Іван Лисяк-Рудницький - Iсторичнi есе. Том 1

умов, які забезпечили б права етнічних меншостей, містяться у його проекті демократично-федералістичної конституції для Росії: Драгоманов М. П. Вольный союз — Вільна спілка. Опытъ украинской политико-соціальной программы // Собраніе политическихъ сочиненій. — Т. 1. — С. 237–375 (особл. див. с. 280, 316).

550

Драгоманов М. П. Програма “Громади” // Вибрані твори. — Прага, 1937. — Т. 1 (єдиний, що вийшов). — С. 149.

551

Mishkinsky М. Op. cit. — P. 193.

552

Див.: Кудрявцев П. Єврейство, євреї та єврейська справа в творах Івана Франка // Збірник праць єврейської історично-археографічної комісії. — Київ, 1929. — Т. 2. — С. 1–81.

553

Спочатку надрукована польською мовою під назвою “Semityzm і antysemityzm w Galicji” (Przegląd Społeczny. — 1887. — N 4. — C. 431–444). Українську версію в авторському перекладі див. у кн.: Франко І. В наймах у сусідів. — Львів, 1914. — С. 115–131.

554

Франко І. В наймах у сусідів. — С. 117.

555

Франко І. В наймах у сусідів. — С. 129.

556

Франко І. В наймах у сусідів. — С. 131.

557

Franko І. Państwo żydowskie // Tydzień: Dodatek literacki “Kurjera Lwowskiego”, 1896. — 9 Marzec. Оригінальний польський текст разом з англійським перекладом надруковано в статті: Wilcher A. Ivan Franko and Theodor Herzl. To the Genesis of Franko’s Mojsej // Harvard Ukrainian Studies. — Vol. 6, N 2. — 1982. — P. 238–243.

558

Зустріч між Герцлем і Франком списано у першій половині статті А. Dільчера, цитованої вище, с. 233–238.

559

Зустріч між Герцлем і Франком списано у першій половині статті А. Dільчера, цитованої вище, с. 243.

560

Див.: Франко І. Поза межами можливого // Літературно-науковий вісник. — 1900. — Т. 10, кн. 12. — С. 1–9.

561

Передруковано у кн.: Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. — Київ, 1979. — Т. 20.

562

Передруковано у кн.: Франко І. Зібр. тв.: у 50 т. — Т. 20. — С. 389–393, скорочено.

563

Ivan Franko, Beiträge zur Geschichte und Kultur der Ukraine. Ausgewählte deutsche Schriften des revolutionären Demokraten, 1882–1915. Unter Mitarbeit von O. I. Bileckyj und I. I. Bass herausgegeben und eingeleitet von E. Winter und P. Kirchner. (Berlin: Akademie-Verlag, 1963). — Pp. x, 577. “Quellen und Studien zur Geschichte Osteuropas”, vol. XIV.

564

Іван Франко, Твори в двадцяти томах (Київ, 1950–1956).

565

Михайло Рудницький, Від Мирного до Хвильового (Львів, 1936), стор. 169.

566

Побіжно хочемо звернути увагу на курйозний факт, що гасло про Едварда Вінтера в Українській радянській енциклопедії не згадує тієї книги, що, чейже, становить його головний вклад в українознавство (див. УРЕ, XV, 527–528). У названій праці Вінтер інтерпретує своєрідний характер української релігійної й культурної історії як вислід синтези візантійських та західноєвропейських первнів. Саме це підкреслення української національної самобутности, мабуть, не подобалося редакції “Української радянської енциклопедії”.

567

Місце, де говорять про Франка, без ніякої згадки про Грушевського, звучить так: “Концепція, що її він (Франко?) висловив уже в своєму меморіялі, “Звичайна схема “русскої” історії і справа раціонального укладу історії східнього слов’янства”, творить теж немов ляйтмотив його “Історії України” (стор. 27).

568

Радянські автори часто твердять, що між Франком і Грушевським буцімто існувала особиста ворожнеча. Але коли заглянути до німецької статті Франка “Римські враження” (стор. 64 і наст.), ми довідуємося, що 1904 року він вибрався у вакаційну подорож до Італії “разом з моїм дорогим приятелем, професором Грушевський”. Див. також: Володимир Дорошенко, “Іван Франко і Михайло Грушевський”. Сучасність (Мюнхен), Ч. 2. 1962, стор. 16–26.

569

(Примітка до української версії статті). До цього питання висловився радянський академік О. Білецький: “І. Франко не був, повторюємо ще раз, українським варіянтом російської революційно-демократичної літератури... Вплив російської літератури на І. Франка розкривається значно складніше, ніж це здається багатьом нашим літературознавцям”. Олександр Білецький, “До питання — Іван Франко і російська література”, “Зібрання праць у п’яти томах”. Київ, 1965–1966, T. IV, стор. 627–628). Це сформульовано обережно, але, як на радянські умови, доволі ясно. Слід пригадати, що ім’я покійного Білецького позначене, як співредактора, на даній публікації німецьких творів Франка, незважаючи на те, що там у передмові сказано про цю проблему щось зовсім протилежне.

570

Не тяжко помітити, що Франко був упереджений у своєму ставленні до Міцкєвіча. Франко, людина пуританської чесности, був майже одержимий справою вірности й віроломства. Складається враження, що на образ польського поета він кинув проекцію своїх власних внутрішніх труднощів. Див.: Alfred Berlstein, “The Figure of Mickiewicz in Ivan Franko’s life”. “The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S.”, VI (1958), no. 3–4, pp. 1372–1380).

571

Речник марксистської течії в галицькій Радикальній партії Юліян Бачинський так скаржився на Франка в листі до Драгоманова 1894 року: “Хочемо, щоб Радикальна партія вийшла вже раз з того зачарованого кола “мочення конопель”, “латання дір в мості” і т. д. Та що ж, Франко каже, що домагання латання дір в мості то вже і є клясова боротьба!.. Хочемо, щоб партія оперла свою діяльність на грунті клясовім; та що ж, коли Франко каже, що така політика — то політика ненависти!” (Україна ірредента, 3 вид., Берлін, 1924, стор. 229).

572

(Примітка до української версії статті). Поняття “націоналізм” вжито тут в його англійському розумінні, себто — активної любови до батьківщини та прагнення до її незалежности. Самозрозуміло, що політичний світогляд Франка, що спирається на основах гуманізму, раціоналізму й демократизму, несполучний з ідеями тоталітарного націоналізму, який виник після першої світової війни.