Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ну, ти ж не відпустиш Атавхаї і Ніка на кафедру, щоб там провести обряд. Вони встати не можуть. Куди їм ще йти?

— Невже це не може потерпіти до завтра? Може, вдень їм буде трохи краще, і ви проведете це хоча б у дворі, а не тут. У мене тут хворі, поранені, персонал, учні. А раптом хтось постраждає? — не здавалася Целмаліт.

— Так, все! — грізно заревів Хранитель. — Досить. Цить. Буде, як я сказав. Я не від веселощів або від великого бажання це роблю в тебе в палаті. Будеш заважати — всіх змушу стояти стовпами. Ти ж знаєш, я легко це зроблю. Ніхто не постраждає. А бруд приберуть твої підлеглі. Не помруть від зайвої роботи. Давайте заносьте. Чого стали?

Двоє здорових мужиків занесли в палату носилки, на яких лежав накритий труп Некроманта. Хранитель вигнав з палати всіх, крім Атавхаї, Ніка і Касталатуса. Було чутно, як Целмаліт виганяє весь персонал подалі, на безпечну відстань.

— Ну що, почнемо? — скерував Хранитель. — Ти, Касталатусе, малюй велике коло, всередині нього — коло менше, а всередині меншого — пентаграму. Дивись акуратно, рівно та правильно. І за розміром так, щоб в центр пентаграми ми змогли покласти труп.

Касталатус кинувся виконувати наказ Хранителя. Уроки у Атавхаї не пройшли даремно. Швидко за допомогою пристосувань він намалював на підлозі рівне велике коло, потім коло менше й пентаграму. Багукхан критично оглянув роботу учня, взяв крейду та намалював якісь знаки по сторонах світу в проміжку між більшим і меншим колами.

— Атавхаї, далі ти. Скажеш Касталатусу, що треба писати і які елементи встановлювати в точках пентаграми. Ти повинен розірвати зв’язок між Вілі Аррато і темним світом, який створюють при первинній ініціації. Зможеш?

— Зможу, — відповів демон та почав диктувати Касталатусу, які символи писати і які елементи куди ставити.

Як і при ініціації, це були кістки, кров, череп та інше, але розміщувалося в інших точках. Коли учень закінчив, Магістр, підвівшись на ліжку, ретельно все перевірив. Переконавшись, що все правильно, він кивнув Хранителю. Той разом з Касталатусом обережно, щоб не порушити лінії та предмети, внесли і проклали труп Некроманта в центр пентаграми. Багукхан зняв з себе кілька магічних предметів та поклав на ті символи, які намалював сам. Це був кулон незвичайної форми, два кільця і магічна палиця, з якою Хранитель ніколи не розлучався.

Касталатуса найбезцеремоннішим способом вигнали з палати. Обидва маги ще раз все перевірили й почали ритуал. Атавхаї вимовив заклинання і промені пентаграми стали горіти вогнем. Слідом два заклинання виголосив Хранитель. Засвітилися два кола. Одне стало темним, а друге срібним. Далі знову настала черга демона. Заклинання сипалися одне за одним. Спалахували по черзі встановлені в пентаграмі предмети. Спочатку вони горіли чорним полум’ям, але в міру того, як заклинання виголошувалися, колір змінювався спочатку на червоний, а потім на срібний. Коли всі елементи стали однаково срібними, Атавхаї виголосив останнє заклинання й виконав в повітрі магічний жест. Тіло мертвого Некроманта сіпнулося, в повітрі виразно почувся звук нитки, що розривається, і тіло обм’якло. Атавхаї подивився на Багукхана, даючи зрозуміти, що свою частину закінчив.

Хранитель підійшов ближче до пентаграми і почав читати заклинання. Нік ніколи раніше не чув таких заклинань. Зазвичай вони складалися з одного або декількох слів, вимовлялися чітко. Навіть якщо треба було вимовляти кілька заклинань, то між ними робилася пауза, ніби розділяючи їх. Цього разу Хранитель вимовляв одне за одним слова довгого заклинання. Не зупиняючись, не роблячи паузи, а тільки прискорюючись та вкладаючи все більше й більше сили. Незабаром вже громом розносилися по палаті слова мага. У цей час з тілом творилося незвичне. Воно ніби намагалося відірватися від підлоги та злетіти, але щось не давало йому це зробити. Дві сили рвали тіло. Одна тягла вгору, інша — вниз. Тіло вигнулося дугою і здавалося, що ось-ось зламається, розвалиться на дві частини. Голос Хранителя ставав все сильніше й сильніше. Ніку стало страшно. Було відчуття чогось неймовірно великого, сильного, стародавнього. І тут воно сталося. З тіла вийшло щось та зависло над ним. Тіло Некроманта сіпнулося останній раз і впало на підлогу. Голос Хранителя обірвався й настала неймовірна тиша. Тіло так і лежало на підлозі, а на невеликій відстані над ним висіла чорна зірка.

— Цього я й боявся, — стомлено сказав Хранитель і сів просто на підлогу.

— Що це? — запитав Атавхаї, вражений побаченим.

— Ну, ти сам бачиш. Чорна зірка.

— Ну зірка, і що? Ти можеш нормально пояснити.

— Ти щось чув про війну «Чорної зірки»?

— Так, небагато. Але це було дуже давно. Ніхто вже нічого й не пам’ятає.

— Так, це було більше п’ятисот років тому. На Франі з’явився напівбог, який міг давати людям ось такі чорні зірки. Це не так просто. Це був страшний ритуал, обов’язково з людськими жертвами. Людина, яка отримувала від Господаря чорну зірку, ставала його рабом. Але не простим. Він отримував силу і якості. Якості тих людей, яких приносили в жертву при ритуалі. Тому жертв обирали дуже ретельно. Так ось, володар Чорної Зірки не тільки отримував все краще від жертви, але і його якості посилювалися багаторазово. А це зазвичай були гординя, жадібність, сила, помста, жорстокість. Таким чином Господар створив загін вірних рабів, які, завдяки посиленим якостям власним та жертв, стали вождями, королями, імператорами й зібрали для Господаря величезні армії. Ось ці армії і прийшли підкорювати Тротс та сусідні держави. Була кривава війна. Загинули мільйони людей. І тільки завдяки древнім магам, древнім народам і невеликому втручанню Богів вдалося перемогти у цій війні. Але дуже страшною ціною. Напівбог був убитий. Ну як убитий… Змогли знищити тільки його тілесну оболонку, а його самого забрали Боги і мали