Олена Гриб - Шазілір. Полум'я нового дня, Олена Гриб

25.3

 

***

Міка спостерігала за танцями здалеку. Її нічого не турбувало, не засмучувало й не злило. Ніхто не розкидався беззвучними наказами, ніхто не нав'язував фальшивих думок, ніхто не загрожував порушити спокій і перетворити доволі нудний захід на побоїще. Навіть Баміал поводився напрочуд пристойно й був сам на себе не схожий.

Сонце палало, і жодна хмаринка не наважувалася його затулити. Відчутний вітер смикав листя, ворушив мережива на сукнях знатних дам, перетворював вишукані зачіски на воронячі гнізда. Далеко на північному заході виднілися важкі хмари, але вони ще не підступали до Шазіліра, купчилися собі у височині, осяяні сонцем, нагадували окутані туманом гори й не асоціювалися з негодою.

– Тобі нудно?

Від несподіванки Міка стиснула чергове тістечко сильніше, ніж було потрібно, і воно розповзлося, забруднивши пальці.

– Відразу стало веселіше. – Серветки знайшлись на сусідньому столику. – Надто спекотно… І десятки людей скоро очі вивихнуть, косячись на мене. А ще деяким подобається вистрибувати з нізвідки. – Залишками крему нарешті зникли. – Продовжувати список?

– Я стояв перед тобою хвилин п'ять, а ти дивилася крізь мене. – Даріан сів поруч. – Тепер зрозуміло, що відчувають примари. Чи я маю дар ставати невидимим і все не настільки сумно?

– Напевно. – Міка відчувала незвичну млявість і сонливість. – Я раптом зрозуміла, що нічого не тямлю в житті. Музика, їжа, очікування показу… Мене це не зачіпає. Уявляєте, пане губернатор? Он там, на плакаті, моє обличчя, а мені байдуже! Що відбувається, га? Невже всі ці «проклятість лікується вогнем», «дошка – найкращий засіб від головного болю», «мундир – єдина спільна ознака чиновника та продажної дівки» зробили мене бездушною машиною для сортування папірців?

Керрейт стурбовано зазирнув їй в очі:

– Злишся на тих, хто здатен радіти дрібницям?

– Не злюся, чесно. Заздрю ​​їм. Прислухайся, Ріане! Люди говорять про все на світі. Ейрона Дінка сяє азартом, розповідаючи, як її кузен проколов палець іржавим цвяхом. Для неї це така важлива подія, що гріх не поділитися з кожним. І її слухають із цікавістю! Чому ж мене не чіпляє повсякденність? Що зі мною не так?

Зірваний вітром листок упав на долоню. Міка струсила його, потім підібрала і поклала собі на коліно.

– Молодий, зелений, із міцним черешком… Але відірвався! Чому?

– Тобі просто нема чого запропонувати юрбі. – Даріан відсунув напівпорожні таці й нахилився ближче. – У твоєму житті немає сенсацій, про які можна говорити вголос. Похвалишся новими туфлями – ніхто не ахне, бо для пані доглядачки це несерйозно. Розкажеш про літаючого хлопця – тебе вважатимуть ненормальною.

Міка потерла повіки, відганяючи втому.

– Можливо, – погодилася неохоче. – Або правильний мій варіант. У будь-якому разі нема чого засмучуватися. Тут добре. Спокійно, мирно, епатажно рівно настільки, щоб поборники традицій вернули носа. Я насолоджуюся відпочинком. Справді.

– Хоча хотіла б насолоджуватися ним десь на самоті, – з розумінням кивнув Даріан.

– Великі скупчення народу асоціюються з неприємностями, сам знаєш. Завжди знайдеться хтось, кому все не так.

Його широка долоня накрила її пальці.

– Ходімо звідси, – тихі слова пролунали як грім.

– Я обіцяла Жареї.

Керрейт засміявся, ніби почув дурницю.

– А я ні. Сприймай це як наказ, чаклунко. Ти нікому й нічого не винна.

– Хочу побачити показ.

– Серйозно? – Скептично піднята брова була промовистішою за довгі суперечки.

– Ні. Але маю хотіти! Я ж жива людина!

Біля музичного навісу виник легкий переполох – Блекка штовхнула на Ректа одну з дівчат-офіціанток, і тепер майданчик покривали уламки келихів.

– Що б ти зробила прямо зараз?

– Га? – Міка без інтересу стежила за намаганнями знатної дами вибачитися. Це нагадувало читання віршика трирічною дитиною. – В якому сенсі? Ти про вільний час? Ну… Думаю, з'їздила б у порт. Я знайшла в архіві інструкцію щодо надання психологічної допомоги жертвам катаклізмів. Як вважаєш, це знадобилося б «випалювачам»?

Губернатор смикнувся, явно зачеплений тим, що її займала насамперед Рада. Нахмурився, стиснув кулаки…

– Пункт «вирушила б із тобою на край світу» йде наступним.

– Теж непогано. Шкода, що це доведеться відкласти через пункт «сотня чаклунів відвідує показ мод».

Міка різко обернулася, сподіваючись, що Керрейту закортіло невдало пожартувати.

На жаль, у таких випадках він завжди був серйозним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍