Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

— Тому що Ной — це я! В одній руці в мене пляшка, а в другій — корок. Уже третій рік я ганяюся за своїм двоюрідним братом, намагаюсь умовити його: скулься, зменшись і влізь у пляшку. Поки що нічого не виходить.

Сандро Карідзе помовчав трохи, а тоді сказав серйозним тоном:

— Я знаю про це. Може, ви й справді Ной?!

Більше про пляшку й корок не говорили. Розмова пішла про дрібниці. Наша трапеза скінчилася, і ми повставали, щоб оглянути сад, виноградники, марані, давильні нашого старости, а коли повернулись до столу, Сандро Карідзе спитав:

— Ось ви, ваша ясновельможність,— начальник жандармського управління...

— Уже ні, батоно Сандро... точніше, якийсь тиждень чи днів десять — і я вже не буду ним!

Зарандіа й Карідзе, приголомшені, витріщилися на мене.

— Півтора місяця тому я подав прохання про відставку. Позавчора я одержав згоду. Привезуть наказ, призначать нового начальника, передам йому справи, і я вільний,— пояснив їм.— Досить!

— Цього не може бути! — витиснув із себе Зарандіа.— Міністр категорично заперечував... Я своїми вухами чув.

— Можливо, я знайшов підтримку в особі великого князя,— всміхнувсь я.

— Ааа! — вихопилося в Зарандіа, і він надовго замкнувся в собі.

А Карідзе, отямившись нарешті, повернувся до нашої розмови:

— Ось ви, ваша ясновельможність,— російський патріот, чистий інтелігент, вірний підданий трону й існуючого ладу... людина мисляча, чутлива. Мене дуже цікавить.., власне, може, я і не маю права запитувати...

— Прошу, прошу.

А Карідзе замовк. Очевидно, обмірковував, як сформулювати своє запитання.

— Що може зрости на руїнах Російської імперії, точніше, що ви хотіли б побачити? — Він спитав це так, ніби махнув на себе рукою.

Я засміявся: я ж іще начальник Кавказької жандармерії?!

— Я хочу об’єднання всієї Росії в рамках однієї держави.

— Важка проблема, але я особисто гадаю, що саме так і буде.

— Більшість політичних течій передбачають право націй на самовизначення, тобто розчленування імперії.

— Переможе та політична сила, котра збереже державу шляхом надання народам Росії права на самовизначення,— мовив Карідзе.

— Право на самовизначення означає національну незалежність, а національна незалежність народів Російської імперії — це розпад імперії на складові частини. Про єдину російську державу лишається тоді тільки мріяти.

— Ні! — Карідзе, немов сердячись, похитав своєю патлатою головою.— Будь-якій нації незалежність необхідна, оскільки вона обов’язково повинна задовольняти свої національні, громадянські й культурно-економічні інтереси. Ну, а якщо з’явиться політична сила, яка під прапором майбутньої Всеросійської держави дасть народам Російської імперії гарантію повного задоволення всіх їхніх національних, громадянських і культурно-економічних інтересів? Кому тоді буде потрібна незалежність і навіщо?

— Ви не хочете, батоно Сандро, взяти до уваги сепаратистські, відцентрові настрої, що вкоренилися в народах Російської імперії. Вони існують незалежно від того, хочемо ми цього чи ні.

— Це настрої національної буржуазії та збанкрутілої аристократії, але не мас, які в теперішній історичній обстановці стали вирішальною силою, сам хід історії визначив їм цю роль. Одне слово, чи зможе політична думка Росії запропонувати такий модус існування, коли звільнені народи визнають за краще зберегти єдину державу? Від цього залежить усе, в цьому суть справи.

— Але чи існує в нинішній Росії така політична сила, яка здатна зберегти єдність держави? Ви її знаєте?

— Ви, графе, не користуєтесь літературою з Index’y librorum prohibitorum?[40].

— Користуюся. Із службового обов’язку. Я читаю все... знаю все, звичайно, не фундаментально.

— Тоді ви знаєте і програму соціал-демократів, точніше — програму більшовиків?

— Ви говорите про крило Ульянова?

— Про нього.

— Політична доктрина більшовиків... ні, вони не готові до розв’язання цієї проблеми,— сказав я.

— Ви правильно говорите, поки що не готові, але вони йдуть до цього. У них попереду ще років десять, не більше. Але вони — єдина партія, яка розуміє: створити нову, єдину російську державу можна лише тоді, коли максимально будуть задоволені національні та культурно-економічні потреби народів Російської імперії. Інакше досягти цієї мети не можна.

— Політики ніколи не скупилися на обіцянки,— заговорив нарешті Мушні Зарандіа.

— Що й казати, але Ульянов щирий і чесний чоловік. Усім своїм розумом він справді хоче добра народам Російської імперії. Правда й чесність закладені в самому його вченні. Маса своїм єством відчуває правду і, коли настає час, іде за чесними ідеями.

— Ви більшовик? — засміявсь я.

— НІ,— знову тріпнув Карідзе своєю кудлатою головою, ніби сердячись.

— А взагалі ви безпартійний чи, так як я, член партії, що складається з однієї людини? — ніби серйозно спитав Мушні.

Карідзе зиркнув на Мушні, намагаючись зрозуміти, чи не кепкують з нього, і відповів:

— Партія — це конкретність!

— Ви маєте узагальнююче вчення? — Мушні Зарандіа явно був схильний до жартів.

— У мене є деяка система поглядів! — Сандро Карідзе говорив це так само серйозно.

— А девіз?

— Не розумію,— Карідзе повернув голову до мене.

— Девіз соціал-демократів — «народ». Це трохи умовно. А який ваш девіз?

— «Нація» — і це теж досить умовно.

— Яка ж відмінність між народом і нацією?!

— Я не готовий до розмови на цю тему. Якщо дозволите, відкладемо її на майбутнє, може ж, іще зустрінемося.

Смеркало, і, можливо, тому Сандро Карідзе поспішив завершити нашу розмову, а може, він просто стомився чи жартівливий тон Зарандіа видався йому пустою балаканиною і він образивсь.

Ми поговорили ще хвилин п’ятнадцять про се про те і розійшлися. Мені хотілось домовитися з ним про нове побачення, але щось утримало мене — може, те, що наша розмова аж ніяк не зблизила нас.