анархію та відновив порядок у країні. Але він саме через це великий державний муж Росії, наслідник не