Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі - Дата Туташхіа, Мзечабук (Чабуа) Іраклійович Аміреджібі

не поїдеш. І все одно я не викреслив. Ось такі Якщо й справді існує така книга, то добре було б у ній Іще записати, що мене було виключено з Московського університету за революційну діяльність, що до першої світової війни двічі заарештовували і три роки пробув у оренбурзькому засланні. А ще додати можна, що я член-кореспондент нашої академії і мої праці знають усі гельмінтологи світу. Ви щось тямите в гельмінтології?.. Ну тоді добре. Маю вам сказати, що з приводу моєї служби в жандармерії до мене приходили не один раз, і ще прийдуть — я це добре знаю. А ось моїми стосунками з Датою Туташхіа ще ніхто не цікавився, ніхто не приходив, ви перший завітали. Я вам кажу, приходили і ще прийдуть. А раз так, я повинен усіх вас зустрічати в стані цілковитої мобілізаційної готовності. Почнемо з моєї генеалогії. Ось дані мого родоводу. Мати: по батьку — Самадашвілі, по матері — Тапліанідзе... вище теж усі грузини. Тут нема нічого цікавого. А ось батько! Батько мій по своєму батьку був Капланішвілі, а по матері — Парлагашвілі. У материнському відгалуженні мого батька теж усі були грузини. А батько мій — прошу звернути увагу — пишеться Капланянцем, але батько мого батька, тобто дід мій,— Капланішвілі, а дідів батько, тобто прадід мій, знову ж таки записаний як Капланянц, І далі вище всі — Капланянци. Звісна річ, усі вони були вірмени, а ось дід захотів бути грузином І став Капланішвілі. А батько захотів вернутися у вірмени, записався Капланянцем, і мені таке прізвище написали. А оскільки, як етнічний феномен, я на три чверті грузин, то поклав я собі стати Капланішвілі, і під цим прізвищем я був і таємним агентом, і надалі воно в мене залишилось. А коли я приїхав у Росію вчитися, мені стало ясно, що моє довге й важке для вимови прізвище тут зовсім ні до чого. Тоді я став іменуватися Каплані, так зручніше для російської вимови. Під цим прізвищем я жив, поки та фанатичка не вистрілила з револьвера. З тих пір я — Роберт Павлович Хаплані, хоч і доводиться часто пояснювати, що я не італієць і що Хаплані та Каплані істотно відрізняються. Якщо вам тут щось не зрозуміло, прошу — фотокопія мого родоводу. А коли потрібні подробиці, можна звернутися до управління геральдики й генеалогії в Лондоні — Бейсуотер-роуд, 9. Може, й знайдеться в них щось новеньке. А щодо мого життя від часу вступу до Московського університету й понині — будь ласка, ось тут описано все дуже докладно. Беріть, беріть, у мене все розмножено.

Тепер — про жандармерію!

Батько мій, Павло Капланянц, був кравець. Він мав власну — прошу звернути увагу — власну майстерню в Тифлісі, на Пушкінській вулиці, коло крамниці Адельханова. То було щось схоже на теперішнє ательє мод. У нього працювали найкращі майстри європейського та азіатського вбрання й військового одягу. Тифліська еліта І бомонд — геть усі були клієнтами мого батька.

Тільки-но я закінчив класичну гімназію, як настав час призову на військову службу. Батько категорично не згоджувався, щоб його єдиний синок наклав головою в японській війні,— і однієї прекрасної днини я дізнався, що мене, тимчасово влаштували в жандармерію.

Служба й справді була тимчасова. Послужив і покинув. І з тих пір я невійськовозобов’язаний, я — гельмінтолог. У чому полягала моя служба? У вистежуванні. Давня це професія, дуже давня. Ось ми й підійшли до Дати Туташхіа.

Я свідок і учасник трьох революцій: дев’ятсот п’ятого, Лютневої і Жовтневої. Я переконаний, що революція можлива лише тоді, коли все суспільство, чоловіки й жінки, старі й діти, прихильники режиму і його противники — всі говорять про революцію. Так було напередодні тих трьох революцій, і перед кожною з них зокрема у всіх людей у голові аж дзвеніло від того слова — «революція!». Ось саме тоді я й служив у жандармерії. Найдивовижніше те, що і я був за революцію, а от опинився в жандармерії. Такий уже то був час, батькова воля була вища від усіх законів, і я не пробував перечити.

Одне слово, одержав я завдання й поїхав у Самтредіа. В інструкції було сказано, що із Самтредіа в Тифліс мав їхати поїздом не відомий мені чоловік. Прізвища й імені його мені не сказали, але згодом з’ясувалося, що той чоловік був Дата Туташхіа. Мені треба було дізнатися, з ким він зустрічатиметься на станції та у вагоні поїзда, що йому скажуть, що скаже він. У Тифлісі Туташхіа мав зустріти його брат, юнак, трохи молодший за мене. Якщо брати підуть разом, можна буде вважати, що моя місія вичерпалася. А якщо Дата Туташхіа піде із станції сам, мені треба буде стежити за ним і далі. Одночасно я повинен був урятувати його від можливого арешту — для цього мені дали відповідний документ.

У Самтредіа в мене жив дядько. Я погостював у нього один день. Набрав з собою купу всіляких гостинців — цілий кошик та ще й торбинку з провізією на дорогу. Кошик і торбинка були обов’язковими атрибутами операції — я мав справляти враження людини, яка щойно погостювала в родичів. Начальство моє знало, що у мене в Самтредіа дядько і що мене в дорогу вирядять як слід, та й обрали мене для цієї операції, певно, саме через це.

Я прийшов на станцію й зупинився в призначеному місці. Зорова пам’ять у мене й тепер чудова, а замолоду була — що там і говорити. Звідки б не вигулькнув Дата Туташхіа, я впізнав би його одразу, бо Мій начальник перед самісіньким від’їздом показав мені якогось чина вищого рангу й сказав: запам’ятай його, він як дві краплі води схожий на того, за ким тобі стежити. Я впізнав його, тільки він з’явився. Зразу впізнав. Та ще в ту мить до мене підійшов тамтешній агент, сказав пароль і показав — ось він, передаю його тобі. Туташхіа пройшов повз нас і подався в станційний ресторан. Стояв жовтень, правда, було тепло, як улітку. Але Туташхіа, навіть на ту погоду, був одягнений надто легко: в сукняних штанях і сорочці, на голові — сванська шапочка, на ногах дома сплетені шкарпетки та м’які чув’яки. Під пахвою стирчав згорток. Увійшовши в ресторан, він підкликав офіціанта, а я пішов до начальника станції. Мені треба було Дістати місце у вагоні поруч Дати Туташхіа, звісно, коли буде така можливість.

До кімнати начальника станції я