Станіслав Стеценко - Війни художників

class="book">«Мабуть, не варто відмовлятися, коли пропонують подібний тост», — Гущенко бурмоче: «Гарний тост», відпиваючи до половини. Баронеса випиває свій бокал залпом.

Після наступного тосту, цього разу — за зустріч, Лені раптом заявляє:

— Тобі не здається, що тут страшенна задуха: жодного вікна чи вентиляції! Ніколи мені не подобалися ці ресторанні закапелки! Я навіть із задоволенням скинула б цю блузку, але мені трохи незручно, — язик у баронеси вже помітно заплітається, Гущенко розуміє, що в такому стані — їй море по коліна. — Ти якось обіцяв намалювати мене оголеною. Може, якраз оціниш мене в якості моделі?

Він поставив бокал, відкинувся на спинку крісла. У голові вже добряче шумить. Він розуміє, що цю п’яну німкеню вже не зупинити. Хай робить, що хоче! Дивно було б йому зараз кликати на допомогу або наставляти баронесу на путь істинну. Тим більше, знаходячись у подібному закладі. Тож — уперед, баронесо! Побачимо, чим усе це закінчиться.

— Запросто. І не варто комплексувати, люба Лені. Я ж художник, і споглядання оголеного жіночого тіла для мене не новина, — холоднокровно говорить Гущенко. — Це для мене — робочий момент. Я бачив оголеними сотні жінок!

— Сотні? Брехунець! Але ж ти мене не бачив! — з викликом заявляє баронеса.

— Це не принципово.

— Мушу ще випити для хоробрості. Прошу, підтримай мене.

Пляшка коньяку вже спорожніла на дві третини. Тепер і Гущенко випиває залпом. Вона ж бере склянку і п’є дуже повільно, але теж до дна. Після чого примхливо заявляє:

— Я таки роздягнуся!

— Ні в чому собі не відмовляйте, — бере бика за роги Гущенко.

— Тільки якщо ти, Нікола, відвернешся, — кокетує нетвереза баронеса.

— Без проблем.

Гущенко відвертає погляд до дверей, але краєм ока бачить, як Лені рішуче розстібає блискавку своєї бузкової, в чорну смужку блузи. Встає, звичним жестом стягує її, залишається в бузковій, під колір блузи, білизні. Її пишне тіло і чималі груди, здається, рвуться назовні, хочуть звільнитися з мереживного полону. Потім вона з викликом дивиться на Гущенка, перевіряючи, чи справив якесь враження на нього цей номер.

Але Гущенко робить вигляд, що йому цілком байдуже. І справді, це майже так і є. Збудження, яке б він мав би відчувати від напівоголеного жіночого тіла, нівелюється граничним напруженням нервів від очікування чогось, що має от-от статися. Що задумав Клейст? У Гущенка немає жодного сумніву — те, що відбувається, робиться не без відома або ж за прямою вказівкою Клейста. Навіщо це йому — працівникові Імперського міністерства іноземних справ? Не інакше він паралельно працює ще й на абвер або гестапо? І якщо це так, то що цим службам потрібно від нього, адже він ще не порушив жодного німецького закону?

Лені тим часом спокійно кладе ногу на ногу, демонструючи з-під сірої спідниці апетитні стегна, обтягнуті дорогими панчохами.

— Продовжимо? — запитує. Усмішка грає на її вустах. — Треба ще випити!

Гущенко киває головою і вкотре наповнює бокали. Пляшка порожня! Після пляшки шампанського вони спорожнили ще й пляшку коньяку!

— Ти говориш — Клейст. Клейст — грубіян! Він раніше в усьому радився зі мною, а нині, мені здається, за людину мене не вважає. Клейст — страшний тип! Ти навіть не уявляєш, яка це жахлива людина! У мене просто мурашки по шкірі, коли я думаю, на що він здатний! Для нього людина — сміття! Він може людину відправити до концтабору і більше про неї ніколи не згадати.

— Розумію, — бурмоче Гущенко. — Але не знаю, чим тут можна зарадити.

Подумки він говорить Лені: «Говори, говори, зрозуміло, що тобі можна говорити, що завгодно!» Лені відкидається на спинку крісла й закладає руки за потилицю.

— Раджу тобі пристати на всі його пропозиції! Він для тебе готовий багато на що. Погоджуйся! Ти йому імпонуєш! Вже й не знаю, чим ти заслужив його симпатію. Ось мене, то він і в гріш не ставить, а кожній жінці важливо, щоб її поважали.

Вона знову присувається до нього. І кладе голову на плече. Ніби говорить: ось він, твій десерт! Простягни руку і візьми його! Поки ніхто не бачить. Вона піднімає голову, її обличчя поряд, вуста відкриті для поцілунку. Гущенко робить різкий рух рукою — і відкрита пляшка зі шнапсом перекидається просто їй на коліна, потім падає на підлогу, вимощену кахлями, і з гучним брязкотом розлітається на друзки.

— От лайно! — вигукує вона і підхоплюється на ноги. Напій тече по панчохах.

— Вибачте, вибачте! — Гущенко тягнеться за серветками.

— Scheisse! (Лайно!) От незграба! — люто шипить трохи протверезіла баронеса.

А Гущенко, витираючи полу її спідниці серветкою, ще раз окинув поглядом кімнату: мікрофони в люстрі, камера за шторою.

— Що ви крутите головою і махаєте руками, коли вам пропонує себе жінка! — обурюється Лені, струшуючи шнапс зі свого крісла. — Та ще й не найпотворніша в цьому закладі. Я вже не претендую на якісь почуття. Де ваша елементарна повага! — говорить вона ледь не крізь сльози, знову перейшовши на «ви».

— О, я вас більше, ніж поважаю, — гаряче заперечує Гущенко, продовжуючи серветками боротьбу зі шнапсом. Він скрізь — на шторах, на столі, на панчохах баронеси.

Лені неприємно вражена тим, як розгортаються події.

— Може, щось не так, гер Гущенко?

— Чому ж, цього я не сказав. Чудовий вечір, чудова жінка, ще й напіводягнена.

— Не бачу, щоб ви цим якось переймалися, — крижаним тоном виголошує баронеса. — При тому, що геносе Клейст, якого ви так боїтеся, нам не заважає.

— Так, щось я сьогодні не в найкращій формі, — сприймає докори Гущенко. — Якось іншим разом ми добряче гульнемо! Відкриємо одне одному душу.

— Я не дуже на це сподіваюся! — у голосі Лені сум і розчарування. — Здається,