Олексій Анатолійович Кононенко - Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

верблюдів (сабан) відкочувати в Балханські гори. Серед них були [люди] з усіх уругів. Усім відомо, що на службі у царів бувають [люди] із усіх племен (таіфа); так було і у них. Один із людей Джанибек-хана, прибувши до балханських туркменів, узяв [ту кількість] худоби, яку брали [з них] кожного року, передав багато верблюдів тим названим тридцяти погоничам верблюдів (таваджі) і пішов. Вони мешкали на Балхані аж до самої смерті Джанибек-хана. Їх прозвали Теведжі. Джанибек-хан теж відбув [туди, де] милосердя боже, а син його Бердибек став ханом.

І при ньому теведжі наглядали за ханськими верблюдами. Після смерті Бердібек-хана[224] серед узбеків пішли чвари. Балханські туркмени, почувши про те, напали на теведжі і захопили ханських верблюдів. Післе цього теведжі вирішили з голоду зайнятися риболовлею, пішли і поселилися поблизу кара-ойлі, нащадків Кашгачора. Кілька років по тому теведжі стали чисельним народом. Верхньою межею їхнього юрту був Актам, а основою – Огурча.[225] Кара-ойлі протягом багатьох поколінь жили серед теведжі. В їхньому середовищі з'явився благородний джигіт на ймення Халіль. У той час кара-ойлі збідніли. З цієї причини усі вони, на чолі з Халілем, вирушили до онбегі і до знатних людей народу Арсарі[226] і сказали: «Ми були вашими слугами. Ми дуже зголодніли і схудли. Наше прохання до вас наступне: якщо ви віддасте нам птицю і придатні для [зрошення] посівів джерела Великих Балханів і Малих Балханів, то все, що ви будете вимагати, ми будемо щорічно давати вам».

Кращі люди з арсарі зібралися, посиділи і сказали: «На Великих Балханах, які шляхом купівлі (саткун алган) придбав наш прадід (улуг ата) Арсарі-бай, є шість джерел проточної води (акар чашма), десять гнізд соколів (лачин) і вісімнадцять гнізд балобанів (іт алгу),[227] а на Малих Балханах – чотири гнізда соколів і шість гнізд балобанів. Скільки б не було отримано зерна (ашлик) з [допомогою цих] джерел (чашма), половину його віддавайте нам. А ще давайте дві тисячі [в'юків] очерету для побудови загонів для худоби (аран). Кожного року давайте десять великих соколів, чотири соколи-самці, вісімнадцять великих балобанів і шість мишоїдів (мишоїда)[228]».

Кара-ойлі Халіль погодився і ще сказав: «У нас немає того, чим можна ловити і бити птицю, і запасів їжі у нас немає». Онбегі і кращі люди, зібравши зілля [усе необхідне] і наказавши плести мотузки, дали сто кулачів мотузки [для силець], козу з шістьма козенятами, два бурдюки кислого молока і одного осла.

Протягом багатьох років вони постачали те, про що говорилося вище. Нині їх називають Таг-сакари; це тому, що вони нащадки Кашгачора. Кашга і Сакари – одного й того самого змісту.

ПРО ДІВЧАТ, ЯКІ БУЛИ БЕКАМИ В ОГУЗЬКОМУ ІЛІ

Знатні люди і бахші з туркменів, обізнані з історією, розповідають: сім дівчат, підкоривши собі увесь огузький іль, багато років були беками.[229] Перша з них – Алтун-Гозекі, дочка Сундун-бая і дружина Салор-Казаналпи; вона була високого зросту. Друга – Барчин-Салор,[230] дочка Кармиш-бая і дружина Мамиш-бека. Могила її знаходиться на березі ріки Сир і досить відома в народі. Узбеки її називають Блакитне житло – Кок-кесене (кашане) – Барчин; [це] – розкішний гумбез, викладений кахлями.[231] Третя – Шабати, дочка Кайі-бая і дружина Чавулдура Бала-алпи. Четверта