Джеймс Еллрой - Секрети Лос-Анджелеса, Джеймс Еллрой

є насправді. І, враховуючи ту ділему, що стоїть зараз переді мною, моя зрада Петчеттової дружби — це щось настільки несерйозне, що й говорити не варто. Цей чоловік настільки прив’язаний до свого батька, що, по суті, він впливає на кожен його крок, і тим більше мене дивує те, що кожним своїм кроком він уміє вразити мене. Е. Е. не дуже вдавався в подробиці, але суть справи така, що на деяких порнографічних знімках, які продавав Пірс п’ять років тому, є намальовані від руки червоним чорнилом рани та каліцтва, і ці малюнки повністю збігаються з каліцтвами на тілі Сіда Гадженс, а також із ранами жертв вбивці-маніяка на ім’я Лорен Атертон, якого заарештували у 1930-х роках. Престон Екслі. П. Е. збирається балотуватися в губернатори, а Е. Е. вважає, що його батько неправильно розслідував справу Атертона і, крім того, підозрює, що саме тоді П. Е. й почав ділові стосунки із Реймондом Дітерлінґом (однією із жертв Атертона став хлопчик, який знімався у стрічках Дітерлінґа). Ще одна дивна річ: мій дорогий Е. Е., такий розумний прагматик, вважає свого батька взірцем моральності, і тому його страшенно лякає навіть думка про те, що П. Е. може поводитися як звичайна людина — проявляти некомпетентність або жертвувати чимось на догоду своїм бізнес-зв’язкам. Він боїться, що розслідування «пов’язаних із «Нічною совою» справ» розкриє помилку П. Е. і перешкодить його обранню в губернатори. Хоча, судячи з усього, ще більше боїться, що його батько виявиться звичайним смертним, яким Е. Е. його ніколи не вважав. Але все-таки він твердо вирішив копати, поки не докопається до самої суті. Хай би як я любила свого Венделла, треба сказати, що він, якби потрапив у таку ситуацію, просто перестріляв би на хрін усіх причетних, а потім почекав, поки прийде хтось розумніший, хтось розбере трупи і все вирішить. От, наприклад, той поштивий ірландець Дадлі Сміт, про якого він без кінця говорить. Детальніше напишу після прогулянки, сніданку і трьох чашок міцної кави».

А ось тепер він розірвав щоденник — уздовж корінця, навпіл, а потім — на дрібні шматочки розірвавши шкіру і папір.

Він підійшов до телефона, набрав номер Відділу внутрішніх розслідувань. Гудок. Гудок.

— Відділ внутрішніх розслідувань, Клекнер.

— Це Вайт. Дай мені Екслі.

— Вайте, тобі гапл… — у слухавці почувся новий голос… — Це Екслі. Де ти, Вайте?

— В Ерроугед. Я щойно прочитав щоденник Лінн і тепер знаю все про твого старого, Атертона і Дітерлінґа. Абсолютно все. Зараз я розберуся із одним підозрюваним, а потім — слухай вечірні новини, там буде багато цікавого.

— Спробуймо домовитися. Послухай-но…

— Ніколи.

Він повернувся до Лос-Анджелеса і знову розпочав пошуки Спейда: Чайна-таун, Стріп, «Білтмор» — уже по третьому колу. Обличчя китайців і хлопців із «Ковбойських ритмів» тепер були йому геть однакові. Він уже тричі побував у кожній довбаній дірі цього міста, де міг сховатися Спейд, — хіба що до його агента зазирав лише одного разу.

Бад поїхав до «Союзу Ната Пенцлера». Двері до кабінету було відчинено — містер Натскі якраз вирішив перекусити сендвічем.

— От лайно, — не втримався він, побачивши на порозі Бада.

— Спейд вчора не прийшов на власний концерт. Його вибрики, мабуть, коштують вам чимало грошей.

— Ой, містере неандертальцю, — відповів Пенцлер, потягнувшись рукою під стіл, — знали б ви, скільки мені клопоту приносять мої клієнти.

— Але щось ви не дуже цим переймаєтеся.

— За клопоти завжди віддають сторицею.

— Ви знаєте, де він зараз?

— Десь на Плутоні, я думаю, зі своїм дружбаном Джеком Деніелсом, — відповів Натсі, рухаючи рукою під столом.

— Що це ви там робите рукою?

— Яйця чухаю. То що, хочеш на мене попрацювати? П’ять сотень на тиждень, але десять відсотків віддаватимеш своєму агенту.

— Де він?

— Десь вештається, звідки мені знати? Зазирніть до мене наступного тижня — можливо, щось надумаєте.

— Отак, значить?

— Слухайте, невже ви думаєте, що я би став щось приховувати від такого головоріза?

Бад ударом ноги вибив його зі стільця. Пенцлер полетів на підлогу; Бад поліз під стіл і дістав товстий згорток, загорнений в коричневий папір і перев’язаний мотузкою. Поставив на нього ногу і розв’язав вузол — всередині виявилася пачка новеньких чорних ковбойських сорочок.

— Лінкольн-Гайтс, — сказав Пенцлер, підводячись. — Підвал у закладі Семмі Ліня. Але дізналися ви про це де завгодно, тільки не від Натскі.

Китайська забігайлівка Ліня розташовувалася вгору по Бродвею від Чайна-тауна. Парковка — позаду ресторану, там же був чорний вхід на кухню. Зовні ніяких ходів у підвал не було, з вентиляційної труби струмував пар. Бад об’їхав довкола закладу і припаркувався. З вентиляції долинали голоси, вхід до